Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/3818/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3818/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 16 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., представників позивача: Радзієвського А.М., Ларіонова М.О., Коллау Маркуса, представника відповідача: Пенської О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пфаннер Бар" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : у листопаді 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Пфанер Бар» (ТОВ «Пфанер Бар») звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (ГУ ДПС у Вінницькій області) в якому просило: -визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області №0008631411 від 19.08.2019 року; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області № 0008701402 від 19.08.2019 року. 05 серпня 2020 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову. Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та порушення норм процесуального права що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представники позивача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність. Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено те, що працівниками ГУ ДФС у Вінницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Пфаннер Бар щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2016 року по 31.03.2019 року, валютного - за період з 01.04.2016 року по 31.03.2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 року по 31.03.2019 року, за результатами якої складено акт від 18.07.2019 року №2539/14-11/30425482. У ході проведеної перевірки виявлені наступні порушення: -п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 10147211 грн, у тому числі за 3 квартал 2017 року в сумі 807059 грн, за 4 квартал 2017 року в сумі 7088784 грн, за 3 квартал 2018 року в сумі 738320 грн, за 4 квартал 2018 року в сумі 1513048 грн; - п. 103.2, п. 103.4 ст. 103, п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України, в результаті чого при виплаті доходу нерезиденту ф. "Schneider Engineering International GmbH" Freudenfeiserweg 7 CH-8264 Eschenz, Switzerland в 4 кварталі 2018 року в сумі 14825,00 євро/464216,59 грн, товариством не утримано податок з такого доходу за ставкою 15% від суми доходу за рахунок цього доходу, в результаті чого занижено податок з доходів нерезидента за 4 квартал 2018 року на суму 2223,75 євро/69632,49 грн.; - п.п. 168.1.4, п.п 168.1.5 п. 168,1 ст. 168, п.п. а п. 176.2 ст. 176 ПК України щодо недотримання встановлених строків сплати (перерахування) до бюджету узгодженого податкового зобов`язання з податку на доходу фізичних осіб самостійно визначеного платником податку за період з 01.04.2016 року по 31.03.2019 року за січень 2019 року у сумі 130976,52 грн. Не погоджуючись з висновками акту перевірки №2539/14-11/30425482 від 18.07.2019, позивач подав заперечення на акт до ГУ ДФС у Вінницькій області. Рішенням ГУ ДФС у Вінницькій області № 12175/10/02-32-14-11 від 14.08.2019 року висновки наведені в акті №2539/14-11/30425482 від 18.07.2019 залишено без змін в частині заниження податку з доходів нерезидента, а пункт 1 розділу Висновок викладено в такі редакції: заниження податку на прибуток всього у сумі 9880778 грн, у тому числі за 3 квартал 2017 року у сумі 807059 грн, за 4 квартал 2017 року у сумі 7088784 грн, за 3 квартал 2018 року у сумі 738320 грн, за 4 квартал 2018 року у сумі 1246615 грн. На підставі акту перевірки, ГУ ДФС у Вінницькій області прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: -№0008631411 від 19.08.2019 року, яким визначено суму грошових зобов`язань за платежем податку на прибуток в сумі 9880778 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2470195 грн; - №0008701402 від 19.08.2019 року, яким визначено суму грошових зобов`язань за платежем податку на прибуток в сумі 69632,49 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17408,12 грн Не погоджуючись із прийнятими рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх до суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для їх прийняття. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.08.2019 року №0008631411, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Пунктом 135.1 ст. 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього кодексу. Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі ст. 135 цього Кодексу (п.137.1 ст. 137 ПК України). Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, витратами є зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Згідно п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, об`єктами витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Із наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Окрім того, відсутність у спірного контрагенту матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16. Так, у перевіряємому періоді ТОВ «Пфанер Бар» заключило договори із 32 фізичними особами-підприємцями на закупівлю сільськогосподарської продукції (яблука свіжі для промислового переробляння, ягоди, малина, чорниця, смородина, чорноплідна горобина, ожина та інші). Реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наступними первинними документами, які були надані посадовим особам під час проведення перевірки,: договорами на закупівлю сільськогосподарської продукції; прибутковими накладними; платіжними дорученнями, видатковими касовими ордерами; актами звірки. Придбана позивачем сировина використана у його господарській діяльності, що підтверджується наступними первинними документами: звітами про рух готової продукції; експортними контрактами; вантажно-митними деклараціями; звітами з продажу концентрату; актами звірки взаємних розрахунків по поставках концентрату; доказами отримання позивачем оплати за реалізовану продукцію. При цьому, єдиною умовою за якої відповідач дійшов висновку про нереальність господарських операцій є посилання на обставини викладені в листах ДФС, СБУ, протоколах допиту свідків в межах кримінального провадження, зі змісту яких слідує, що відповідні особи, будучи зареєстрованими як фізичні особи-підприємці, фактично будь-яких доходів від підприємницької діяльності не отримували та свідчили про відсутність будь-яких взаємовідносин між ними та ТОВ "Пфаннер Бар". Проте, під час розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які попереджались про кримінальну відповідальність, підтвердили факт заключення договорів поставки яблук із ТОВ «Пфанер Бар», а стосовно дачі показань працівникам СБУ повідомили, що підписували їх не дивлячись та у зв`язку з тим, що їм погрожували фізичною розправою. Крім того, в матеріалах справи містяться нотаріально засвідчені заяви та показання адвокату ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_9 , ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_10 , ФОП ОСОБА_11 , ФОП ОСОБА_12 , ФОП ОСОБА_13 , ФОП ОСОБА_14 , ФОП ОСОБА_15 ФОП ОСОБА_16 , ФОП ОСОБА_17 , ФОП ОСОБА_18 , ФОП ОСОБА_19 , ФОП ОСОБА_20 , ФОП ОСОБА_21 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_22 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_23 у яких останні зазначили, що будь-якої інформації правоохоронним органам стосовно діяльності з ТОВ Пфаннер Бар не давали та були зареєстрованими у якості фізичних осіб-підприємців з метою здійснення підприємницької діяльності. Більше того, податковим органом не заперечується факт надання позивачем усіх первинних документів по взаємовідносинам із контрагентами, наявність яких визнана обов`язковою ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Отже, позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт отримання позивачем сільськогосподарської продукції від фізичних осіб-підприємців та реальність вчинення господарських операцій, що також підтверджується висновком судової економічної експертизи №03-20 від 03.03.2020 року. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на наявність кримінального провадження та протоколи допиту фізичних осіб-підприємців, оскільки з їх змісту не встановлено, що судами підтверджено факти фіктивності господарської діяльності вказаних контрагентів позивача, ухилення ним від сплати податків, а також того, що окремі особи, які брали участь у досліджуваних фінансово-господарських операціях заперечують свою участь у діяльності контрагентів взагалі або у межах окремої операції. Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів. У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. У відповідності до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 травня 2019 року по справі №813/1007/13, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, у ході розгляду справи було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 9 КАС України та іншим обставинами, з врахуванням обставин, встановлених під час розслідування кримінального провадження, які спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань, зокрема досліджено надані позивачем первинні документи. Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами. Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст. 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно з ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Частиною 4 ст. 95 КПК України визначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Тобто, факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. При цьому, вироків за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів податковим органом надано не було, а матеріали досудового розслідування за кримінальним провадженням не можуть бути враховані як доказ фіктивності розглядуваних господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року справа №822/787/18, від 27.03.2018 року справа №816/809/17, від 27.02.2018 року справа №813/1974/17, від 27.02.2018 року справа №813/1766/17, від 20 лютого 2018 року в справа №826/6280/13-а. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно сформовано показники податкової звітності з податку на прибуток, у зв`язку з чим твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та недоведеними, а тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0008631411 від 19.08.2019 року є протиправним і підлягає скасуванню. Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.08.2019 року №0008701402, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема, доходи від інжинірингу. Згідно з пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Підпунктом 14.1.85 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що інжиніринг - надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об`єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об`єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов`язаних із такими послугами (роботами). Пунктом 103.1 ст. 103 ПК України встановлено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Резидент, який виплачує на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (окрім постійного представництва нерезидента на території України) доходи, перелічені в підпункті 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України, із суми такого доходу зобов`язаний утримати податок за ставкою 15 відсотків (пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України). Відповідно до п. 103.2 ст. 103 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, контрагент "Schneider Engineering International GmbH" виконував на користь позивача роботи з теплового розрахунку і конструювання. За результатом виконаних робіт, "Schneider Engineering International GmbH" виставлено на ім`я ТОВ Пфаннер Бар рахунок від 19.12.2018 року № 2018-1219 на оплату авансу в сумі 14825 євро. Вказана сума була повністю сплачена ТОВ Пфаннер Бар 20.12.2018 року, що підтверджується копією банківської виписки від 14.11.2019 року по рахунку НОМЕР_1 . При цьому, Конвенцією між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал від 10.01.2002 року (для України набрала чинності 26.02.2002 року; надалі - Конвенція) передбачено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва. В розумінні Конвенції, термін "постійне представництво", зокрема, включає: місце управління; відділення; контору; фабрику; майстерню; шахту, нафтову або газову свердловину, кар`єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; і склад або інше приміщення, яке використовується як торгова точка. Так, із матеріалів справи встановлено, що "Schneider Engineering International GmbH" Freudenfeiserweg 7 CH-8264 Eschenz, Switzerland, є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір щодо повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидента із джерелом походження з України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Відповідно до п. 103.4 ст. 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Пунктом 103.5 ст. 103 ПК України визначено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Так, для підтвердження резидентського статусу свого контрагента в країні, із якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, позивач надав суду сертифікат податкового резидента, що виданий компетентним органом податковим управлінням ОСОБА_24 , засвідчену апостилем відповідно до Гаазької конвенції від 05.10.1965 року, відповідно якого підприємство є резидентом Швейцарії і платником податків в розумінні Угоди про уникнення подвійного оподаткування муж Україною та Швейцарією. Статтею 4 Гаазької конвенції визначено, що передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції, однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок "Apostille" (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)" повинен бути викладений французькою мовою. Відповідно до ст. 5 Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення. Отже, наявність апостиля не потребує будь-якого подальшого засвідчення (легалізації). Відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції для її цілей термін резидент Договірної Держави означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місцеперебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-кого іншого аналогічного критерію. Згідно з п. 103.10 статті 103 ПК України у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування. Тобто, сертифікат податкового резидента є належним документом згідно з пунктом 103.5 статті 103 ПК України та дає підстави для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, виплачених нерезиденту, який є резидентом країни, з якою Україна уклала міжнародний договір. При цьому, статус резидентства діє протягом всього податкового року, у даних правовідносинах - 2018 рік, а не на момент видачі апостильованої довідки, в даному випадку сертифікату. Тим більше, що відповідно Сертифікату від 15.07.2019 року, Schneider Engineering International GmbH" зареєстрований в податковому реєстрі 01.01.2016 року за ідентифікаційним номером PID138294/CHE-309.650.565 TVA, апостиль: засвідчено Податковим управлінням Кантону Тургау від 16.07.2019 року №124927, була надана Державній податковій службі із запереченнями на акт перевірки 05.07.2019 року і остання володіла належними та необхідними документами, які підтверджують правомірність застосування ТОВ "Пфаннер Бар" зменшеної ставки податку в розмірі 15 відсотків, як передбачено положеннями пункту 1 статті 7 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал від 10.01.2002 року. Враховуючи те, що нерезидентом надано позивачу сертифікат податкового резидента відповідно до пункту 103.4 статті 103 ПК України, то позивач не має обов`язку доходи такого нерезидента із джерелом їх походження з України оподатковувати відповідно до законодавства України з питань оподаткування. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нарахування позивачу грошового зобов`язання податковим повідомленням-рішенням №0008701402 від 19.08.2019 є безпідставним та підлягає скасуванню. Щодо питання відшкодування на користь позивача витрат пов`язаних з проведенням експертизи, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Відповідно до ч.1 ст.104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Так, до матеріалів справи позивачем було долучено оригінал висновку судової економічної експертизи №03-20 від 03.03.2020 року, проведеної на замовлення ТОВ Пфаннер Бар, судовим експером ОСОБА_25 . На підтвердження розміру витрат на проведення експертизи №03-20 у зв`язку з розглядом справи №120/3818/19-а надані наступні документи: копія договору на проведення судової економічної експертизи №03-20 від 0303.2020 року; рахунок-фактура № 03-20 від 04.02.2020 року; платіжне доручення № 103 від 04.02.2020 року; акт приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг № 03-20 від 03.03.2020 року. За таких обставин, колегія суддів вважає наявними підстави для відшкодування понесених позивачем витрат за проведення експертного дослідження. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не справедливого розподілу витрат за проведення експертизи, оскільки вказані доводи апеляційної скарги зводяться лише до повної не згоди відповідача із висновком експерта. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що наведенні в апеляційній скарзі доводи повністю спростовуються встановленими у справі обставинами та письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 22 грудня 2020 року. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.