Постанова 4801 № 128/2476/20

Справа № 128/2476/20 Провадження № 22-ц/801/2288/2020 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 рокуСправа № 128/2476/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого судді Сопруна В.В., суддів Голоти Л.О., Стадника І.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №128/2476/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року, яке ухвалене суддею Шевчук Л.П. в Вінницькому районному суді Вінницької області, повний текст складено 12 листопада 2020 року, в с т а н о в и в : В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, мотивуючи позовні вимоги тим, у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_3 . Незважаючи на те, що вони перебувають у шлюбу, однак разом не проживають. Відповідач не бере належної участі в утриманні їх спільної дитини. Всі обов`язки пов`язані із утриманням та доглядом за дитиною виконує позивач самостійно. Дитина зареєстрована та проживає разом із позивачем і перебуває повністю на її утриманні. Домовитися про добровільну матеріальну допомогу з відповідачем не вдається, а тому вона вимушена звернутися до суду із даним позовом. Також відповідач не надає матеріальної допомоги і самій позивачці. Таким чином, просила суд стягнути із відповідача аліменти на утримання їх спільної неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини всіх виді заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня звернення із цим позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути із відповідача аліменти на утримання дружини в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року позов задоволено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення не обґрунтоване належними та допустимими доказами, суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Таким чином, просив рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки від його доходу але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дружини, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 22 червня 2018 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.7). Відповідно до копії свідоцтва про народження сторони є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8). Відповідно до довідок Вороновицької селищної ради №279 від 29.08.2018 (а.с.4), №277 від 29.08.2018 (а.с.6), №1019 від 27.08.2020 (а.с.9), №216 від 10.09.2020 (а.с.10) позивач ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 . Дитина проживає разом із матір`ю та знаходиться на її утриманні. Згідно довідки Вінницького міського центру зайнятості №02-18/1231 від 29 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_2 не зареєстрований як безробітній в Вінницькому міському центрі зайнятості (а.с.27). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 182 СК Українивстановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, дійшов висновку про стягнення на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 вересня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду, враховуючи вимоги ст. 182 СК України. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам, визначивши розмір аліментів на утримання спільної дитини сторін, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідач є молодим чоловіком (1989 року народження), вад здоров`я, які обмежували можливості працювати немає. Крім того, відповідач не надав суду доказів того, що дійсно має скрутне матеріальне становище, отже, суд першої інстанції, визначаючи підстави для стягнення аліментів на утримання дитини, врахував правила статті 182 СК України, дав правильну оцінку зібраним у справі доказам для визначення належного до сплати розміру аліментів в розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для скасування рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходу), та задоволення апеляційної скарги щодо стягнення аліментів в твердій грошовій сумі розмірі 1500 грн. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2020 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Голота Л.О. Стадник І.М.