Постанова 4855 № 640/1746/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Аверкова В.В. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року Справа № 640/1746/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Сакевич Ж.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Клімова І.А., представника відповідача Григорян О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - відповідач) про: - скасування наказу Голови комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 903-к; - поновлення позивача на державній службі на рівнозначній посаді Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України; - стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розбивкою помісячно та нарахуванням ЄСВ з 28.12.2019. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю, а саме: - визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 903-к; - поновлено позивача на іншій рівнозначній посаді, відповідно до його кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі, який є правонаступником Міністерства аграрної політики та продовольства України з 28.12.2019; - стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 334 829,19 грн. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не був попереджений відповідачем про наступне вивільнення; інша рівнозначна та/або будь-яка інша посада в реорганізованому органі йому не була запропонована при тому, що чисельність працівників апарату Мінагрополітики в структурі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства була повністю збережена; самостійно позивач у жодній формі не звертався до відповідача з приводу його звільнення та припинення державної служби. Крім того, суд зазначив, що відповідачем не було вмотивовано звільнення позивача з державної служби та відсутність можливості його подальшого використання на службі; перед звільненням позивача відповідачем не було з`ясовано питання наявності у нього переважного права на залишення на роботі (посаді), не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні, а також не надано доказів звернення відповідача до Профспілкової організації Мінекономіки, Мінагрополітики стосовно планового звільнення працівників - членів профспілкової організації у зв`язку з реорганізацією. При цьому, враховуючи незаконне звільнення позивача із займаної посади і те, що Міністерство аграрної політики та продовольства України реорганізовано, суд дійшов висновку, що він підлягає поновленню на рівнозначній посаді з 28.12.2019 та має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову, зазначаючи, що відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» реорганізація державного органу є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Разом з тим, апелянт вважає, що при звільненні працівника з державної служби на підставі вказаної норми не вимагається здійснення його попередження про наступне вивільнення та/або пропонування йому іншої роботи (посади) чи погодження звільнення з профспілковим органом. Апелянт також вважає, що гарантії, передбачені Кодексом законів про працю України, при звільненні працівника з державної служби на підставі частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не застосовуються. З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 та від 26.10.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, наполягаючи на безпідставності доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. При цьому, позивач у своєму відзиві зазначає, що скорочення чисельності працівників у штаті Мінагрополітики при його реорганізації не відбувалося, а також вказує, що ст. 5 Закону України «Про державну службу» прямо передбачено, що на державних службовців поширюється дія норм законодавства про працю в частині відносин, що не врегульовані цим Законом, тому, на переконання позивача, судом першої інстанції правомірно враховано гарантії права на працю, визначені КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив державну службу в Міністерстві аграрної політики та продовольства України на посаді заступника директора департаменту кадрового забезпечення та роботи з персоналом - начальника відділу організаційного розвитку. 02.09.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», якою вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки). Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України. 11.09.2019 постановою Кабінету Міністрів України № 838 «Питання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства» (із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 № 1053) внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України та затверджено Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів» - збільшено чисельність апарату Мінекономіки до 1355 одиниць, у тому числі державних службовців - 1351 одиниця, враховуючи приєднану чисельність реорганізованого Міністерства агарної політки та продовольства України. 18.09.2019 наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 26 затверджено структуру апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, відповідно до якого, зокрема, до апарату відповідача входить департамент персоналу, який складається з п`яти відділів та 1 сектору. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 № 507 було затверджено план заходів з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України. У розділу «Кадрові питання» зазначеного наказу вказано про необхідність здійснення письмового попередження працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці з одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення після затвердження штаного розпису Мінекономрозвитку; повідомлення Профспілкової організації Мінекономіки, Мінагрополітики стосовно планового звільнення працівників - членів профспілкової організації у зв`язку з реорганізацією - до дати попередження працівників Мінагрополітики; звільнення працівників Мінагрополітики, які відмовились від запропонованих посад у Мінекономіки - не раніше 2 місяців з дати внесення пропозицій щодо заміщення посад. Відповідно до наказу Мінекономіки від 05.11.2019 № 322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» в. о. державного секретаря Мінекономіки ОСОБА_2 07.11.2019 року, оприлюдненого на сайті Мінекономіки за посиланням https://www.me.gov.ua/Ascod/List?lang=uk-UA&id=6100980f-2505-40b6-ab5b 6328305f2bb3&tag=Dokumenti&fNum=322, затверджено та надіслано на розгляд та погодження до Міністерства фінансів України листом з вихідним номером 2102-14/46241-03 від 07 листопада 2019 року, Штатний розпис на 2019 рік апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у кількості 1335 штатних одиниць. Чисельність працівників апарату Мінагрополітики в структурі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства у 2019 році була збережена повністю. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 930-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади заступника директора департаменту кадрового забезпечення та роботи з персоналом - начальника відділу організаційного розвитку, з 28.12.2019 у зв`язку з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Вважаючи протиправними зазначений наказ про звільнення, а своє право на працю порушеним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX, який набув чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 117-IX), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Так, статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України). Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України). Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно до статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Законом № 117-IX статтею 87 Закону № 889-VIII змінено та викладено у редакції, пунктом 1 частини першої якої передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Статтею 43 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу. Згідно зі статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно зі статтею 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. У пункті 8 розділу ІV Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що Закон № 889-VIII є спеціальним законодавчим актом, яким регламентовано порядок прийняття на державну службу, її проходження та звільнення з неї (припинення державної служби). Разом з тим, до трудових правовідносин між працівником і роботодавцем, які виникають, зокрема при реорганізації відповідного державного органу та застосуванні підстави для звільнення, визначеної пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 117-IX, що не врегульовані зазначеним спеціальним Законом, підлягають застосуванню загальні норм КЗпП України. При цьому, КЗпП України (частина шоста статті 49-2) чітко визначено гарантії права на працю для працівників, які проходять саме державну службу та підлягають вивільненню в порядку спеціального Закону № 889-VIII, зокрема при реорганізації державного органу, в якому вони працюють. Такими гарантіями є: 1) необхідність персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів; 2) надання інформації профспілковим організаціям щодо наступного вивільнення працівників також не пізніше ніж за 30 календарних днів, проведення відповідних консультацій з профспілковими організаціями про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не був попереджений у порядку, визначеному чинним законодавством, про його наступне звільнення з посади заступника директора департаменту кадрового забезпечення та роботи з персоналом - начальника відділу організаційного розвитку в Міністерстві аграрної політики та продовольства України у зв`язку з реорганізацією зазначеного Міністерства та інформації профспілковим організаціям щодо відповідного вивільнення працівників також не надавалася. Доказів зворотного апелянтом не надано, а його доводи про те, що при звільненні працівника з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у зв`язку з реорганізацією) не вимагається дотримання вказаних гарантій, зокрема щодо попередження працівника про наступне вивільнення та повідомлення профспілки, судова колегія відхиляє як необґрунтовані і такі, що в сукупності суперечать ст. 5 Закону № 889-VIII та частині шостій ст. 49-2 КЗпП України, якими визначено саме порядок звільнення з державної служби при реорганізації органу, про що зазначено вище. При цьому, твердження апелянта про те, що спірні правовідносини врегульовані лише спеціальним Законом № 889-VIII і норми КЗпП України до них не застосовуються, є безпідставними, оскільки вказаними законодавчими нормами чітко визначено таке питання і в даному випадку частина шоста ст. 49-2 КЗпП України поширюється на правовідносини, що не врегульовані Законом № 889-VIII (зокрема ст. 87 цього Закону, на яку посилається апелянт), що відповідає концепції, регламентовані ст. 5 Закону № 889-VIII. Жодних виключень ст. 87 Закону № 889-VIII з цього приводу не передбачає. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що чисельність працівників Міністерства аграрної політики та продовольства України при його реорганізації фактично не змінилася і ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували неможливість подальшого використання позивача на державній службі та пропонування йому будь-якої роботи. Разом з тим, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що реорганізується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників цієї установи. При цьому, саме такий правовий підхід відповідає практиці Верховного Суду (зокрема, справи №№ 826/1584/16, 817/3397/15), є виваженим і забезпечує дотримання конституційного права особи на працю. Таким чином, доводи апелянта про те, що відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» реорганізація державного органу є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у контексті виниклих у цій справі спірних правовідносин судова колегія відхиляє як необґрунтовані. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності наказу про звільнення позивача, необхідності скасування такого наказу та відновлення порушеного права позивача на працю шляхом зобов`язання відповідача поновити його на іншій рівнозначній посаді, відповідно до його кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі, який є правонаступником Міністерства аграрної політики та продовольства України з 28.12.2019 та стягнути з відповідача на його позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 28.12.2019 по 17.08.2020) у розмірі 334 829,19 грн. При цьому, судова колегія також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», про те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Отже, судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційна скарга Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року - без змін. Розподіл судових витрат. З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 22 грудня 2020 року. Головуючий суддя Судді: