Постанова КАС ВС № 361/822/17

ПОСТАНОВА Іменем України 23 грудня 2020 року м.Київ справа №361/822/17 адміністративне провадження №К/9901/48583/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Уханенка С.А., суддів: Кашпур О.В., Мацедонської В.Е., за участю: секретаря судового засідання - Семопядного О.В., позивача - ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування завданої шкоди провадження в якій відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Петришина Н.М. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2018 року, ухвалену у складі судді-доповідача Кобаля М.І., суддів Епель О.В.. Карпушової О.В. УСТАНОВИВ: І. Суть спору

1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача за відмову надати талони на проїзд до посвідчення інваліда III групи на право на пільги видане Броварським горсобезом 28.04.1993 року, серія НОМЕР_1 ; - зобов`язати відповідача надати йому талони на проїзд до посвідчення інваліда III групи на право на пільги видане Броварським горсобезом 28.04.1993 року, серія НОМЕР_1 ; - визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання належної відповіді на його звернення від 08.08.2016, де не немає жодного слова про правові підстави відмови надання талонів з посиланням на Закони і також немає роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення; - зобов`язати відповідача надати вмотивовану та обґрунтовану відповідь на його заяву, відповідно ст. ст. 15, 19, 20 Закону України « Про звернення громадян»; - відшкодувати ціну проїзних документів на поїзд №121 від 22.08.2016 в розмірі 236 грн та згідно з проїзним документом на поїзд №284 від 24.08.2016 в розмірі 211 грн, та витрати в сумі 300 грн на проїзд маршрутних таксі в обидві сторони, шляхом стягнення з відповідача коштів в сумі 747 грн (сімсот сорок сім) матеріальних збитків; - стянути з відповідача моральні збитки в сумі 1000 грн.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про ненадання відповідачем талонів на проїзд відповідно до посвідчення інваліда III групи на право на пільги видане Броварським горсобезом 28.04.1993 року, серія НОМЕР_1 . Також вказує про відсутність обґрунтування не надання вказаних талонів, в наданій на його звернення відповіді відповідача від 16.08.2016. 3. 30.03.2017 позивач подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій, додатково до заявлених в первісно поданому позові вимог, просив: - визнати протиправними дії відповідача за незабезпечення його санаторно-курортним лікуванням в 2016 році; - визнати протиправними дії відповідача за не внесення змін в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків, де він рахується як інвалід війни III групи та надання йому довідки від 31.05.2016, що він має пільги як інвалід війни III групи; - зобов`язати відповідача внести зміни в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків та зареєструвати його як особу, яка має пільги встановлені для інвалідів війни II групи, та зобов`язати відповідача надати відповідну довідку; -компенсувати матеріальні збитки за недотриману путівку на санаторне курортне лікування в розмірі 3000 гривен та стягнути з відповідача кошти в розмірі 3747 грн (три тисяч сімсот сорок сім) матеріальних збитків загальної суми з урахуванням заявленої суми в первісному позові; -стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 6000 грн (шість тисяч гривен) загальної суми з урахуванням заявленої суми в первісному позові.

4. В обґрунтування заявлених позовних зазначив про незабезпечення його санаторно-курортним лікуванням в 2016 році та надання відповідачем довідки, в якій зазначено не правильні дані щодо групи інвалідності, за якою він обліковується в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.

5. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2017 року у задоволенні клопотання позивача про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог відмовлено.

6. В обґрунтування відмови в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог судом першої інстанції зазначено про заявлення позивачем нових позовних вимог, з новими підставами і предметом позову, що суперечить вимогам статті 51 КАС України. При цьому судом першої інстанції роз`яснено право на звернення до суду в загальному порядку.

7. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2017 року про відмову в задоволенні клопотання про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки вказана ухвала не підлягає окремому оскарженню. Також зазначено, що заперечення на таку ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

8. Водночас, 12 червня 2017 року, позивачем було повторно подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій заявлено вимоги, аналогічні вимогам, викладеним в заяві поданій 30.03.2017 та додано вимогу про відшкодування судових витрат в розмірі 1000 гривен.

9. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог.

10. В обґрунтування відмови в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог судом першої інстанції зазначено про заявлення позивачем нових позовних вимог, з новими підставами і предметом позову. При цьому судом першої інстанції роз`яснено право на звернення до суду в загальному порядку. ІІ. Встановлені судами обставини справи

11. ОСОБА_1 має посвідчення інваліда ІІ групи серії НОМЕР_2 , що надає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, а також посвідчення інваліда ІІІ групи серії НОМЕР_3 , що надає йому право на пільги та переваги, встановлені законодавством СРСР і радянських республік для інвалідів Вітчизняної війни. 12. 08.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області із заявою, в якій серед іншого просив надати талони на проїзд на посвідчення інваліда ІІІ групи, яке видане Броварським горсобезом 28.04.1993 року НОМЕР_5 або повідомити про причини відмови у наданні таких талонів. 13. 16.08.2016 року позивачу була надана відповідь на звернення, де серед іншого повідомлено, що талони серії АВ №091340, на право одержання ветераном війни проїзних квитків безплатно, він, як інвалід 2 групи, одержав 16.04.2013. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

14. Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволений частково. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо ненадання ОСОБА_1 талонів на право одержання проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області надати ОСОБА_1 талони на право одержання проїзних документів (квитків) згідно посвідчення серії НОМЕР_3 . Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, що полягають у порушенні вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення (заяви) ОСОБА_1 від 08 серпня 2016 року. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 08 серпня 2016 року у порядку та терміни, передбачені Законом України «Про звернення громадян». Решту позовних вимог - залишено без задоволення.

15. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області - задоволені частково. Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року - скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування завданої шкоди - задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо ненадання ОСОБА_1 талонів на право одержання проїзних документів (квитків) безоплатно із 50-відсотковою знижкою їх вартості. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області надати ОСОБА_1 талони на право одержання проїзних документів (квитків) згідно посвідчення серії НОМЕР_4 . Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, що полягають у порушенні вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення (заяви) ОСОБА_1 від 08 серпня 2016 року. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 08 серпня 2016 року у порядку та терміни, передбачені Законом України «Про звернення громадян». Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області за незабезпечення ОСОБА_1 санаторно-курортним лікуванням в 2016 році. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області за надання довідки від 31.05.2016 ОСОБА_1 , що позивач має пільги як інвалід війни ІІІ групи. В решті позовних вимог відмовлено.

16. Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції розглядаючи викладені позивачем в апеляційній скарзі заперечення щодо ухвали суду першої інстанції від 23.05.2017, якою відмовлено у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, дійшов висновку, що судом першої інстанції вказану ухвалу постановлено незаконно та необґрунтовано, оскільки ОСОБА_1 мав законне право на збільшення позовних вимог, адже станом на 30.03.2017 судовий розгляд даної справи закінчений не був. Також колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з висновком суду першої інстанції щодо частково задоволення первісно заявлених позовних вимог, оскільки такий висновок не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги і аргументи сторін

17. Не погоджуючись з постановами суду першої та суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій зазначаючи, що вони винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в решті позовних вимог та в частині, прийнятої з порушенням норм процесуального та матеріального права, через ненадання належної правової оцінки встановленим обставинам справи, та прийняти нову постанову, в якій задовольнити касаційну скаргу позивача в повному обсязі. V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного суду

18. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Частиною третьою статті 341 КАС України встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

21. Так апеляційним судом, зокрема було визнано необґрунтованою та незаконною ухвалу суду першої інстанції від 23.05.2017 про відмову в задоволенні клопотання позивача про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог та відповідно розглянуто і вирішено заявлені в цьому клопотанні вимоги разом з первісно заявленими вимогами в позові.

22. Тому першочерговим є вирішення питання дотримання судами попередніх інстанції вимог КАС України під час розгляду поданого позивачем клопотання та законності і обґрунтованості прийнятих судами рішень щодо поданого клопотання.

23. Відповідно до частини першої статті 51 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача) крім прав та обов`язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

24. Частиною першою статті 137 КАС України встановлено, що позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

25. Таким чином, позивач може подати заяву про зміну позовних вимог, шляхом збільшення або зменшення розміру позовних вимог (протягом всього часу судового розгляду) та шляхом зміни підстави або предмету адміністративного позову (до початку судового розгляду справи по суті).

26. Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. При цьому, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

27. Водночас предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

28. Під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

29. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

30. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або інше наведення іншого праворозуміння таких норм.

31. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 22 січня 2020 року у справі №210/2289/17, від 30 січня 2020 року у справі №817/831/18. Аналогічного підходу дотримувалася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

32. Так в первісно поданому позові позивачем були заявлені вимоги: - щодо неправомірності дій відповідача з ненадання талонів на проїзд і надання неналежної відповіді на його звернення та зобов`язання надати талони на проїзд та обґрунтовану відповідь на звернення; - та похідні вимоги щодо відшкодування витрачених коштів у зв`язку з відсутністю талонів та спричиненої моральної шкоди. 33. 30.03.2017 позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій додатково до заявлених позовних вимог, в прохальній частині викладені вимоги: - щодо протиправності дій відповідача з незабезпечення санаторно-курортним лікуванням в 2016 році; -щодо протиправності дій відповідача з невнесення змін до Реєстру пільговиків і надання довідки з неправильними відомостями та зобов`язання внести відповідні зміни та видати належну довідку; - та похідні вимоги щодо компенсації збитків за неотриману путівку та спричинену моральну шкоду.

34. На обґрунтування додатково заявлених позовних вимог позивач навів обставини протиправності дій відповідача, відмінні від обставин наведених на обґрунтування первісних вимог.

35. Таким чином зміст додатково заявлених позивачем вимог свідчить, що вони містять інший предмет та інші підстави, що вказує на заявлення інших, нових вимог, які полягають у визнанні протиправними інших дій відповідача та зобов`язанні вчинити інші дії, та мають інше обґрунтування, про що правильно було зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 23.05.2017.

36. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо необґрунтованості та незаконності ухвали суду першої інстанції від 23.05.2017 про відмову в задоволенні клопотання позивача про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог.

37. Крім того Суд уважає за необхідне звернути увагу, що в обґрунтування незаконності та необґрунтованості ухвали суду першої інстанції від 23.05.2017, апеляційним судом застосовано приписи частини1 статті 51 КАС України (у відповідній редакції) про наявність у позивача права на збільшення або зменшення розміру позовних вимог в будь-який час до закінчення судового розгляду.

38. При цьому, апеляційним судом не надано оцінку вимогам, викладеним позивачем в заяві про збільшення позовних вимог, не обґрунтовано та не наведено відповідних мотивувань, за яких він дійшов висновку, що заявлені вимоги є збільшенням первісно заявлених позовних вимог, в розумінні вказаної статті.

39. Таким чином, визнавши ухвалу суду першої інстанції від 23.05.2017 незаконною та розглянувши позовні вимоги з урахуванням викладених вимог в заяві про збільшення позовних вимог, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права.

40. За таких обставин з огляду на висновок Суду щодо законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції від 23.05.2017, якою відмовлено у задоволенні клопотання про прийняття заяви про збільшення позовних вимог, перегляду підлягають судові рішення судів попередніх інстанцій в межах позовних вимог, заявлених в первісному позові.

41. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

42. Частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

43. Пунктами 7, 21 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: - безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи; - особам з інвалідністю I і II груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи (не більше одного супроводжуючого), - 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту; - особам з інвалідністю III групи надається право безплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-процентною знижкою вартості проїзду.

44. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни регулюються положення «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 302, 12.05.1994 (далі - Положення №302).

45. Згідно з пунктом 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Листи талонів на право одержання ветеранами війни і особами, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості є документом, на підставі якого надається право на пільговий проїзд зазначеним особам згідно з пунктом 17 частини першої статті 12, пунктом 21 частини першої статті 13, пунктом 16 частини першої статті 14, пунктом 18 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

46. Пункт 3 Положення №302 передбачає, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід". Учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".

47. Пунктом 10 Положення №302 встановлено, що інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

48. Пунктом 12 Положення №302 передбачено, що посвідчення, зазначені в пунктах 3, 4 і 5 цього Положення, видаються на підставі одного з таких документів: б) інвалідам війни: "Удостоверение инвалида Отечественной войны", "Удостоверение инвалида о праве на льготы", для малолітніх в`язнів - "Удостоверение" і довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, довідки, видані органами Міноборони, МВС, МНС, СБ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, Мінпраці;

49. Відповідно до пункту 13 посвідчення осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників війни та прирівняних до них осіб, видані відповідними органами СРСР, союзних республік, які існували на його території, України та інших незалежних держав, що утворились на його території, за зразками, які діяли на 1 січня 1992 р., залишаються на збереженні у ветеранів війни. 50. 12 березня 1993 року Україною підписано Угоду про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, підписаною Урядами Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, яка набрала чинності для України (далі - Угода).

51. Стаття 1 Угоди передбачає, що дія цієї Угоди поширюється на інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, для яких встановлені пільги на проїзд на відповідних видах транспорту, згідно з додатками 1, 2, 3.

52. Відповідно до абзаців першого, другого статті 4 Угоди, інвалідам Великої Вітчизняної війни I та II груп та особам, прирівняним до них, надається право безкоштовного проїзду залізницею чи на суднах транзитних та місцевих ліній річкового флоту територіями держав-учасниць цієї Угоди один раз на рік (туди та назад) та з 50-відсотковою знижкою повітряним, водним чи міжміським автомобільним транспортом. Героям Радянського Союзу та особам, які нагороджені орденом Слави трьох ступенів, надається право безоплатного проїзду один раз на рік (туди та назад) на зазначених видах транспорту. Інвалідам Великої Вітчизняної війни III групи та особам, прирівняним до них, надається 50-відсоткова знижка з вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) залізницею, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом.

53. Статтею 7 Угоди встановлено, що підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього Союзу РСР або Сторонами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд.

54. Аналіз викладених приписів законодавчих норм свідчить, що ветерани війни - інваліди війни мають передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільги на проїзд різними видами транспорту.

55. Крім того, пільги на проїзд мають інваліди та учасники Великої Вітчизняної війни, а також особи, прирівняні до них мають пільги на яких поширюється дія Угоди. Підставою для отримання передбачених пільг є наявність, зокрема передбаченого Угодою посвідчення.

56. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення інваліда ІІІ групи серії НОМЕР_2 , видане 28.04.1993, а також посвідчення інваліда ІІ групи серії НОМЕР_3 , видане 04.04.2007.

57. Тобто, викладені обставини свідчать про встановлення позивачу іншої групи інвалідності (згідно з посвідченням інваліда ІІ групи серії НОМЕР_2 ), яка не відповідає групі (ІІІ), зазначеній в посвідченні серії НОМЕР_2 , виданому 28.04.1993 на підставі якого позивачем заявлені вимоги.

58. При цьому, оцінка вказаним обставинам судами попередніх інстанцій не надана, правомірність/неправомірність, з дослідженням та встановленням відповідних фактів на підставі належних та допустимих доказів, з викладенням мотивування їх прийняття/не прийняття, вказаних обставин судами попередніх інстанцій також не встановлена.

59. Водночас, як убачається з приписів Угоди, якою передбачені спірні в цій справі права, нею передбачені відмінні пільги, в залежності від групи інвалідності відповідної особи.

60. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

61. Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

62. З огляду на викладені обставини Суд дійшов висновку щодо необхідності направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

63. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити зазначені вище обставини і вирішити позовні вимоги з наведенням належних обґрунтувань.

64. Щодо позовних вимог стосовно розгляду його звернення від 08.08.2016, відповідно до позовної заяви позивач не погоджується з наданою відповідачем відповіддю в частині питання, яке стосувалося надання талонів на проїзд відповідно до посвідчення інваліда ІІІ групи виданому 28.04.1993.

65. Так як суд першої інстанції, так і апеляційний суд при задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача, що полягають у порушенні вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення позивача від 08.08.2016, також зобов`язали повторно розглянути вказане звернення.

66. Водночас підставою визнання протиправними дій відповідача при розгляді вказаного звернення стали висновки судів щодо відсутності у наданій відповідачем відповіді розгляду поставленого позивачем питання про надання талонів на проїзд відповідно до посвідчення інваліда ІІІ групи виданому 28.04.1993.

67. Тобто у разі позитивного вирішення поставленого позивачем питання, результатом має бути надання запитуваних позивачем талонів на проїзд.

68. При цьому питання про визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання талонів на проїзд та зобов`язання їх надати є окремими позивними вимогами, що заявлені позивачем у цій справі та були задоволені судами попередніх інстанцій.

69. Тому на вказані обставини суду першої інстанції також необхідно звернути увагу під час здійснення нового розгляду справи.

70. Інші позовні вимоги є похідними та підлягають розгляду під час вирішення судом справи по суті позовних вимог при новому її розгляді.

71. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

72. Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

73. Таким чином, оскільки наведені порушення процесуального закону були допущені судом першої інстанції, а судом апеляційної інстанції ці порушення не усунуті, Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням наступного.

74. Як зазначалося вище відповідно до частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

75. Наразі чинна стаття 20 КАС України, а саме її частина перша, визначає виключний перелік спорів, який підсудний місцевим загальним судам як адміністративним судам, до якого не включені спірні у цій справі правовідносини.

76. Згідно з частиною другою статті 20 КАС України всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті підсудні окружним адміністративним судам.

77. Отже, спір у цій справі підсудний окружному адміністративному суду, у зв`язку з чим справа направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

78. Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2018 року скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

4. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню. Судді: С.А. Уханенко О.В.Кашпур В.Е. Мацедонська