Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/3036/17

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/3036/17 Провадження № 22-ц/4820/1944/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 686/3036/17 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2020 року (суддя Мазурок О. В., повне судове рішення складено 03.10.2020). Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У лютому 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначалось, що відповідно до укладеного договору № б/н від 13.02.2013 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. В порушення норм чинного законодавства та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 31.12.2016 виникла заборгованість на загальну суму 32793 грн 84 коп, яка складається з: 1474 грн 05 коп заборгованість за тілом кредиту; 25451 грн 99 коп заборгованість за процентами за користування кредитом; 3830 грн заборгованість за пенею та комісія, 500 грн штраф (фіксована частина); 1537 грн 80 коп штраф (процентна складова). Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судові витрати по справі. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 травня 2017 року позовну заяву задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредиту в сумі 32 793 грн 84 коп та судові витрати по справі в сумі 1600 грн. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 липня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 травня 2017 року. Скасовано заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 травня 2017 року, що ухвалене у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1474 грн 05 коп заборгованість по кредиту та 94 грн 48 коп сплаченого судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на порушенням судом норм матеріального права. Зазначає, що судом було зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, суд не мав законних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. На думку скаржника, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Просить при розгляді справи врахувати наступні постанови Верховного Суду: від 10.04.2019 у справі № 356/1635/16-ц; від 28.03.2019 № 428/2873/17; від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц; від 17.04.2019 у справі № 666/388/16-ц та висновки Верховного Суду у справі № 415/5971/17. Рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту банком не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не переглядається. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 13 лютого 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким вона отримала кредит у розмірі 1500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 8). Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 8 на звороті). Як вбачається з розрахунку заборгованості, банк виконав зобов`язання, надавши відповідачу кредит, а відповідач кредит вчасно не сплачувала, внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31.12.2016 становить 32793 грн 84 коп, яка складається з: 1474 грн 05 коп заборгованість за тілом кредиту; 25451 грн 99 коп заборгованість за процентами за користування кредитом; 3830 грн заборгованість за пенею та комісія, 500 грн штраф (фіксована частина); 1537 грн 80 коп штраф (процентна складова). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені, комісії та штрафів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надав належних доказів в підтвердження обов`язку відповідача сплатити 25451,99 грн відсотків за користування кредитом, 3830 грн пені та комісії та покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статтей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Із анкети-заяви позичальника ОСОБА_1 від 13 лютого 2013 року вбачається, що в ній процентна ставка не зазначена, обов`язок щодо сплати пені та комісії не визначений та відсутні умови договору про встановлення відповідальності позичальника у вигляді сплати штрафу. Позивач пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за договором, у тому числі, крім тіла кредиту, заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифи (зі змінами), як невід`ємні частини укладеного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і Банку, відповідальність сторін. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифи (зі змінами) розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафів, зокрема саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафів, надані Банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифи (зі змінами) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який наявний в матеріалах справи, не містить зазначення строку їх дії, підпису відповідача. Відсутній також документ, яким вони затверджені. З огляду на мінливий характер Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів (зі змінами), їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Вимоги про стягнення відсотків за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені, комісії та штрафів, оскільки відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови щодо їх сплати. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність врахування апеляційним судом постанов Верховного Суду у справах № 356/1635/16-ц від 10.04.2019, № 428/2873/17 від 28.03.2019, № 755/2720/16-ц від 06.02.2018, № 666/388/16-ц від 17.04.2019 є безпідставними, оскільки Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, §61). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин правильно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Долучена до апеляційної скарги виписка по особовому рахунку не спростовує висновків суду першої інстанції і не є підставою для задоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків та неустойки за кредитним договором (а.с. 119-121). Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в цій частині в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 22 грудня 2020 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко