Постанова Київський апеляційний суд № 755/13907/19

Справа № 755/13907/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/15499/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Кибукевич О.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Петренка Павла Івановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Чех Н.А., у цивільній справі № 755/13907/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платінум Банк» та ОСОБА_1 07 листопада 2007 року укладено Договір про іпотечний кредит № 2.07111805, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 140 000,00 доларів США, зі строком користування кредитними коштами 240 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 11,50% річних. 03 липня 2009 року, 05 листопада 2010 року та 05 березня 2014 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 укладені додаткові договори до вказаного кредитного договору, за умовами яких змінювалася відсоткова ставка. 14 січня 2019 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» було укладено договір № 343К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, яким відступлено право вимоги за кредитними договорами згідно додатку №1, в тому числі і за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року. На момент продажу права вимоги сума заборгованості складала 151 039,92 доларів США, з яких 133 128,92 доларів США - заборгованість за основним зобов`язанням, та 17 911,00 доларів США - заборгованість за процентами. 18 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги №18/03/19, за умовами якого придбано право вимоги до ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит №2.07111805 у розмірі 94 022,35 доларів США, що еквівалентно 2 539 543,67 грн. з яких: 82 872,75 доларів США, що еквівалентно 2 238 392,98 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 11 149,60 доларів США, що еквівалентно 301 150,69 грн. - заборгованість за процентами. 25 червня 2019 року на адреси відповідача було направлено досудову вимогу щодо спати боргу, яка відповідачем не виконана. У зв`язку з чим ОСОБА_2 просив стягнути вказану заборгованість з відповідача. В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним. Зазначив, що у кредитних правовідносинах фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги, та не може набути статус кредитора. Враховуючи викладене, просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №18/03/19, укладений 18 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_2 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 539 543, 67 грн. та судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, адвокат Петренко П.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 у повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що кредитодавцями у кредитних правовідносинах можуть бути лише банк або інша фінансова установа. Відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, а тому оспорюваний договір є недійсним. Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду, які суд першої інстанції не взяв до уваги при ухваленні оскаржуваного рішення, відступивши від усталеної судової практики, чим впливає на стабільне функціонування системи правосуддя в цілому. 03 грудня 2020 року адвокат Афанасьєв С.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав відзив на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначає, що відповідач ототожнює поняття «кредитодавець», яким може бути банк або інша фінансова установа, та «кредитор», яким може бути й фізична особа. До ОСОБА_2 перейшло лише право вимоги до ОСОБА_1 без можливості нарахування відсотків, пені, штрафів, а тому його правовий статус не кредитодавця, а кредитора. В судовому засіданні адвокат Афанасьєв С.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, адвокат Петренко П.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надіслав на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. А тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності ОСОБА_1 та його представника. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 07 листопада 2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платінум Банк», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 2.07111805, за умовами якого ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 140 000,00 доларів США на строк користування кредитом 240 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,50 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці, а ОСОБА_1 зобов`язався своєчасно та у повному обсязі повертати кредит на умовах, визначених цим договором, та сплатити проценти за користування кредитом (а.с. 5-10). 07 листопада 2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платінум Банк», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №2.07111805, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , з метою забезпечення повного виконання зобов`язань іпотекодавця за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року та додатків до нього (а.с. 101-102). 03 липня 2009 року між ПАТ «Платінум Банк», яке є правонаступником ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року, за умовами якого сторони погодились, що протягом наступного періоду з 05 липня 2009 року по 04 липня 2010 року, позичальник сплачує проценти за користування кредитом у розмірі 9,9 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці. По закінченні зазначеного строку проценти за користування кредитом сплачуються позичальником у розмірі 11,50 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці (а.с. 14). 05 березня 2010 року між ПАТ «Платінум Банк», яке є правонаступником ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року, за умовами якого сторони погодились, що протягом наступного періоду з 05 березня 2010 року по 05 серпня 2010 року включно, позичальник щомісяця сплачує кредитору проценти за користування кредитом, виходячи із залишку заборгованості основної суми за кредитом, яка станом на 05 березня 2010 року становить 135 093,08 доларів США. При цьому платежі з погашення основної суми заборгованості за кредитом, протягом зазначеного строку, позичальником не сплачуються (а.с. 18). 05 листопада 2010 року між ПАТ «Платінум Банк», яке є правонаступником ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року, за умовами якого сторони погодились, що протягом наступного періоду з 05 листопада 2010 року по 04 травня 2011 року, позичальник сплачує проценти за користування кредитом у розмірі 9,9 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці. По закінченні зазначеного строку проценти за користування кредитом сплачуються позичальником у розмірі 11,50 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці (а.с. 22). 14 січня 2019 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» було укладено договір № 343К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, яким відступлено право вимоги за кредитними договорами згідно додатку № 1, в тому числі й за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року, укладеним між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 . На момент продажу права вимоги до ОСОБА_1 сума боргу складала 151 039,92 доларів США, з яких 133 128,92 доларів США - сума заборгованості за основним зобов`язанням, та 17 911,00 доларів США - сума заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 25-29). 18 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги № 18/03/19, за умовами якого ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» відступило ОСОБА_2 право грошової вимоги за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року, укладеним між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платінум Банк», та ОСОБА_1 (а.с. 30-32). Відповідно до п. 1.2. вказаного договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора як кредитора в грошових зобов`язаннях, що виникли із основного договору в розмірі зазначеному в п. 1.3 цього договору. Згідно з п. 1.3. договору сума права вимоги, що відступається первісним кредитором новому кредитору за цим договором становить94 022,35 доларів США, що еквівалентно 2 539 543,67 грн. по курсу НБУ на день укладення цього договору та складається з: заборгованості по основній сумі кредиту - 82 872,75 доларів США, що еквівалентно 2 238 392,98 грн. по курсу НБУ на день укладення цього договору, заборгованість по процентах - 11 149,60 доларів США, що еквівалентно 301 150,69 грн. по курсу НБУ на день укладення цього договору. Дана сума є остаточною та не підлягає коригуванню у зв`язку з можливим нарахуванням відсотків, пені, штрафу за кредитним договором. Відповідно до п. 2.1. вказаного договору вартість права вимоги, що відступається первісним кредитором новому кредитору, за домовленістю сторін становить 10 000,00 грн. 25 червня 2019 року ОСОБА_2 було направлено ОСОБА_1. повідомлення про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року з вимогою виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором в строк не більше 31 дня з дати отримання цієї вимоги (а.с. 33-35). Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 539 543,67 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 судом відмовлено. При цьому, ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що для укладення договорів відступлення права вимоги, за якими новий кредитор набуває право вимагати виконання зобов`язань в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу такого права, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №18/03/19, укладеного 18 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_2 . Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Цивільним законодавством передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надбання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Разом з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Отже, за змістом статей 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. Аналіз положень статей 512-518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб`єктного складу правочинів із відступлення права вимоги, а відповідно до статті 2 ЦК України учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа. Водночас, за змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги від 18 березня 2019 року №18/03/19, за умовами якого останній набув право стягнути з боржника відповідні грошові кошти без коригування заборгованості у зв`язку з можливим нарахуванням відсотків, пені, штрафу за кредитним договором. З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений між ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги від 18 березня 2019 року № 18/03/19 є договором цесієї, який не підпадає під ознаки договору факторингу, та не потребує наявності у ОСОБА_2 ліцензії на здійснення фінансових операцій або статусу суб`єкта підприємницької діяльності, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що за своєю правовою природою спірний договір є договором факторингу, є безпідставними та необґрунтованими. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №18/03/19, укладеного 18 березня 2019 року. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, оскільки вказані рішення Верховного Суду були ухвалені за інших обставин. Так, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 стосуються правомірності договору відступлення прав за кредитним договором, укладеним між банком та юридичною особою, за умовами якого, відбулося фінансування банку новим кредитором, який в свою чергу набув право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги і ціною вимоги, що була передбачена договором відступлення права вимоги. Тобто оспорюваний договір містив усі ознаки договору факторингу. Разом з тим, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 стосуються правомірності договорів відступлення прав за кредитними договорами на користь фізичних осіб кредитними спілками, які є спеціальними суб`єктами, при цьому, обмеження вчинення ними таких дій установлені Законом України «Про кредитні спілки». Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2 та стягненні заборгованості з ОСОБА_1 . Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, позивач, який звертається з вимогами про стягнення заборгованості за договором, має надати належні та допустимі докази на підтвердження наявності та розміру такої заборгованості. ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року у розмірі 94 022,35 доларів США, що еквівалентно 2 539 543,67 грн. по курсу НБУ на день укладення договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2019 року №18/03/19, з яких: 82 872,75 доларів США, що еквівалентно 2 238 392,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11 149,60 доларів США, що еквівалентно 301 150,69 грн. - заборгованість за процентами. Визначаючи розмір заборгованості, ОСОБА_2 посилався на те, що така заборгованість встановлена договором про відступлення права вимоги від 18 березня 2019 року №18/03/19, укладеним між ним та ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал». Проте, ОСОБА_2 , в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не було надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження дійсного розміру заборгованості ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року. Позивач не надав доказів за який строк обрахована вказана заборгованість та не надав детального розрахунку. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, виконання всіх зобов`язань за договором про іпотечний кредит № 2.07111805 від 07 листопада 2007 року було забезпечено іпотечним договором №2.07111805 від 07 листопада 2007 року. З пояснень сторін було встановлено, що перед відступленням права вимоги ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» на користь ОСОБА_2 ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані, яку суму було враховано в рахунок погашення боргу за рахунок предмета іпотеки, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість визначити дійсний розмір боргу. Вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є недоведеними. А тому суд першої інстанції дійшов помилковоговисновку про наявність підстав для задоволення його позову. Враховуючи викладене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року підлягає скасуванню в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в первісному позові. В іншій частині рішення суд першої інстанції підлягає залишенню без змін. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року до ухвалення судового рішення у справі. Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 в дохід Держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 668,70 грн. Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Петренка Павла Івановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Відмовити в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Держави судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року у розмірі 15 668,70 грн. Дані про учасників справи: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 21 грудня 2020 року Суддя-доповідач Судді