Постанова Вінницький апеляційний суд № 153/324/19

Справа № 153/324/19 Провадження № 22-ц/801/2029/2020 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року, постановлену під головуванням судді Дзерина М. М. в місті Ямпіль Вінницької області, повний текст ухвали складено 01 жовтня 2020 року, у справі № 153/324/19 за поданням головного державного виконавця Ямпільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, встановив: У вересні 2020 року головний державний виконавець Ямпільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Мушик Т. В. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа. Подання мотивоване тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження №60427857 з примусового виконання виконавчого документа, за якими відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 172 850 гривень. Незважаючи на вичерпні заходи, рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено. У зв`язку із викладеним, просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 на строк до повного виконання зобов`язань покладених на нього виконавчим листом №153/324/19 виданого 16 липня 2019 року. Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року вказане подання задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 на строк до повного виконання зобов`язання покладеного на нього виконавчим листом №153/324/19 виданого 16 липня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 172 850 гривень. Задовольняючи подання, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання боргового зобов`язання, а саме не надав своєчасно у строк, встановлений виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, у той час як виконавець зі свого боку вчинив всі дії, передбачені законом. Зазначені обставини свідчать про те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України. Не погоджуючись з ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що під час винесення ухвали, суд не в повній мірі з`ясував усі фактичні обставини справи, не сприяв повному, об`єктивному її розгляду та не надав належної оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи, не витребував необхідні документи, ухвала суду є незаконною і такою, що постановлена з порушенням норм Конституції України, матеріального та процесуального права, тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні подання. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав оцінки посиланням його представника на ту обставину, що загальна сума боргу складала 454 850 грн, з яких він погасив 282 000 грн разом, а решту сплачує по мірі можливості, сплачуючи при цьому аліменти на утримання спільних дітей. Стягувач в судовому засіданні надала неправдиву інформацію про те, що він на даний час сплатив не 10 000 грн боргу, а тільки 3 000 грн. Звертає увагу на те, що вказане рішення суду не тільки не сприяє погашенню заборгованості, а робить його виконання неможливим, адже можливість заробити в Україні обмежена, а виїхати за кордон та заробити кошти на погашення заборгованості він не зможе, при цьому він сплачує стягувачу аліменти на утримання спільних дітей в сумі 2 200 гривень щомісяця, що теж стає проблематичним. У відзиві на апеляційну скаргу стягувач ОСОБА_2 заперечує проти доводів апеляційної скарги в повному обсязі, вважає її безпідставною та необґрунтованою. Зокрема вказує, що ОСОБА_1 є приватним підприємцем і займається вантажними перевезеннями, в його особистій власності залишились усі транспортні засоби, які були придбані під час шлюбу. Задовольняючи подання, судом жодним чином не порушено прав боржника, його не обмежено у вільному пересуванні територією України, чи в будь-яких інших правах. Вважає, що при постановленні ухвали судом було правильно застосовано норми Конституції України, норми матеріального та процесуального права, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Представник боржника Любинецький В. В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Стягувач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, подала заяву у якій просить слухати справу без її участі, щодо задоволення апеляційної скарги заперечує, просить ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Державний виконавець в судове засідання не з`явилася, подала заяву у якій просить слухати справу без її участі, зокрема зазначила, що на період перебування виконавчого документа на виконанні з боржника стягнуто та перераховано на рахунок стягувача 14 885,27 грн. Так як боржник є безробітним і стабільного заробітку у нього немає, він зобов`язався сплачувати щомісячно 1 000 грн. Станом на 24.11.2020 залишок боргу становить 159 468,77 грн. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника боржника ОСОБА_4 , вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні Ямпільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) знаходиться виконавче провадження № 60427857 за виконавчим листом № 153/324/19 виданим 16 липня 2019 року Ямпільським районним судом Вінницької області у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 172 850 грн. Так, у постанові головного державного виконавця Ямпільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про відкриття виконавчого провадження було зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, а також попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію зазначеної постанови надіслано сторонам виконавчого провадження. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суб`єкта від 11.09.2020 за боржником не зареєстровано нерухоме майно. Постановою державного виконавця від 03 грудня 2019 року був накладений арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках боржника. При цьому із листа АТ «Райффайзен Банк Аваль» №12860 від 03.12.2019 вбачається, що у ОСОБА_1 відкриті банківські рахунки, на яких відсутні грошові кошти для виконання постанови державного виконавця. Також під час проведення виконавчих дій було встановлено, що пенсії ОСОБА_1 не отримує, за трудовими та цивільно-правовими договорами останній не працює. В межах виконавчого провадження в автоматичному режимі було здійснено запит до МВС України та отримано відповідь про те, що в базі даних МВС за боржником зареєстрований транспортний засіб. Під час виконання рішення суду державним виконавцем також було встановлено, що боржник ОСОБА_1 в період з 24.10.2019 по 10.09.2020 не перетинав державний кордон України. Звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, державний виконавець, як на підставу для його задоволення, вказувала, що незважаючи на вичерпні заходи, рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Із досліджених у судовому засіданні матеріалів справи встановлено, що про відкриття виконавчого провадження боржник був повідомлений згідно з порядком, визначеним Законом України «Про виконавче провадження». Отже, відповідно до закону до відома боржника було доведено про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження боржника було зобов`язано подати декларацію про доходи та майно. Проте боржник будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення у вказаному виконавчому провадженні, не здійснив. Так, згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. У відповідності до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду та в`їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань. Як передбачено ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи, або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду та в`їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань. Отже, вищенаведеними положеннями законодавства передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Разом з тим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; несвоєчасна явка за викликом державного виконавця. Тобто, ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). В свою чергу, відповідно до ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Крім того, як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 3 своєї постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 за № 6, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правам з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12). У зв`язку із цим, у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов`язків, передбачених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 377-1 ЦПК України, пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що в силу положень ст. 441 ЦПК України особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду факт вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання, саме приватний виконавець повинен доводити факт ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем доведено факт ухилення боржника від виконання судового рішення про стягнення заборгованості, в той час як доводи представника боржника про часткове погашення ОСОБА_1 заборгованості за виконавчим листом № 153/324/19 не підтверджено жодним доказами. В матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості про вчинення боржником дій щодо погашення заборгованості. Крім того, обізнаність боржника про існування боргових зобов`язань перед ОСОБА_2 та невжиття ним заходів щодо виконання судового рішення свідчить про допущену боржником свідому бездіяльність, яка дає підстави розцінити це як ухилення від виконання зобов`язань за виконавчим документом. Отже, суд дійшов висновку, що вказані обставини свідчать про те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що підтверджується матеріалами справи в їх сукупності, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження здійснюється з жовтня 2019 року, проте ані на вимогу державного виконавця, ані на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження боржником не було надано державному виконавцю декларацію про доходи та майно. З виконавчого листа Ямпільського районного суду Вінницької області в справі № 153/324/19 виданого 16.07.2019, вбачається, що суд вирішив визнати мирову угоду від 22 травня 2019 року, укладену між ОСОБА_2 та представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , сторони визнали, що майно : автомобіль DAF CF, 2005 року виготовлення, вартістю 288750 грн, автомобіль RENAULT TRAFIK, 2011 року виготовлення, вартістю 282 580 грн, вантажний н/причіп JAMIL NW ПР-самоскид Е, 2007 року виготовлення, вартістю 338 370 грн є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Все вищезазначене майно залишається в особистій власності ОСОБА_1 . Замість належної ОСОБА_2 1/2 частини спільного майна подружжя, відповідач ОСОБА_1 сплачує його вартість в сумі 454 850 грн позивачу ОСОБА_2 , відповідно 282 000 грн до 15 червня 2019 року; 172 850 грн до 31 серпня 2019 року (а. с. 6). Оскільки позивачем ОСОБА_2 заявлено вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на її користь 172 850 грн, боржник мав реальну можливість реалізувати належні йому на праві власності транспортні засоби та розрахуватися з ОСОБА_2 . Згідно визнаної судом мирової угоди, боржник добровільно узгодив із стягувачем суму боргу та строки його повернення. Крім того, згідно з інформаційною довідкою з бази даних МВС на даний час за боржником зареєстрований транспортний засіб марки AUDI, 1985 року випуску, що належить йому на праві власності. Доводи представника боржника про те, що ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати щомісячно 1 000 грн. не спростовує вірні висновки суду, оскільки відносно суми боргу така сплата є незначною, термін виконання рішення суду буде перевищувати всі розумні строки. Крім того, такий порядок не є належним, оскільки судом розстрочка виконання рішення не встановлювалася. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що зазначені обставини свідчать про ухилення боржника від виконання судового рішення, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України, відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував. Матеріалами справи встановлено, що боржник ОСОБА_1 станом на 24.11.2020 має заборгованість зі сплати боргу в сумі 159 468,77 грн, на період перебування виконавчого документу на виконанні з боржника стягнуто та перераховано на рахунок стягувача 14 885,27 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що встановлення обмеження перетинання кордону України впливає на його трудову діяльність не можна вважати обґрунтованими, оскільки доказів щодо необхідності в своїй діяльності перетинати кордон при виконанні своїх трудових обов`язків, матеріали справи не містить. При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст. 18 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У справі «Soering vs UK» від 7 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. З урахуванням наведеного, що обмеження у праві виїзду за кордон ніяким чином не може порушувати права боржника, оскільки така міра є тимчасовою і тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є дієвою юридичною санкцією, яка в такому випадку зумовить пришвидшення виконання рішення суду. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам учасникам справи і зібраним у справі доказам. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник