Постанова 4804 № 227/3760/19

Єдиний унікальний номер 227/3760/19 Номер провадження 22-ц/804/3037/20 Єдиний унікальний номер 227/3760/19 Головуючий у 1 інстанції Здоровиця О.В. Номер провадження 22-ц/804/3037/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 17 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді: Корчистої О.І. суддів: Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М. за участю секретаря Гуляєва М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №227/3760/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору оренди недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення б/н від 20 травня 2015 року у вигляді будівлі складу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який було укладено між ОСОБА_5 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендатор). В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_5 є її та ОСОБА_3 (третьої особи по справі) сином. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті вона та її чоловік ОСОБА_3 29 серпня 2016 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких успадкували по ? частині майна, яке належало їх сину ОСОБА_5 у вигляді будівлі складу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Також вказувала, що їй стало відомо про наявність договору оренди на вказане нерухоме майно, який, начебто, було укладено за життя її сином ОСОБА_5 та відповідачем по справі ОСОБА_2 20 травня 2015 року. Посилаючись на те, що вказаний договір оренди від 20 травня 2015 року її син ОСОБА_5 не укладав та не підписував, також не підписував акт прийому-передачі від 20 травня 2015 року, просила в порядку ст. 203, 215, 216 ЦК України, визнати вказаний договір оренди недійсним. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним, третя особа ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року, укладений в с. Шевченко Добропільського району Донецької області між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , про надання в оренду приміщення загальною корисною площею 1600 кв. метрів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 недійсним. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 гривень та витрати за проведення експертизи 10 787,04 гривень, всього 11 555,44 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2020 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що відсутність підпису ОСОБА_5 в оспорюваному договорі оренди є підставою для визнання його недійсним. Судом не надано оцінки тому, що відповідач задовго до смерті орендодавця користувався нежитловим приміщенням, яке є предметом договору оренди від 20 травня 2015 року та належало на праві власності ОСОБА_5 .. Також поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивачем не було надано доказів про відсутність волевиявлення ОСОБА_5 .. Також звертає увагу на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року в справі №6-849цс15, згідно яких суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача та залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні. У справі про визнання недійсним договору оренди, з підстав відсутності у ньому істотних умов, необхідно установити, чи дійсно порушуються права орендодавця, у зв`язку з відсутністю у договорі оренди таких умов, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення його законних прав. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 , яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримала та просила її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_6 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явилась, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи. Подала заяву з проханням розглянути справу без її участі. Також зазначила, що заперечує проти апеляційної скарги. В судове засідання апеляційного суду третя особа ОСОБА_3 не з`явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належало нерухоме майно, яке складається з будівлі складу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Також судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прийняли спадщину у вигляді по ? частки будівлі складу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з будівлі складу - А-1, будівлі вартової Б-1, убиральні В-1, душу (тимчасовий) Г-1, складу ГММ Д-1, колодязя К. огорожі - № 3,огорожі - № 4, огорожі - № 5, загальною площею 1467,7 кв. м., про що 29 серпня 2016 року були видані відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом. Витягом з Державного реєстру речових прав нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 вересня 2016 року № 67100890, підтверджується, що 29 серпня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності 16173644 на ? частку нерухомого майна - будівлі складу за адресою АДРЕСА_1 , яке складається з будівлі складу- А-1, будівлі вартової Б-1, убиральні В-1, душу (тимчасовий) Г-1, складу ГММ Д-1, колодязя К. огорожи - № 3,огорожи - № 4, огорожи - № 5, загальною площею 1467,7 кв.м. Також судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення та акту приймання-передачі до Договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення, укладені між ОСОБА_5 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) про надання в оренду приміщення загальною корисною площею 1600 кв. метрів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 для використання складування техніки та як зерносховище, не містять підпису ОСОБА_5 , а підпис у вказаних документах згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи Луганського відділення Донецького НДІСЕ № 574-576 від 24 березня 2020 року підписи від імені ОСОБА_5 у Договорі оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року на третьому аркуші в графі «Орендодавець» в рядку « ОСОБА_5 » та у Акті приймання-передачі до договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року в графі «Орендодавець» в рядку « ОСОБА_5 » - виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_5 . ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 спірний договір оренди та акт приймання-передачі до договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року не підписував, отже, у цьому випадку відсутнє волевиявлення ОСОБА_5 на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо укладання договору оренди нерухомого майна, яке належало йому на праві власності. Оскільки оспорюваний договір укладений без волевиявлення орендодавця, то це є підставою для визнання спірного договору недійсними в порядку статей 202, 203, 215 ЦК України. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). В порядку статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи Луганського відділення Донецького НДІСЕ № 574-576 від 24 березня 2020 року підписи від імені ОСОБА_5 у Договорі оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року та у Акті приймання-передачі до договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_5 . Отже, сторони оспорюваного договору не досягли згоди, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, правочин не вчинено. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір її син ОСОБА_5 не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно займає спірне нежитлове приміщення, перешкоджаючи їй у користуванні цим приміщенням, покликаючись до умов договору, підписаного невстановленою особою замість ОСОБА_5 .. Суд першої інстанції повно та достеменно встановив обставини справи, за якими спірний договір ОСОБА_5 не підписував та, відповідно, умов цього договору не погоджував. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими. Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, що нерухоме майно знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як співвласник нерухомого майна, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Саме така правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, яка підлягала врахуванню судом першої інстанції. З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 з підстав, викладених вище. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2020 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору оренди недійсним відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.І. Корчиста Судді: Т.В. Космачевська Ю.М. Мальований Повний текст постанови складений 21 грудня 2020 року. Головуючий О.І. Корчиста