Постанова 4855 № 826/14518/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14518/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Безименної Н.В. Земляної Г.В. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Генеруюча компанія "Укрспецтепло" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «Генеруюча компанія Укрспецтепло» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0031611404 від 30 червня 2017 року. Позов обґрунтовано тим, що перевіряючими під час проведення перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам. Господарські операції з контрагентом позивача підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності товариства та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року даний адміністративний позов задоволено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що перевіркою не підтверджується проведення господарських операція позивача з контрагентом, які відбулися, однак перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності. Також в апеляційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про допущення процесуального правонаступництва шляхом заміни неналежного відповідача - ГУ ДФС у м. Києві на належного - ГУ ДПС у м. Києві. Ознайомившись із заявленим клопотанням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи із наступного. Згідно статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. Таким чином, суд вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі, допустивши заміну Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві. Товариством подано відзив на апеляційну скаргу, де позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що в період з 29 травня 2017 року по 02 червня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 26 травня 2017 року №4081 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Генеруюча компанія «Укрспецтепло» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецремпідряд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Сталь» за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2017 року. В той же час, представником позивача зазначено, що наказ останньому вручено лише 30 травня 2017 року, крім того, останнім відмовлено у допуску до проведення перевірки службових осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. У зв`язку з чим позивачем було подано позов до Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування наказу від 26 травня 2017 року №4081, який став підставою для проведення вищезазначеної перевірки. За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №274/26-15-14-04-05/39471301 від 12 червня 2017 року, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Генеруюча компанія «Укрспецтепло» вимог податкового законодавства, а саме: пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 1 454 473,00 грн. Такі висновки податковий орган пов`язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Генеруюча компанія «Укрспецтепло» та ТОВ «Спецремпідряд», ТОВ «Євро-Сталь», оскільки контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання задекларованих послуг, а позивачем не надано достатніх доказів в спростування даного факту. На підставі акту перевірки від 12 червня 2017 року №274/26-15-14-04-05/39471301 відповідачем 30 червня 2017 року прийнято податкове повідомлення рішення №0031611404, яким збільшено податкове зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів» на 1 454 473,00 грн., донараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 363 618,00 грн. Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту У силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю. Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів за наслідками виявлених порушень законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецремпідряд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Сталь». Слід зазначити, що позивач, вважаючи дії відповідача щодо призначення та проведення перевірки протиправними, скористався своїм правом і не допустив до проведення перевірки службових осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. Тому службовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві перевірку було проведено виключено на підставі інформації, отриманої з: - бази даних ДФС ІС «Податковий блок»; - ДФС ІС «Податковий блок» «Єдиний реєстр податкових накладних»; - АІС «Єдиний державний реєстр судових рішень». Так, у зв`язку з ненаданням позивачем відповідних документів на запит Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та недопуском останніх до перевірки, службовими особами контролюючого органу зроблено висновок про нереальність господарсько-фінансової діяльності позивача з контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецремпідряд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Сталь». Під час розгляду справи судом було встановлено, що як позивач, так і його контрагенти - ТОВ «Спецремпідряд» та ТОВ «Євро-Сталь» належним чином зареєстровані в податковому органі як платники ПДВ. Укладені між позивачем та контрагентом договори відповідали меті господарської діяльності суб`єктів господарської діяльності. Зокрема, між позивачем (покупець) та ТОВ «Євро-Сталь» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №ЄС-ГК від 30 січня 2017 року, предметом якого є постачання товару у кількості та асортименті у специфікаціях даного договору, що є невід`ємними часинами договору (а.с.175-177). Відповідно до специфікації продавець зобов`язується поставити покупцю «твердопаливний брикет» у кількості 2000 тонн (а.с.178). Поставка товару підтверджується належним чином засвідченими копіями товарно-транспортних накладних (а.с. 179-220) та видатковими накладними (а.с. 221-235). При цьому, придбаний товар у ТОВ «Євро-Сталь» використаний у власній господарській діяльності позивача, а саме в межах постачання водяної пари та гарячої води (постачання теплової енергії) відповідно до договору про закупівлю теплової енергії №15 від 06 квітня 2017 року, договору №19 від 13 березня 2017 року, договору №10 від 06 січня 2017 року (т.2 а.с. 72-81), договору №11-2017 від 06 лютого 2017 року (т.2. а.с. 33-41), договору №28 від 15 лютого 2017 року (т.2 а.с. 61-71), договору №23 від 25 січня 2017 року, договору №22-04 від 23 січня 2017 року (т.2 а.с. 24-32), договору №23 від 25 січня 2017 року (т.2 а.с. 42-50), договору №20 від 23 січня 2017 року (т.2 а.с. 51-60), договору №31 від 27 березня 2017 року (т.2 а.с. 82-92), договору №30 від 27 лютого 2017 року (т.2 а.с. 93-104), договору №29 від 15 березня 2017 року (т.2 а.с. 105-118),договору №27 від 21 лютого 2017 року (т.2 а.с. 119-130), договору №26 від 09 лютого 2017 року (т.2 а.с. 131-139), договору №25 від 22 лютого 2017 року (т.2 а.с. 140-151), договору №24 від 22 лютого 2017 року (т.2 а.с. 152-161). Розрахунки за договором купівлі-продажу №ЄС-ГК від 30 січня 2017 року підтверджується виписками з рахунку за період з 04 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року (т.2 а.с. 162-174). Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Спецремпідряд» (продавець) укладено договір №СМ-ГК від 03 січня 2017 року, предметом якого є постачання товару у кількості та асортименті, які зазначені у специфікаціях, що складають невід`ємну частину даного договору (т.2 а.с. 175-177). Відповідно до специфікацій продавець зобов`язується поставити покупцю «твердопаливний брикет» у кількості 2000 м3 (т.2 а.с.178) та «дрова твердих порід 2 кількості 500 м3 та «Дрова хвойних порід» у кількості 500 м3. Поставка товару підтверджується належним чином засвідченими копіями товарно-транспортних накладних та видатковими накладними (т.2 а.с. 180- т.3 а.с. 69). При цьому, придбаний товар у ТОВ «Спецремпідряд» використаний у власній господарській діяльності позивача, а саме в межах постачання водяної пари та гарячої води (постачання теплової енергії) відповідно до договору про закупівлю теплової енергії №7 від 12 грудня 2016 року (т.3 а.с. 186-196), договору №1 від 15 грудня 2016 року (т.3 а.с.197-207), договору №24 від 22 лютого 2017 року (т.3 а.с. 209-213), договору №10 від 06 січня 2017 року (т.3. а.с. 214-218), договору №28 від 15 лютого 2017 року (т.3 а.с. 219-224), договору №20 від 23 січня 2017 року (т.3 а.с. 225-229), договору №11-2017 від 06 лютого 2017 року (т.3 а.с. 230-234), договору №23 від 25 січня 2017 року (т.3 а.с. 235-238), договору №22-04 від 23 січня 2017 року (т.3 а.с. 240-244). Виконання робіт за договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, дефектність яких не встановлена у визначеному законом порядку. Складені на виконання задекларованих робіт податкові/видаткові накладні зареєстровані належним чином у контролюючому органі. За виконані роботи проведена оплата, що підтверджується наведеними вище виписками з рахунків за відповідні періоди. В той же час, належних та допустимих доказів, які б свідчили про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом відповідачем до суду не надано, висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях щодо нереальності спірних господарських операцій, оскільки податковий орган керувався лише аналізом податкової звітності з податкових інформаційних баз проте, ним не було досліджено первинні документи, що складалися учасниками господарських відносин щодо конкретних операцій. Слід зазначити, що не є належним доказом безтоварності операцій посилання податкового органу на інформацію, що міститься в базі даних АІС «Податковий блок» чи будь-якій іншій базі, якщо не було здійснено безпосереднього аналізу первинної документації. Натомість, судами було досліджено безпосередньо первинну документацію суб`єктів господарювання та встановлено, що надані первинні документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, матеріалами справи підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, встановлено зв`язок між укладеним договором та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами, що доводить участь позивача та його контрагентів у виконанні обумовлених послуг. Отже, висновки відповідача, які ґрунтуються лише на податковій інформації, а не аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Також слід зазначити, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів та трудових ресурсів контрагента. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки. Доводи позивача про правомірність формування валових витрат та податкового кредиту згідно з вищевказаними господарськими операціями доведені сукупністю наданих доказів та відповідачем не спростовані. Відповідно до ч.2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідач жодним чином не вказує на те, у чому полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права. Зміст апеляційної скарги не розкриває суть порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки скаржником не зазначено, яку саме нopмv порушено, у чому полягає таке порушення та чи є таке порушення підставою для скасування рішення. Так, відповідно до п. 6 ч. 2 статті 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Натомість, в апеляційній скарзі лише продубльовано зміст Акта перевірки від 12 червня 2017 року щодо безтоварності спірних операцій. При цьому, відповідач не вказав жодних доводів, які б вказували на порушення позивачем норм податкового законодавства щодо права та підстав формування податкового кредиту. В той же час, всі аргументи Головного управління ДПС у м. Києві, зазначені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних інших аргументів, відмінних від заявлених в суді першої інстанції, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено. Посилання відповідача на позицію, викладену в постанові Верховного суду від 18 грудня 2018 року у справі №826/3014/16, згідно якої платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи критично оцінюється судом. Так, по-перше, за твердженням позивача, він скористався своїм правом шляхом не допуску до проведення перевірки службових осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а відповідачем цього не спростовано та не надано жодного доказу в підтвердження допуску його до проведення перевірки, а по-друге, правомірність/протиправність проведення такої перевірки не була підставою для задоволення позовних вимог, такою підставою стало надання оцінки господарським відносинам та первинним документам по суті спірних операцій. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 22 грудня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Н.В. Безименна Г.В. Земляна