LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд127/19851/20

від 17.12.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 127/19851/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайленко А.В. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 17 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Боровицького О. А. Совгири Д. І. , за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього рух та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : 11 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до поліцейського взводу № 2 роти № 4 БУПП у Вінницькій області Гриневича Є.О. про визнання протиправною та скасування постанови серії ДП 18 № 795303 від 01.09.2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1ст.126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн., та закриття провадження у справі. Ухвалою Вінницького міського суду від 13 жовтня 2020 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 здійснено заміну первісного відповідача інспектора взводу № 2 роти № 4 БУПП у Вінницькій області Гриневича Євгена Олександровича на належного відповідача - Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3). Рішенням Вінницького міського суду від 29 жовтня 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що поза увагою суду залишилось твердження позивача про згоду надати працівникам поліції посвідчення водія та реєстраційне посвідчення на транспортний засіб за умови надання йому доказів вчинення порушення Правил дорожнього руху, а відтак, в інспектора патрульної поліції були відсутні правові підстави вимагати пред`явлення ним посвідчення водія і, як наслідок, приймати рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.126 КУпАП. Крім того, скаржник вказує на допущені судом порушення норм процесуального права, зокрема, щодо прийняття судом відеозапису з реєстратора, закріпленого на форменому одязі поліцейського, який не може бути визнаний належним та допустимим електронним доказом у адміністративній справі, оскільки поданий суду не учасником справи (не Департаментом патрульної поліції НП України, копія електронного доказу не засвідчена електронним цифровим підписом, позивачу копія цього доказу не надсилалась. Відповідач правом подачі відзиву у встановлений судом строк не скористався. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у їх відсутності. Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. З матеріалів справи видно, що оскаржуваною постановою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Суть правопорушення за її змістом полягала у тому, що 01.09.2020 року близько 21 год. 10 хв. водій ОСОБА_1 керував автомобілем Шевроле Лачеті д.н.з. НОМЕР_1 і здійснив зупинку на перехресті, у місці, де був неможливий зустрічний роз`їзд. Під час перевірки документів водій не пред`явив на законну вимогу інспектора поліції посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.4 "а" Правил дорожнього руху . Вважаючи вказану постанову протиправною, ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним адміністративним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову виходив, з тих підстав, що доведеність вини позивача у вчиненні правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, підтверджується належними доказами, а протилежних доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення, судом здобуто не було. Обставини, з яких позивач просить скасувати постанову, наведені з метою уникнення адміністративної відповідальності. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП. адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VlIl "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Статтею 16 Закону № 3353-XII визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Частиною 1 статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно стаття 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху» (далі - ПДР України, Правила) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно п. 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю. Згідно з п. 2.1. Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Як встановлено судом першої інстанції, інспектор поліції, виконуючи посадові обов`язки, з метою профілактичної бесіда та забезпечення дотримання ПДР, зробив зауваження водієві, позивачу у справі, про порушення ним ПДР України щодо місця зупинки керованого ним транспортного засобу. Позивач, зазначаючи що є водієм таксі, виконує замовлення і очікує клієнта, факт зупинки автомобіля з порушенням ПДР заперечував, доводив право зупинки у вказаному місці, звертав увагу на те, що і інші водії аналогічно зупинили автомобілі. На вимогу інспектора пред`явити посвідчення водія, ОСОБА_1 посвідчення не надав, оскільки вважав, що ПДР не порушив, а тому інспектор не має права вимагати пред`явити посвідчення. На цьому ґрунті виник конфлікт, який завершився затриманням позивача, після чого останній погодився надати поліцейським посвідчення водія. Наведені обставини підтверджені відеозаписом з відеореєстратора, закріпленого на форменому одязі поліцейського. Переглядом відеозапису встановлено, що позивач, на неодноразову законну вимогу поліцейського відмовлявся пред`явити посвідчення водія, наполягаючи на відсутності з його боку порушення правил зупинки автомобіля. Даний відеозапис та фотографії надані представником Департаменту патрульної поліції Н. Липовською, що наділена відповідними повноваженнями згідно довіреності № 21261/41/3-2019 від 11.12.2019 року до відзиву на позов 09.10.2019 року ( а.с.44). Надіслання копії довіреності на право представництва учасникам справи чинним КАС України не передбачено. За змістом ст. 251 КУпАП та ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в зазначеній справі є будь - які фактичні дані, на основі яких компетентним органом (посадовою особою)/судом встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, в тому числі винність особи, обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту ч. 1 ст. 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ч. 1 ст. 40 вказаного Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Наданий відповідачем відеозапис містить інформацію про обставини події, підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, тому має розглядатись судом як доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб. Зазначений доказ відповідає критеріям належності та допустимості, оскільки одержаний з дотриманням закону та, як зазначалось вище, містить інформацію про обставини, які мають значення для справи. Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Колегія суддів вважає, що електронний документ - відеозапис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції, є документом, який відповідно до ст. 251 КУпАП може містити фактичні дані, встановлені таким документом, а тому є належним доказом у справі. Відтак, доводи позивача щодо відеозапису як недопустимого доказу по справі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з урахуванням відсутності будь-яких заперечень в оскаржуваній постанові, дає підстави стверджувати, що такий доказ є належним та допустимим. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року по справі № 751/6165/17 (провадження № К/9901/1457/17). Твердження позивача про те, що оскільки поліцейським не доведено належними доказами факт порушення ним як водієм ПДР, то вимога інспектора до водія про пред`явлення документів, передбачених п. 2.1 ПДР є неправомірною, не береться до уваги судом, оскільки чинним законодавством визначено право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, що кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Окрім того, як встановлено з відеозапису, вимога поліцейських надати посвідчення мала місце у зв`язку із порушенням позивачем ПДР. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та у відзиві на позов, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 21 грудня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Боровицький О. А. Совгира Д. І.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»