Окрема думка КЦС ВС № 127/19129/18

ОКРЕМА ДУМКА Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І. 16 грудня 2020 року м. Київ справа № 127/19129/18 провадження № 61-2458св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І., касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Парфана Тараса Дмитровича залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишено без змін. При цьому Верховний Суд вказав, що: «із обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 вбачається, що він просить стягнути з відповідачів суму 1 017 999 грн, яка виникла внаслідок невиконання замовниками умов укладеного 10 січня 2014 року договору № 1 про спільну забудову. Разом із тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір № 1 про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року та акт взаємозвірки фактично виконаних об`ємів і вартості робіт на об`єкті «Турист-Азов» станом на 15 липня 2015 року свідчать про те, що між сторонами повністю проведені розрахунки щодо оплати замовниками підрядникові ФОП ОСОБА_1 за виконані роботи станом на 15 липня 2015 року. Сторони, зокрема підрядник ФОП ОСОБА_1 , з погодився і таку свою згоду підтвердив власноручним підписом на договорі і на акті, про те, що станом на 15 липня 2015 року проведено повний розрахунок за виконані роботи та поставлені матеріали, а визначена сума є кінцевою та коригуванню не підлягає. Договір № 1 про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року у встановленому законом порядку не скасований, недійсним не визнаний та є чинним. При цьому слід ураховувати, що пунктом 1 договору № 1 від 10 січня 2014 року про спільну забудову бази відпочинку ПП «Турист-Азов» передбачена, зокрема, спільна відповідальність інвесторів: ПП «Турист-Азов» в особі директора ОСОБА_2 та фізичної особи ОСОБА_2 , які є замовниками будівництва бази відпочинку ПП «Турист-Азов», за зобов`язаннями перед виконавцями робіт (підрядниками). Разом із тим, договір № 1 про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року є угодою, передбаченою пунктом 3 договору № 1 від 10 січня 2014 року про спільну забудову бази відпочинку ПП «Турист-Азов», яка встановлює порядок і розмір вартості виконаних робіт по будівництву об`єкта. При таких обставинах, ураховуючи наявність спільної відповідальності замовників по оплаті вартості виконаних робіт по будівництву об`єкта, факт сплати заборгованості виконаних об`ємів і вартості робіт на об`єкті «Турист-Азов», яка мала місце станом на 15 липня 2015 року, одним із замовників - фізичною особою ОСОБА_2 не свідчить про наявність заборгованості перед підрядником (ФОП ОСОБА_1 ) в іншого замовника - ПП «Турист-Азов». При цьому наявність у замовників будівництва можливих взаємних претензій не є предметом дослідження в межах розгляду цієї справи». Не можу погодитися із постановою колегії суддів з таких мотивів.

1. У постанові Херсонського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у справі № 340/76/16-ц зазначено, що: «наказом № 2 від 20 жовтня 2014 року «Про порядок подачі заявок на фінансування потреб при будівництві бази відпочинку « Турист Азов », подальший контроль за видачею та цільовим використанням отриманих грошових коштів», встановлено порядок подачі заявок, видачі коштів, підтвердження їх цільового використання та звітування. Пунктом 1.6 цього наказу визначено, що отримувач готівкових коштів зобов`язаний підписати видатковий ордер на отриману суму, а також надати підтверджуючі документи про цільове використання коштів у найкоротші можливі строки. Тобто, даним наказом сторони погодили порядок отримання готівкових коштів - відповідно до видаткових касових ордерів».

2. У постанові апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2018 року у справі № 136/14/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року, вказано, що: «між ПП «Турист-Азов» та фізичною особою ОСОБА_2 - як сторона «Замовник», та ФОП ОСОБА_1 - як сторона «Підрядник», виникли правовідносини договору підряду, за яким «Підрядник» зобов`язується виконати певну роботу за завданням другої сторони «Замовника», а «Замовник» зобов`язується прийняти та оплатити виконану робот. На підтвердження зазначеного вище, відповідач надав суду докази на підтвердження встановленого графіка будівельних робіт, копії наказів забезпечення стабільного і безперебійного фінансування поточних потреб та кошторисів на виконання планових робіт, акти взаємозвірки фактично виконаних робіт та документи на підтвердження використання коштів отриманих від замовника робіт. З письмових та усних пояснень відповідача ОСОБА_1 встановлено, що грошові кошти від позивача отримував ФОП ОСОБА_1 (підрядник) відповідно до встановленого сторонами порядку, а саме шляхом подання заявок встановленої форми на фінансування поточних потреб. Кошти за поданими заявками ФОП отримував на підприємстві позивача через видаткові касові ордера. Доводи відповідача узгоджуються з наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, вказаний відповідачем порядок фінансування робіт був визначений позивачем Наказом №1/01/14 від 10 січня 2014 року (а. с. 115). Крім того, відповідно до п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою НБУ №637 від 15.12.2004 року, касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України "Про Національний банк України", визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями). Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідачем доведено факт існування договірних правовідносин договору підряду, за якими ФОП ОСОБА_1 , як підрядник таких робіт, отримував грошові кошти за видатковими касовими ордерами, що містяться в матеріалах справи, для поточних потреб їх цільового використання».

3. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 вказано, що: «акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу».

4. Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року). 4.1. У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 зазначав, що відповідачі надали копії двох видаткових касових ордерів, на яких міститься підпис позивача. Зокрема, видатковий касовий ордер від 14 липня 2015 року на суму 583 649 грн - оплата за матеріали, та видатковий касовий ордер від 14 липня 2015 року на суму 468 721 грн - оплата за виконані роботи. Оскільки предметом позову є кошти, які відповідачі не оплатили за виконані роботи, то видатковий касовий ордер на суму 583 649 грн, згідно якого один з відповідачів оплатив кошти позивачу за матеріали, не може бути доказом оплати за виконані роботи, а тому є неналежним доказом у справі. Щодо видаткового касового ордеру на суму 468 721 грн, то вказані кошти отримані позивачем за роботи виконані згідно інших актів виконаних робіт, а саме актів виконаних робіт від 02 квітня 2015 року, поданих позивачем до матеріалів справи. В абзаці 2 пункту 2 Договору № 1 про врегулювання взаємовідносин від 14 липня 2015 року зазначено, що «Детальні розрахунки наведені в акті взаємозвірки фактичних об`ємів і вартості робіт, який є невід`ємною частиною даного Договору». Однак, вказаний Акт не містить відомостей про об`єми .робіт та вартість робіт і не може бути належним і допустимим доказом отримання позивачем коштів за виконані роботи згідно актів виконаних робіт від 03 липня 2015 року. 4.2. Як свідчить аналіз оскаржених рішень, суди не надали оцінки обставинам, встановленим при розгляді справ № 340/76/16-ц, № 136/14/17, а також доводам ФОП ОСОБА_1 про неналежність доказів (видаткових касових ордерів та акту взаємозвірки), про що зазначалося у касаційній скарзі. 4.3. За таких обставин колегії суддів необхідно було касаційну скаргу задовольнити, оскаржені рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суддя В. І. Крат