Ухвала КГС ВС № 902/111/20

УХВАЛА 22 грудня 2020 року м. Київ Справа № 902/111/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімресурс» (далі - ТОВ «Укрхімресурс», скаржник) на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.08.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі № 902/111/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікспецтранс» до ТОВ «Укрхімресурс» про стягнення 291 770, 39 грн. штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «Укрхімресурс» 27.11.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 27.08.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі №902/111/20, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши касаційну скаргу ТОВ «Укрхімресурс» у контексті оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікспецтранс» звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви) про стягнення з ТОВ «Укрхімресурс» 291 770, 39 грн., з яких: 192 000,00 грн - штраф за простій транспортних засобів; 37 099,79 грн. - інфляційні втрати; 39 110,13 грн. - 3% річних від суми простроченого зобов`язання; 23 560,47 грн. - пеня за кожний день простроченого зобов`язання. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.08.2020 у справі №902/111/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікспецтранс» до ТОВ «Укрхімресурс» задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 23 560, 47 грн. пені, 128 000 грн. штрафу за простій транспортних засобів, 24 586, 97 грн. інфляційних втрат, 38 977, 72 грн. - 3 % річних. В решті позову відмовлено. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі №902/111/20 змінено резолютивну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 27.08. 2020 у справі №902/111/20 в частині суми штрафу за простій транспортних засобів та суми витрат зі сплати судового збору, яка підлягає стягненню з ТОВ «Укрхімресурс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікспецтранс». Стягнуто з ТОВ «Укрхімресурс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікспецранс» 192 000 грн. штрафу за простій транспортних засобів. В решті рішення господарського суду Вінницької області від 27.08.2020 у справі №902/ 111/20 залишено без змін. Колегія суддів апеляційної інстанції відзначила, що, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що обґрунтованим є нарахування штрафу лише за простій в робочі дні протягом усього періоду затримання відповідачем транспортних засобів. Суд першої інстанції не врахував при цьому, що згідно з укладеним Договором сторони узгодили сплату штрафу за кожен день простою у разі документально підтвердженого простою автотранспорту з вини замовника. З огляду на зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 192 000 грн. штрафу за простій транспортних засобів підлягає задоволенню в повному обсязі. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції зауважив, що, враховуючи прострочення виконання зобов`язання зі своєчасної оплати вартості наданих послуг, заявлені суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, перевіривши згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України розрахунок суми додаткових вимог, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції, що позивачем невірно визначено період обчислення суми інфляційних втрат, а відтак обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є вимоги про стягнення 24 586, 97 грн. інфляційних втрат за період прострочення з квітня 2019 по грудень 2019 року. Також, перевіривши нарахування 3% річних, колегія судів апеляційної інстанції погодилась із висновком суду першої інстанції, що позивачем при обрахунку допущено арифметичну помилку, а тому обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є стягнення за період з 20.03.2019 по 21.01.2020 у сумі 38 977, 72 грн. Серед іншого, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що на розгляді у Господарському суді Миколаївської області перебувала справа №915/717/19 (спір між тими самими сторонами щодо того ж договору первееення), де судовими рішеннями встановлено факт надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікспецтранс» ТОВ «Укрхімресурс» транспортних послуг на загальну суму 1 539 991, 20 грн., а також факт утримання відповідачем належних позивачу транспортних засобів. Крім того, присуджено до стягнення суму основного боргу та штрафу, передбаченого умовами Договору, з огляду нащо вказані обставини не потребують додаткового доказування у силу приписів частини четвертої 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Судові рішення у справі №915/176/20 набрали законної сили та є виконаними. При цьому колегія суддів відзначила, що предметом спору у справі №902/111/20 є стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання умов договору перевезення, а предметом спору у справі №915/176/20 є стягнення вартості втраченого вантажу, послуги з експедирування, витрат, пов`язаних із проведенням експертиз, упущеної вигоди та інфляційні збитки, 3% річних. Водночас вирішення Господарським судом Миколаївської області справи №915/176/20 не перешкоджала розгляду апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/111/20, оскільки за доказами, наявними у даній справі, апеляційний суд міг самостійно встановити факт або відсутність такого факту наявності підстав для нарахування штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання зобов`язання з оплати наданих послуг, а також правову природу відносин учасників даної справи. Не погоджуючись із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій у справі №902/111/20, ТОВ «Укрхімресурс» звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства та не ґрунтуються на всебічному дослідженні обставин справи. При цьому скаржник здійснює посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №№ 908/1799/19, 908/1748/19, 913/89/18, 916/65/18, 917/791/18, 904/5830/18, 924/532/19, 910/20107/17. Також скаржник звертає увагу суду на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не зупинили провадження у справі №902/111/20 до набрання законної сили рішення у справі №915/176/20. Крім того, вимога про стягнення штрафів є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а тому задоволенню не підлягає. При цьому нарахований розмір штрафних санкцій значно перевищує розмір збитків, з огляду на те, що такі збитки не були завдані. Натомість, саме позивачу спричинені збитки у вигляді втраченого вантажу, упущеної вигоди та інших витрат. Так, пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України. Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 становив 2102, 00 грн. Предметом позову в даній справі є стягнення 291 770, 39 грн., а, отже, ціна позову у справі № 902/111/20 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України. Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України. Водночас скаржник, як на підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, у поданій касаційній скарзі не посилається. Крім того, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або дана справа має виняткове значення для скаржника, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, визначені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечень обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, і до переоцінки доказів по справі, та фактично до незгоди з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій. Визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Використання оціночних чинників, як-то: «виняткове значення», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду не є достатньо переконливими, оскільки як вбачається зі змісту вказаних постанов останні не суперечать висновкам оскаржуваних судових рішень, а також ухвалені за інших, встановлених судами, обставин справи та доказів по справі. Також Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та судову практику щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №923/1149/19, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. З огляду на викладене клопотання скаржника, подане у цій справі, залишається без розгляду. Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, - У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімресурс» на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.08.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі №902/111/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос