Постанова Миколаївський апеляційний суд № 485/1945/19

22.12.20 22-ц/812/2103/20 Головуючий суду першої інстанції Квєтка І.А. Провадження № 22-ц/812/2103/20 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2020 року м. Миколаїв Справа № 485/1945/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання Колосовою О.М., за участю позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Південне» на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Квєтка І.А., в залі судового засідання в м. Снігурівка, повний текст якого складений 02 листопада 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Південне» (далі - ДП «Південне») про розірвання договору оренди земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП «Південне» про розірвання договору оренди земельної ділянки. Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що вона є власником земельної ділянки площею 7,0221 га, кадастровий номер 4825781700:05:000:0023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. 17 травня 2004 року між нею та ДП «Південне» було укладено договір оренди № 91 належної їй земельної ділянки строком на 5 років, зареєстрований 01 липня 2005 року у Снігурівському секторі реєстрації за № 040502300398 (далі - Договір). В подальшому, 28 лютого 2008 року між нею та орендарем було укладено додаткову угоду № 172 до договору оренди землі № 91 від 17 травня 2004 року, якою у договір оренди було внесено зміни, а саме: в пункт 8 - змінено строк дії оренди з 5 на 15 років та у пункт 9 - зазначено про зміну розміру орендної плати з 1 січня 2008 року у розмірі 3%. Крім того, додатковою угодою від 26 жовтня 2015 року строк дії договору змінено до 2027 року. Керуючись пунктом 39 дійсного договору, листом від 24 квітня 2019 року вона письмово попередила відповідача про бажання розірвати договір оренди землі № 91 від 17 травня 2004 року в односторонньому порядку. Проте вказані попередження залишені без виконання, а земельною ділянкою продовжує користуватися відповідач. Посилаючись на порушення її прав орендодавця, передбачених угодою, позивач просила розірвати договір оренди № 91 від 17 травня 2004 року, зі змінами, внесеними додатковими угодами № 91 від 17 травня 2014 року, № 172 від 28 лютого 2010 року та від 26 жовтня 2015 року. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2020 року позов задоволено. Розірвано договір оренди № 91 земельної ділянки площею 7,0221 га, кадастровий номер 4825781700:05:000:0023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, укладений 17 травня 2004 року між ОСОБА_1 та ДП «Південне», зареєстрований 01 липня 2005 року у Снігурівському секторі реєстрації, запис у Державному реєстрі земель за №040502300398, зі змінами внесеними додатковою угодою № 172 від 28 лютого 2008 року, зареєстрованої 22 грудня 2010 року у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, запис у Державному реєстрі земель за № 041047300087 та додатковою угодою від 26 жовтня 2015 року, зареєстровані державним реєстратором Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області Зимою Ю.В. 15 червня 2016 року, номер запису про інше речове право: 15078506, припинивши за ДП «Південне» право оренди даної земельної ділянки. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий суд виходив із того, що сторони в договорі оренди встановили як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації. Оскільки пунктом 39 договору оренди землі від 17 травня 2004 року сторони передбачили умову про одностороннє розірвання договору, на виконання якої позивач направила відповідачу письмове попередження від 24 квітня 2019 року, яке останнім отримано та в задоволенні якого письмово відмовлено, то є підстави для розірвання договору. Не погодившись з таким рішенням районного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неправильність дослідження та оцінки доказів, ДП «Південне» оскаржило його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, де просило його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що за приписами ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. На даний час орендарем виконуються обов`язки, покладені на нього вказаними приписами Закону України «Про оренду землі» та умовами договору, знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, не відбувалося, підстави, визначені Земельним кодексом України та іншими законами України, відсутні. Отже, законодавством передбачено дострокове розірвання договору оренди землі за рішенням суду виключно у випадках, визначених ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі». Водночас, оскільки жодна з умов, що визначені ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» не настала, підстави для дострокового розірвання договору за рішенням суду відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 34 вказаного Закону у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Пунктами 37 і 38 Договору передбачені випадки припинення дії договору та виключні шляхи його розірвання. Водночас, положення договору про те, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається, міститься в окремому пункті договору, проте не містить положення про однозначне припинення дії договору та відповідні правові наслідки. Тобто, при укладенні Договору сторони визначили умови повернення земельної ділянки після припинення дії договору, однак умови та порядок повернення земельної ділянки орендодавцю у разі розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у Договорі відсутні, при укладенні договору домовленість між сторонами щодо таких умов не досягалася. Таким чином, положення п. 39 Договору по своїй суті є декларативними, у зв`язку з чим п. 39 Договору про допущення розірвання договору оренди землі є нікчемним і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16, скаржник зазначав що вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою місцевого суду, який задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання договору оренди землі, не звернув уваги, що підстави визначені спеціальним законом для застосування такого способу захисту відсутні. Крім того, скаржник вказував, що судом порушені норми процесуального права, зокрема, в позовній заяві ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 3 ст. 175 ЦПК України, не було зазначено реєстраційного номеру облікової картки платника податків або номеру і серії паспорта позивача, однак суддею місцевого суду в порушення вимог ст. 185 ЦПК України, позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги не визнала, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача, з яким погоджується колегія суддів. Як встановлено місцевим судом, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 7,0221 га, кадастровий номер 4825781700:05:000:0023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. За договором оренди землі від 17 травня 2004 року № 91, зареєстрованого 01 липня 2005 року у Снігурівському секторі реєстрації, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040502300398, ОСОБА_1 передала в оренду ДП «Південне» належну їй зазначену земельну ділянку строком на 5 років. Додатковою угодою № 172 від 28 лютого 2008 року, укладеною сторонами, до договору оренди № 91 від 17 травня 2004 року було внесено зміни щодо строку дії оренди з 5 на 15 років. Вказана угода 22 грудня 2010 року була зареєстрована у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041047300087. Також, 26 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ДП «Південне» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі, якою змінено строк дії оренди до 2027 року. Право оренди за відповідачем зареєстроване 15 червня 2016 року державним реєстратором Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області, номер запису про інше речове право: 15078506, про що свідчить надана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 62286340 сформована 29 червня 2016 року. Пунктом 39 договору оренди передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є письмове попередження іншої сторони за 30 днів до моменту розірвання договору. 24 квітня 2019 року позивач звернулася до відповідача з письмовим попередженням про те, що вона бажає розірвати договір оренди земельної ділянки від 17 травня 2004 року в односторонньому порядку у відповідності до приписів п. 39 Договору. За результатами розгляду заяви позивача, відповідачем була надана відповідь про те, що договір оренди землі є чинним та діє до 01 липня 2027 року, підстави для розірвання договору та негайного повернення земельної ділянки власнику не вбачаються. Під час розгляду цього спору, ДП «Південне» звернулося до суду з окремим позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 39 Договору оренди землі від 17 травня 2004 року №

91. За результатами розгляду цього позову рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 15 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення набрало законної сили 07 серпня 2020 року. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 1 ст. 627 ЦК Українипередбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності з ч. 1 ст. 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до положень ст. 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 598 ЦК Українизобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За приписами ч. 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Отже, за загальним правилом, встановленим чинним цивільним законодавством, зміна та розірвання цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). З огляду на наведені приписи матеріального права встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору. Судом встановлено, що спірним п. 39 договору № 91 від 17 травня 2004 року з подальшими доповненнями окремими письмовими договорами, сторони погодили право орендодавця припинити дію цього договору шляхом письмового попередження про це орендаря не менш ніж за 30 календарних днів до моменту розірвання договору. Таким чином, сторони договору № 91, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам ст.ст. 6, 525, 598, 627, 651 ЦК Українита ст. 31 Закону України «Про оренду землі». За таких обставин апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що погоджене сторонами умовами спірного п. 39 договору оренди землі від 17 травня 2004 року № 91 право орендодавця припинити дію цього договору шляхом його розірвання не суперечить вимогам чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги про нікчемність зазначеного пункту з огляду на те, що при укладенні Договору сторони визначили умови повернення земельної ділянки після припинення дії договору, однак умови та порядок повернення земельної ділянки орендодавцю у разі розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у Договорі відсутні та при укладенні договору домовленість між сторонами щодо таких умов не передбачено, не заслуговують на увагу, оскільки не є правовими підставами, з якими цивільне законодавство пов`язує визнання правочину нікчемним. Так, ЦК України виділяє такі види нікчемних правочинів: вчинений з порушенням обов?язкової письмової та но­таріальної форми (ст. 218, 219, 220); вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієз­датності (ст. 221); вчинений у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224); вчинений недієздатною фізичною особою (ст. 226); правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228); удаваний правочин (ст. 235). Зазначені твердження скаржника є особистим трактуванням умов договору та ґрунтуються на припущеннях, однак доказування відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16 є помилковим, оскільки в згаданій постанові предметом спору є скасування, визнання протиправними, незаконними і такими, що втратили чинність, протоколів та рішень зборів Гаражно-будівельного кооперативу «Теремки-1», тому застосування висловлених в цій постанові правових позицій щодо застосування норм права у справі, що розглядається, є безпідставним. Не заслуговують на увагу аргументи скарги, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 185 ЦПК України щодо залишення позову без руху з огляду на те, що позивачем в порушення вимог ч. 3 ст. 175 ЦПК України в позові не було зазначено реєстраційного номеру облікової картки платника податків або номеру і серії паспорта позивача, оскільки ці недоліки позовної заяви можуть бути виправлені під час розгляду справи та ці порушення не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду. Отже доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне й обґрунтоване рішення, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Південне» залишити без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року.