Постанова 4855 № 320/6766/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6766/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02 жовтня 2019 року №Ф-299521-51 Головного управління ДПС у Київській області. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що спірна вимога була надіслана позивачу майже через 6 років після виникнення недоїмки, що є грубим порушенням закону, оскільки позивач тривалий час не знав про існування претензій контролюючого органу до нього і не міг реагувати на них. Апелянт також зазначив про ненадання відповідачем розрахунку суми боргу, передбаченого п.5 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №

449. Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що спірна вимога прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним податковим законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13 листопада 2008 року позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем (номер запису про проведення державної реєстрації 2540000000004202) (а.с.15). В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні відомості про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 17 лютого 2020 року. 14 серпня 2019 року відповідачем прийнято рішення №0083645106 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким позивачу визначену суму грошового зобов`язання 5796, 63 грн., з яких за штрафними санкціями нараховано 3899,37 грн. та пеня 1897,26 грн. (а.с.46) Вказане рішення було отримано позивачем відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.47 зворот). Сума грошового зобов`язання за штрафними санкціями зменшена до розміру 2907,54 грн. за рахунок наявної у позивача переплати у розмірі 991,83 грн. 02 жовтня 2019 року ГУ ДПС у Київській області було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, згідно з якою за позивачем визнано суму боргу (недоїмки) в розмірі 4804,80 грн. (штрафи 2907,54 грн. та пеня 1897,26 грн.) (а.с.24). Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимоги, дійшов висновку, що спірна податкова вимога була сформована, зокрема, внаслідок не виконання платником податку, у визначений податковим законодавством строк, рішення від 14 серпня 2019 року №0083645106. Доказів оскарження чи виконання (сплати) цього рішення суду не надано. враховуючи наведене, на переконання суду, аналіз наведених положень в розрізі фактичних обставин справи свідчить про дотримання відповідачем порядку прийняття оскаржуваної вимоги та безпідставність вимог позивача. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Статтею 2 наведеного Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI). Пунктом 1 ч.2 ст.6 вказаного Закону встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до ч.12 ст.9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Пунктом 4 ч.1 ст.4 цього Закону платниками єдиного внеску визначено, зокрема, фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до абз.1 п.1, п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI). Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. В апеляційній скарзі позивачем зазначено про неврахування судом першої інстанції абз.9 п.3 р.VI Інструкції нарахування і сплати ЄСВ №449, згідно з яким органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Спірна вимога, на думку апелянта, була надіслана майже через 6 років після виникнення недоїмки, що є грубим порушенням закону, оскільки позивач тривалий час не знав про існування претензій контролюючого органу до нього і не міг реагувати на них. З приводу зазначеного колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У той же час, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469). У відповідності до п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Згідно з п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абз. 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абз.3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): - платникам, зазначеним у пп.1, 2 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); - платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникла на підставі рішення ГУ ДФС у Київській області від 14.08.2019 №0083645106 (а.с.46), яким на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до позивача застосовано штраф у розмірі 10% на суму 248,67 грн., та у розмірі 20% на суму 2650,70 грн., а також нараховано пеню у розмірі 0,1% недоїмки на суму 1897,26 грн. Наведене також підтверджується інформацією з інтегрованої картки платника податку по ЄСВ щодо позивача (а.с.50), відповідно до якої за позивачем обліковується сума недоїмки з ЄСВ - штраф в розмірі 2907,54 грн. та пеня в розмірі 1897,26 грн. Таким чином, враховуючи, що борг з ЄСВ у формі штрафу та пені на загальну суму 4804,80 грн. утворився внаслідок несплати позивачем грошового зобов`язання за рішенням ГУ ДФС у Київській області від 14.08.2019 №0083645106, колегія суддів відхиляє посилання апелянта, що відповідна заборгованість утворилась за період з 2016 року. Беручи до уваги, що рішення ГУ ДФС у Київській області від 14.08.2019 №0083645106 про застосування до позивача штрафу та нарахування пені є чинним і в матеріалах справи відсутні докази оскарження його в судовому або адміністративному порядку, а визначені таким рішенням грошові зобов`язання у встановлений судом строк добровільно не сплачені, колегія суддів доходить висновку, що направляючи позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2019 №Ф-299521-51 відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, внаслідок чого відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування. Апелянт стверджує, що разом із вимогою про сплату боргу (недоїмки) йому не було направлено відповідний розрахунок, передбачений п. 5 розділу VI Інструкції № 449 Натомість, розрахунок боргу наведений в самій вимозі, а тому наведені вище доводи апелянта відхиляються судом. В той же час, у випадку не направлення разом із вимогою про сплату боргу відповідного розрахунку, наведене може свідчити виключно про бездіяльність контролюючого органу та не впливає на правомірність самої вимоги, за умови наявності заборгованості. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зокрема, в п.30 Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма