Постанова 4855 № 640/24540/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24540/20 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ceska Exportni Banka, a.s. на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Ceska Exportni Banka, a.s. до Господарського суду м. Києва про визнання бездіяльності протиправною,- В С Т А Н О В И Л А : Ceska Exportni Banka, a.s. звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати бездіяльність посадових осіб відповідача щодо видачі Наказу на підставі Рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2020 у справі №905/3553/15 протиправною. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року у відкритті провадження відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії/бездіяльність відповідача не пов`язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у даній адміністративній справі. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що звернення з даним адміністративним позовом не є втручанням у діяльність суду або судді під час здійсненням правосуддя. При цьому, незаконне тривале невиконання посадовими особами Господарського суду м. Києва дій щодо видачі наказу на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2020 у справі №905/3553/15 позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на стягнення боргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 13.08.2019 у справі №905/3553/15 позовні вимоги Компанії Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Компанії Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в розмірі 23 215 729,00 грн. В пункті 3 даного рішення зазначено видати наказ після набрання рішенням законної сили. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі № 905/3553/15 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019р у справі №905/3553/15 залишено без змін. Позивач направив звернення до Господарського суду м. Києва про видачу наказу, однак відповіді на них не отримав. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невидачі наказу на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2019, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. З огляду на зазначене, оскільки вирішення питання про наявність чи відсутність ознак протиправності в діях та рішеннях судді при здійсненні ним правосуддя в іншій справі має вирішуватись шляхом оскарження такого рішення до суду вищої інстанції в порядку, визначеному процесуальним законодавством, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність передбачених п.1 ч.1 ст.170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Предметом спору в цій справі заявлена протиправна, на думку позивача, бездіяльність суду. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Положеннями статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Конституційний Суд України в пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Велика Палата Верховного Суду висловила свою позицію в подібних правовідносинах, зокрема, відповідні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18 та інших. Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених позивачем вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції. Водночас, позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом до Держави про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, якщо вважає, що діями чи бездіяльністю певних державних органів порушено його майнові або особисті немайнові права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18. Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Беручи до уваги наведене, враховуючи суть спірних правовідносин та правову позицію Верховного Суду, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства та водночас наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Ceska Exportni Banka, a.s. залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 23.12.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна