Постанова 4857 № 308/7580/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 308/7580/20 пров. № А/857/14503/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Качмара В.Я., Мікули О.І., за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції в особі інспектора взводу № 1 роти № 4 сержанта поліції Галатиби Мар`яни Юріївни про скасування постанови,- суддя (судді) в суді першої інстанції Шумило Н.Б., час ухвалення рішення 14:37:00, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції в особі інспектора взводу № 1 роти № 4 сержанта поліції Галатиби Мар`яни Юріївни, в якому просив скасувати постанову серії ДПО18 № 764580 від 08 червня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08 червня 2020 року інспектором взводу №1 роти №4 УПП в Закарпатській області ДПП сержантом поліції Галатибою М.Ю. було винесено постанову серія ДПО18 №764580, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. Відповідно до змісту постанови, позивач о 12 годині 30 хвилин, на АДМ-06 «Київ Чоп» 717 км + 500 керував транспортним засобом Skoda Octavia, номерний знак НОМЕР_1 , на якому розміщені сторонні предмети та символи якого не можна розпізнати із 20 метрів, також при перевірці не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1. «а» ПДР України. Зазначає, що при зупиненні сержантом поліції ОСОБА_2 він висловив свою незгоду з причиною зупинки, оскільки вважав, що ПДР не порушив. Інспектор вимагав пред`явити посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов`язкової цивільної відповідальності власників наземних ТЗ. Вважає, що оскільки ПДР він не порушував та не мав наміру порушувати, законних підстав, зазначених у ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» для зупинки транспортного засобу не було, тобто вимога інспектора щодо пред`явлення документів не мала правових підстав і ним було прийнято рішення не пред`являти документи. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не заперечує факту керування транспортним засобом, ненадання на вимогу інспектора посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб та поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за що встановлена відповідальність ч. 1 ст. 126 КУпАП, відтак відсутні підстави для скасування постанови серії ДПО18 №764580 від 08 червня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що поліцейським належним чином не задокументовано факту порушення позивачем правил дорожнього руху, а саме факту забруднення номерного знаку. Обов`язок поліцейського щодо зупинення транспортного засобу можливий лише стосовно порушення митних правил та митного законодавства. Вказує, що про наявність письмових пояснень зі сторони відповідача дізнався лише після отримання повного тексту рішення суду, що свідчить про порушення судом першої інстанції процесуального законодавства. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268 та ч. 2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 08 червня 2020 року інспектором взводу №1 роти №4 Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Галатибою М.Ю. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №764580, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. Зі змісту вказаної постанови випливає, що 08 червня 2020 року о 12:30 год. на А/Д М-06 «Київ Чоп» 717 км + 500 м ОСОБА_1 керував транспортним засобом Skoda Octavia, номерний знак НОМЕР_1 , на якому розміщені сторонні предмети та символи якого не можна розпізнати із 20 метрів, та при перевірці не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1. «а», 30.2 ПДР України. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Однак, колегія суддів частково не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно із ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями статей 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до ст. 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 2.9 ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Частиною 6 ст. 121 КУпАП передбачено, що керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим тягне за собою накладення штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно із ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п. 2.1 (а) ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Пункт 30.2 ПДР України передбачає, що на механічних транспортних засобах (за винятком трамваїв і тролейбусів) і причепах у передбачених для цього місцях встановлюються номерні знаки відповідного зразка, а в правій верхній частині вітрового скла (на внутрішньому боці) транспортного засобу, що підлягає обов`язковому технічному контролю, закріплюється самоклейна мітка радіочастотної ідентифікації про проходження обов`язкового технічного контролю транспортним засобом. Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що ОСОБА_1 08 червня 2020 року о 12 годині 30 хвилин, на АДМ-06 «Київ Чоп» 717 км + 500 керував транспортним засобом Skoda Octavia, номерний знак НОМЕР_1 , на якому розміщені сторонні предмети та символи якого не можна розпізнати із 20 метрів, також при перевірці не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1. «а», п.30.2 ПДР України та притягнений до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 121 КУпАП та ч. 1 ст. 126 КУпАП. Оскільки, санкцією ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено більш серйозне правопорушення з числа вчинених, то до позивача застосовано відповідальність у вигляді адміністративного стягнення згідно ч. 1 ст. 126 КУпАП. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача. Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП. Так, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП, зокрема, у постанові, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Однак, постанова серії ДПО18 №764580 від 08 червня 2020 року не містить наведення належних доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП (а.с.5). Також, у матеріалах справи містяться лише оскаржувана постанова у справі про адміністративні правопорушення від 08 червня 2020 року, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 121 та ч. 1 ст. 126 КУпАП. Разом з тим, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, зокрема, фото- відеозапис, яким зафіксовано адміністративне правопорушення, відповідач не надав. На думку колегії суддів апеляційної інстанції ця обставина обґрунтовано ставить під сумнів наявність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП. Таким чином, колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП відповідачем не надано, а судом таких обставин не встановлено. В зв`язку із недоведеністю відповідачем порушення позивачем вимог п. 2.9 ПДР України, колегія суддів приходить до висновку про неправомірне притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП. Разом з тим, з оскаржуваної постанови слідує, що позивач порушив п. 2.1(а) ПДР України, а саме не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, за що його притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП. На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також, зокрема, пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (п.п. «а» п. 2.4 ПДР України). Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 02 грудня 2019 року у справі № 164/2068/17. Окремо варто зауважити, що притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП за одне правопорушення з числа вчинених, є обгрунтованим, навіть коли факт вчинення іншого правопорушення, а саме керування транспортним засобом з номерним знаком, на якому розміщенні сторонні предмети, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 вересня 2019 року в справі № 127/19283/17. Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч. 6 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП. Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Пунктом 10 розділу ІІІ тієї ж Інструкції передбачено, що поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили(ч.ч. 2, 3 ст. 90 КАС України). До апеляційної скарги позивачем долучено компакт-диск з відеозаписом, з якого слідує, що початок відеозапису ведеться із місця де був зупинений автомобіль ОСОБА_1 . На відеозаписі зафіксовано факт непред`явлення позивачем на вимогу патрульного поліцейського посвідчення водія. Також, факт непред`явлення позивачем посвідчення водія не заперечується позивачем у адміністративному позові. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу визначений в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених (ч. 1 ст. 126 КУпАП). Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об`єктивності відповідача щодо позивача не вказано. Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки поліцейський мав право вимагати надання посвідчення водія від позивача для його перевірки, а позивач не пред`явив посвідчення водія на таку вимогу, то останнього правомірно притягнено до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР України, відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП. Оскільки при винесені оскаржуваної постанови відповідачем застосовані норми ст. 36 КУпАП, якою визначене, що при декількох правопорушеннях стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення, то розмір штрафу 425 грн, передбачений ч. 1 ст. 126 КУпАП, залишається незмінним. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 №764580 від 08 червня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі слід скасувати в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 121 КУпАП, підлягає скасуванню, колегія суддів вважає, що згідно приписів вищенаведеної норми, виникає необхідність закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно ОСОБА_1 в цій частині. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Щодо стягнення з Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 1051,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.. В матеріалах справи наявна квитанція № 0.0.1738551415.1 від 17 червня 2020 року на суму 420,40 грн судового збору за подання позовної заяви та квитанція № 0.0.1898150251.1 від 09 листопада 2020 року на суму 631,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги(а.с.1,62). Враховуючи вищевказане, а також те, що колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача половину суми сплаченого судового збору в розмірі 525,50 грн. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року у справі № 308/7580/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 №764580 від 08 червня 2020 року, винесену інспектором взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Галатибою Мар`яною Юріївною, в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП, та справу про адміністративне правопорушення в цій частині закрити. Постанову серії ДПО18 №764580 від 08 червня 2020 року, винесену інспектором взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Галатибою Мар`яною Юріївною в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП - залишити без змін. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження вул. Олега Кошового 2, м. Ужгород, 88006), витрати по сплаті судового збору в розмірі 525,50 грн(п`ятсот двадцять п`ять гривень п`ятдесят копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. Я. Качмар О. І. Мікула Повне судове рішення складено 23 грудня 2020 року.