Постанова Львівський апеляційний суд № 462/6086/20

Справа № 462/6086/20 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М. Провадження № 33/811/1746/20 Доповідач: Романюк М. Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Кісіля Романа-Володимира В`ячеславовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Кісіль Романа-Володимира В`ячеславовича на постанову судді Залізничного районного суду м.Львова від 17 листопада 2020 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в с т а н о в и в : цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накладено на нього стягнення штраф у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 /десять тисяч двісті/ грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 420 грн. 40 коп. судового збору в дохід держави. Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він о 23.25 год. 21 вересня 2020 року по вул. Ряшівській, 7 у м. Львові керував автомобілем ВАЗ номерний знак НОМЕР_1 в стані наркотичного сп`яніння, що підтверджується висновком лікаря-нарколога №656 від 22.09.2020 року, чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001р. Не погоджуючись з даною постановою, захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - адвокат Кісіль Р.-В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, просить постанову судді Залізничного районного суду м.Львова від 17 листопада 2020 року скасувати та звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та передати матеріали на розгляд Львівської обласної філії Всеукраїнської громадської організації «Народний антикорупційний нагляд» для застосування заходів громадського впливу, а провадження в справі закрити. Зазначає, що вказана постанова є необґрунтованою, такою, що не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а також прийнятою із значними порушеннями процесуальних норм, оскільки суд не обґрунтував прийнятого по справі рішення, підійшов формально до вивчення обставин справи, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а тому постанова суду, на думку захисника, не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконною та підлягає скасуванню. Вказує, що в ході розгляду справи від голови Львівської обласної філії Всеукраїнської громадської організації «Народний антикорупційний нагляд» Огородніка В.Є. на розгляд цій же судді вносилось клопотання про передачу матеріалів справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на розгляд Львівської обласної філії Всеукраїнської громадської організації «Народний антикорупційний нагляд» як члена вказаної організації, надано характеристику, довідку про членство ОСОБА_1 та протокол засідання ЛОФ ВГО «Народний антикорупційний нагляд». Зазначає, що суддею дане клопотання, всупереч тому, що ОСОБА_1 не притягався до адміністративної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, визнав свою провину та обіцяв аналогічного в перспективі не вчиняти (підтверджується довідками, характеристика у матеріалах справи), було фактично залишене без дослідження та без задоволення. Наголошує, що в порушення вимог ч.2 ст.283 КУпАП не зазначено опису обставин, установлених при розгляді справи, а саме формулювання постанови носить в загальному упереджений обвинувальний характер без включення у неї усіх елементів, які вимагаються законом. Вказує, що суддею не досліджено запис з відеореєстравтора поліцейських, які складали адмінматеріали, що є грубим порушенням як матеріального, так і процесуального законодавства у частині обов`язку по безпосередньому дослідженню доказів судом. Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Кісіль Р.-В.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. На переконання апеляційного суду, даної вимоги закону суд першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 дотримався. Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП у зв`язку із порушенням ним п.2.9а ПДР України, що згідно з апеляційною скаргою фактично не оспорюється. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, давши їм належну оцінку, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та наклав стягнення в межах вказаної статті. При цьому такий висновок суду першої інстанції підтверджується наявними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 007303 від 22.09.2020 року, висновком лікаря-нарколога №656 від 22.09.2020 року. Доводи апелянта про незаконність судового рішення, неповноту та необ`єктивність судового розгляду, істотні порушення судом вимог КУпАП, апеляційний суд вважає безпідставними й до уваги не бере. При розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права, в тому числі процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, допущено не було. Статтею 23 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 21 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу. Положення згаданої статті відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для порушника, меті адміністративної відповідальності. Принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей порушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом`якшення і навіть відмови від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом. Як слідує із вимог ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відтак, питання доцільності застосування того чи іншого заходу громадського впливу ґрунтується виключно на внутрішньому переконанні судді за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення та не є імперативним обов`язком судді чи суду. Застосування до правопорушника положень ст. 21 КУпАП є правом, а не обов`язком органу (посадової особи), уповноваженого вирішувати справу про адміністративне правопорушення, при цьому можливість її застосування передусім залежить від характеру вчиненого адміністративного правопорушення. Хоч ОСОБА_1 визнав свою провину у вчиненому та пообіцяв у майбутньому аналогічного правопорушення не вчиняти, є членом Всеукраїнської громадської організації «Народний антикорупційний нагляд» раніше Правил дорожнього руху не порушував, до адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, однак, враховуючи характер вчиненого діяння та значну суспільну небезпеку правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, зокрема те, що керування джерелом підвищеної небезпеки в стані наркотичного сп`яніння може привести до тяжких наслідків, ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки у стані наркотичного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих, однак проігнорував цю заборону, а також зважаючи на мету застосування адміністративного стягнення, апеляційний суд погоджується із висновком судді першої інстанції та не вбачає підстав для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на розгляд громадської організації та застосування до останнього заходу громадського впливу. Наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі обставини як на підставу передачі матеріалів про адміністративне правопорушення відносно нього на розгляд громадської організації враховуються при обранні адміністративного стягнення, однак такі не можуть бути безумовною підставою для застосування положенняст.21 КУпАП. На переконання апеляційного суду, обираючи ОСОБА_1 адміністративне стягнення, суддя першої інстанції дотримався вимог ст. 33 КУпАП, врахував дані про особу порушника, зокрема й ті, які наведені в скарзі, ступінь його вини та майновий стан, та в межах безальтернативної санкції ч.1 ст.130 КУпАП призначив таке, яке за своїм видом та мірою відповідає завданню та меті накладення адміністративного стягнення і є необхідним й достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено. Враховуючи вищенаведене, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова судді першої інстанції є законною й обґрунтованою, прийнятою у відповідності до вимог процесуального закону, відтак підстав для задоволення апеляційних вимог не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: постанову судді Залізничного районного суду м.Львова від 17 листопада 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, залишити без змін, а апеляційну захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Кісіль Романа-Володимира В`ячеславовича, без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя М.Ф.Романюк