Постанова 4824 № 757/18747/20-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2020 року м. Київ Справа №757/18747/20-ц Резолютивна частина постанови оголошена 16 грудня 2020 року Повний текст постанови складено 17 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі Міністерство юстиції України, Державна казначейська служба України, третя особа: Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Макаровим Вадимом Михайловичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого суддею Бусик О.Л. 28 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Макаров Вадим Михайлович до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування шкоди, - Справа №757/18747/20-ц № апеляційного провадження:22-ц/824/14216/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Бусик О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року Макаров В.М. , в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа -об`єднане Маріупольське управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив стягнути з держави Україна за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області в сумі 115 742,88 грн. Допустити негайне виконання рішення у розмірі місячного розміру пенсії позивача. Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. В обґрунтування позову, представник позивача посилається на те, що позивач здобув право на отримання пенсії за віком, що посвідчується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 28 червня 1988 року. Позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області м. Донецьк. У зв`язку із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей у населеному пункті, де мешкав позивач було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Внаслідок цього позивач, не маючи інших джерел існування крім пенсії, звернулася із заявою про взяття на облік та на продовження виплат пенсії до іншого територіального органу Пенсійного фонду України. У листопаді 2014 року позивач стала на облік до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецької області (далі - Маріупольське об`єднане управління). З цього часу і до квітня 2017 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення позивачу та перераховував належні до виплати суми на картковий рахунок, який був відкритий на ім`я позивача в акціонерному товаристві «Ощадбанк». У квітні 2017 року на картковий рахунок позивача не була зарахована щомісячна пенсія, відповідач протиправно зупинив виплату пенсії позивачу. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року визнано протиправною бездіяльності Маріупольського об`єднаного управління щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з дня припинення її виплати. Зобов`язано Маріупольське об`єднане управління поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії і сплатити заборгованість по ній з дня припинення її виплати. У зв`язку з тим, що Маріупольське об`єднане управління не виконало в добровільному порядку рішення суду державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрив виконавче провадження № 58007461.Маріупольське об`єднане управління фактично відмовилося виконувати судове рішення, державний виконавець направив повідомлення до правоохоронного органу та виніс постанову від 17 січня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 58007461. Листом від 11 липня 2019 року Маріупольське об`єднане управління фактично відмовилося відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 зі змінами від 25 квітня 2018 року №335. У зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення позивачу нанесена шкода у неотриманні пенсії у розмірі недоотриманої суми пенсії та компенсації за несвоєчасну виплату пенсії. У зв`язку з чим, представник позивача просив стягнути з відповідача за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у розмірі 115 742,88 грн. Представник позивача просив розглядати справу у його відсутність та відсутність його представника. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача адвокатом Макаровим В.М. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Представник відповідача Міністерства юстиції України Євглевська О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, шляхом направлення повідомлення про день та час розгляду справи на їх електронні адреси. а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173,1174 ЦК України. З такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ. Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ. Відповідно до п. 1 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ. Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ. Основними завданнями управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення). Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №750/1591/18-ц) зазначала, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, оскільки виникає з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18). Позовною вимогою у справі, яка перебуває на розгляді апеляційного суду, є стягнення недотриманої суми пенсії у розмірі 115742,88 грн. у відповідності до визначеного періоду. Бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління ПФУ в Донецькій області, щодо невиплати пенсії позивачу рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року визнано протиправною та зобов`язано поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії і сплату заборгованості по ній з дня припинення її виплати. ОСОБА_1 розрахувавши відповідну суму пенсії за вищевказаний період встановлений рішенням суду, звернулася із позовом про її стягнення з відповідачів. Доводи апеляційної скарги, спрямовані на те, що позивач просить стягнути з держави в особі відповідачів завдану їй шкоду, що на її думку підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегією суддів відхиляються, оскільки позивач просить стягнути саме недотриману суму пенсії у відповідності до відповідного рішення суду, яку визначає у своїх позовних вимогах, як завдану їй шкоду, інших позовних вимог не заявлялось. Колегія суддів зауважує, що стороною спору в даному випадку є суб`єкт владних повноважень, а спір стосується виконання ним публічно-владних функцій (виконання рішення суду, щодо виплати пенсії), а тому в силу змісту ст. 4 КАС України даний спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до вимог ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 377, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Макаровим Вадимом Михайловичем, - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року - скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Макаров Вадим Михайлович до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування шкоди - закрити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна