Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/53/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.12.2020 року м. Дніпро Справа № 908/53/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ), суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В. секретар судового засідання Пінчук Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бердянської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.08.2020 р. ( суддя Горохов І.С., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 25.08.2020 р.) у справі за позовом Бердянської міської ради ( Запорізька область, м. Бердянськ ) до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" ( Запорізька область, м. Бердянськ ) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача Фонд державного майна України ( м. Київ ) про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ ВСТАНОВИВ: Бердянська міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд", з вимогою про передачу на без компенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожиток, включений до статутного капіталу ПрАТ "Бердянськбуд", ідентифікаційний код юридичної особи 01239826 за адресою: м. Бердянськ, вул. Земська,

16. В обґрунтування позову Позивач посилається на норми ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 3, 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". При цьому зазначає про не здійснення Відповідачем, в супереч визначених норм, передачі частини об`єктів нерухомого майна ( гуртожитку ) за адресою: вул. Земська, 16, м. Бердянськ до комунальної власності територіальної громади м. Бердянська. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.08.2020 р. у справі № 908/53/20 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що спосіб передачі гуртожитку на компенсаційній та частково компенсаційній основі передбачає ініціативу на таку передачу з боку власників гуртожитку, однак доказів такого волевиявлення з боку Відповідача судом не встановлено, позов про передачу гуртожитку на частково компенсаційній основі на підставі п.п. б) п. 2) ст. 14 Закону місцевою радою не заявлявся. Бердянською міською радою без проведення процедури погодження з власником гуртожитків одразу подано позов про передачу гуртожитку на без компенсаційній основі. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Бердянська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Оскаржуване судове рішення Позивач вважає таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з його необгрунтованістю, невмотивованістю, а також вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що відсутність чинного рішення органу місцевого самоврядування в процесі розгляду справи або його скасування жодним чином не позбавляє Позивача відстоювати інтереси мешканців гуртожитку в судовому порядку. Оскільки, у випадку прийняття позитивного для Позивача судового рішення, орган місцевого самоврядування на виконання рішення суду буде приймати відповідне рішення про прийняття спірного майна у комунальну власність та надавати відповідні повноваження та завдання причетним до цього процесу структурним одиницям Бердянської міської ради. При цьому Скаржник зазначає, що рішенням № 3 від 22.12.2017 р. ініційовано включно питання передачі гуртожитків у комунальну власність в порядку, передбаченому Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Таким чином, зазначене рішення є фактично рішенням з процедурних питань, зокрема, щодо порядку ( як рада має діяти в разі надання згоди або відсутності ), а не щодо питань позбавлення права власності чи яким способом Відповідачу по справі необхідно передати вказаний гуртожиток. Скаржник наголошує на тому, що на підтвердження здійснення необхідних заходів для забезпечення житлових прав мешканців гуртожитку, що знаходяться за адресою: м. Бердянськ, Запорізька область, вул. Земська ,16, Позивачем до відзиву було надано заяву мешканців гуртожитку від 02.01.2020 р. Підтвердженням того, що мешканці гуртожитку звертались до міського голови щодо здійснення необхідних заходів щодо забезпечення прав мешканців гуртожитку є колективне звернення від 14.06.2017 р. № Ко-1306 ( вказане колективне звернення знаходиться у Відповідача, тому що воно долучалось до матеріалів справи № 908/3479/19 ). Відтак, на думку Скаржника, примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується Конституцією України ( аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 р. у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 р. у справі № 927/224/18). Від Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яких останній не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою та просить апеляційний суд залишити рішення без змін. Відповідач стверджує що, рішення суду є правомірним та обґрунтованим з урахуванням діючого під час приватизації законодавства як і вимог Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» які можуть бути застосовані тільки у випадку наявності підстав з дотриманням порядку та пропорційним урахуванням фактичних обставин справи, оцінки дій Позивача направлених на дотримання необхідного балансу в спосіб сумісний з правом приватного власника на «мирне володіння майном» в розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу про захист прав людини і основоположних свобод практики Європейського суду з прав людини. Обґрунтовуючи свої заперечення Товариство посилається на те, що наведені Скаржником обставини були предметом розгляду та досліджувались Господарським судом Запорізької області по справі № 8/25д/09, по справі № 2/5009/5276/11 по яким судом встановлені фактичні обставини. Рішення набрали законної сили та мають преюдиційну силу в даному випадку, як таке, що спірний гуртожиток не був включений до статутного фонду ( капіталу) в процесі приватизації чи ( корпоратизації), що товариство створено в наслідок приватизації, встановлено правовий статус спірного гуртожитку, як і те що Відповідач набув його законним шляхом відповідно до Закону України «Про господарські товариства». Крім того, Товариство зазначає, що надані Позивачем листи на його адресу не надходили, що підтверджується наданими суду доказами. У Позивача не було жодної підстави, щодо здійснення наведених дій відносно гуртожитків які є приватною власністю, що підтверджує неправомірність дій Відповідача. Позивач не навів аргументів не надав суду жодного доказу на підтвердження, того що спірний гуртожиток підпадає під дію Закону України « Про забезпечення реалізацію прав мешканців гуртожитків». Водночас, на думку Відповідача, приймаючи неправомірно рішення, Позивач не врахував вимоги передбачені п. 5 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган уповноважений управлять державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд. Не врахована і особливість передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури яка визначена ст. 41 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності. Товариство також вказує на те, що має місце неправомірне втручання Позивача як державного органу на мирне володіння власником приватною власністю, яке спрямоване на порушення конституційних прав власника - ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та норм міжнародного права. Фонд державного майна України не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2020 р. апеляційну скаргу Бердянської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.08.2020 р. у справі № 908/53/20 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме: для надання суду доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів на адресу Відповідача та Третьої особи ( Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" та Фонду державного майна України), листом з описом вкладення. Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2020 р. відновлено строк подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 24.11.2020 р. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2020 р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 15.12.2020 р. 07.12.2020 р. засобами електронного зв"язку на адресу Центрального апеляційного господарського суду від Бердянської міської ради надійшло клопотання про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon": dv.mihailenko@bmr.gov.ua, № телефону (061) 534-71-32. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 р., судове засідання призначене на 15.12.2020 р. на 10:30 год. вирішено провести в режимі відеоконференції із забезпеченням її проведення для Бердянської міської ради поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/). Третя особа не скористалася своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечила явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Фонду державного майна України. У судовому засіданні 15.12.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню, виходячи з наступного. Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, на території міста Бердянську по вул. Земська ( колишня Червона ), 16 знаходиться гуртожиток, який належить на праві власності Првиатному акціонерному товариству "Бердянськбуд". 01.04.1990 р. ТСО "Запорожбуд" на підстав договору оренди передав в оренду майно треста організації орендарів "Бердянськбуд". Відповідно до п. 1.1.2. Договору після його підписання організація орендарів набула статусу Орендного підприємства "Бердянськбуд". 01.05.1993 р. була складена Відомість залишкової вартості основних засобів по ОП "Бердянськбуд", відповідно до якої в розділі "ЖКК" п. 40 була визначена залишкова вартість гуртожитку по вул. Червона, 16 в розмірі 16 87 816,84 руб. Відповідно до п. 3 Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню. Звідси вартість гуртожитку по вул. Червона (теперішня Земська), 16 становить 16,88 грн. 16.06.1993 р. розпорядженням Фонду державного майна України № 124-РОМ був затверджений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". За даним актом у вартість цілісного майнового комплексу ввійшла вартість гуртожитку по вул. Червона, 16. 23.06.1993 р. між Фондом державного майна Уркаїни та Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого "Бердянськбуд" придбав державне майно цілісного майнового комплексу. 09.09.1993 р. Актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" ( Покупець ) прийняв згідно з відомістю інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". У переліку жилих будинків, нежилих будівель та споруд, що є власністю ЗАТ "Бердянськбуд" п. 6 включено гуртожиток по вул. Червона ( теперішня Земська ) 16. 18.07.2002 р. Виконавчий комітет Бердянської міської ради прийняв рішення № 426 про оформлення права власності, на підставі якого було видане свідоцтво про право власності на будівлю, що посвідчує право власності основної будівлі "А", прибудови "а" за адресою м. Бердянськ, вул. Червона, 16 . 22.12.2017 р. рішенням № 3 Бердянської міської ради VII скликання (37 сесія) було вирішено прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки у м. Бердянську зокрема, за адресою: м. Бердянськ, вул. Земська,

19. Пунктом 8 даного рішення передбачено, що у випадку відсутності згоди власників ( володільців, балансоутримувачів ) гуртожитків, вказаних у п. 6, юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради здійснити претензійно-позовну роботу направлену на виконаня цього ріщення. Рішенням Бердянської міської ради Запорізької області від 15.03.2018 р. № 7 вирішено внести зміни до рішення сесії Бердянської міської ради від 22.12.2017 р. № 3 "Про майнові питання", а саме: в п. 6 замість слів "м. Бердянськ, вул. Земська 19" читати "м. Бердянськ вул. Земська 16". Судом першої інстанції також встановлено, що до прийняття вказаного рішення Бердянська міська рада зверталась до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" з листами від 26.05.2011 р. № 11-11-03212, від 17.07.2017 р. № 01-4411/29, від 04.10.2017 р. № 02-6244/29, від 28.12.2017 р. № 01-8297/41 з вимогою розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська, гуртожитків, в тому числі, які перебувають у власності ПрАТ "Бердянськбуд" розташовані по вул. Земській,

16. Як зазначено в оскаржуваному рішенні суду - Позивачем не було надано доказів надсилання вказаних листів на адресу Відповідача та отримання їх Відповідачем. Відповідачем надано копію витяг з "Книга канцелярська" з якої не вбачається надходження листів від Позивача щодо вирішення питання про передачу гуртожитків. До матеріалів справи також надано лист від 24.10.2017 р. № 02-6673/29 адресований голові правління ПрАТ "Бердянськбуд" з проханням визначити спосіб передачі гуртожитків, яке має підтвердження вручення Відповідачу, а саме рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.10.2017 р. отримано за довіреністю Ільіних Н.І. Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" є власником гуртожитку ( основна будівля "А", прибудови "а", та споруд ), розташованого у м. Бердянськ, вул. Земська ( Червона ) 16, про що свідчить свідоцтво про право власності від 19.07.2002 р. Оскільки ПрАТ "Бердянськбуд", як власник гуртожитку, рішення про передачу його у власність територіальної громади, не приймало, Позивачем, з посиланням на положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ініційовано спір про передачу гуртожитку у власність територіальної громади за рішенням суду на безоплатній основі. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління ( уповноважених осіб ) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування. Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів ( до 01.12.1991 р. ) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти ( крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб ). Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції сторони посилалися на обставини, які встановлені рішеннями судів у справах № 2/5009/5276/11, 8/25д/09, № 20/81, як на підстави своїх вимог і заперечень, відповідно до яких встановлювалися обставини, що мають значення для розгляду справи № 908/2257/19. Так, як вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 року у справі № 8/25д/09 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", третя особа - Бердянська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.06.1993 р. № КП-119 в частині приватизації 7 гуртожитків, які розташовані за адресами: вул. Свободи, 60, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14, вул. Дюміна, 102 в м. Бердянську та виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", судом встановлено: «01.04.1990 р. ТСО "Запорожбуд" за Договором оренди надав в оренду майно треста Бердянськбуд організації орендарів. Відповідно до пункту 1.1.2. Договору після його підписання організація орендарів набула статусу Орендного підприємства Бердянськбуд. 07.04.1993 р. Наказом ФДМУ № 152-ПК "Про створення комісії з приватизації" затверджена комісія з приватизації державного майна, взятого в оренду організацією орендарів Бердянськбуд. 15.06.1993 р. Головою ФДМУ затверджений План приватизації орендного підприємства Бердянськбуд. В пункті 3.8. Плану зазначено, що приватизації підлягає все орендоване майно. 16.06.1993 р. Розпорядженням ФДМУ № 125-РПП затверджено План приватизації частки державного майна, що знаходиться в складі майна орендного підприємства "Бердянськбуд" м. Бердянськ. Станом на 01.05.1993 р. складена Відомість залишкової вартості основних засобів по ОП Бердянськбуд. 16.06.1993 р. Розпорядженням ФДМУ № 124-РОМ затверджений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Згідно даного акту у вартість цілісного майнового комплексу ввійшла вартість спірних гуртожитків. Вказаний акт затверджений Головою ФДМУ 18.06.1993 р.. 23.06.1993 р. між ФДМУ та Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" укладений Договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого організація орендарів купила державне майно цілісного майнового комплексу. 09.09.1993 р. Актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" Покупець прийняв згідно відомості інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Так, в Перелік жилих будинків, нежилих будівель та споруд включено гуртожиток по вул. Свободи, 60, гуртожиток по вул. Червона, 16, гуртожиток по вул. Червона, 20, вул. Дюміна, 102, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка,

14. Судом встановлено, що за оспорюваним договором купівлі-продажу, укладеним 23.06.1993 р. Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства Бердянськбуд, Фонд передав, а організація орендарів придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бердянськбуд відповідно до договору оренди від 01.04.1990 р. та додаткової угоди до цього договору від 17.11.1992 р.. Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.03.2005 р. у справі № 20/81 визнано недійсним пункт 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ "Бердянськбуд" з дати його реєстрації виконавчим комітетом Бердянської міської ради № 572 від 24.12.1997 р.. Згідно мотивувальної частини рішення ( яке не оскаржено та набрало чинності ) відповідно з п. 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ "Бердянськбуд", ЗАТ є правонаступником утвореного в 1960 році державного будівельно-монтажного тресту Бердянськбуд, в 1990 році утвореного на його базі орендного підприємства Бердянськбуд. Матеріалами справи встановлено, що на момент реєстрації нової редакції Статуту ЗАТ "Бердянськбуд" було відсутнє правонаступництво, зазначене в п. 3.1 розділу 3 Статуту. Таким чином, особа, що не була стороною угоди ЗАТ "Бердянськбуд", та не є згідно рішення суду правонаступником сторони оспорюваної угоди ( організації орендарів ), не є належним відповідачем у спорі про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині приватизації гуртожитків.». Разом з тим встановлено, що "У вирішенні спору в даній частині при наданні оцінки доводам позивача про відсутність у ЗАТ "Бердянськбуд" правових підстав на володіння спірним майном (гуртожитками) суд виходить із наступного: Правове регулювання орендних відносин у державі пройшло в декілька етапів. У перший період розвитку оренди (1989-1991 роках) і регулювання здійснювалось згідно з основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду. В зазначений час договори оренди укладались колективами орендних підприємств. У Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств", прийнятому 04.03.1992 р. зазначалось, що викуп державного майна, договір оренди якого укладено з правом його викупу, провадиться відповідно до Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій». До основних положень цього Закону були віднесені, зокрема: 1) об`єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів; 2) орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами Трудового колективу державного підприємства, громадяни і юридичні особи (стаття 9 Закону). Однак лише при відсутності заяви організації орендарів усі інші фізичні та юридичні особи можуть реалізувати право на оренду (пункт 3 статті 10 Закону). Згідно діючого на той час законодавства при передачі майна в оренду утворюються дві юридичні особи - організація орендарів (або товариство покупців) і орендне підприємство. Якщо організація орендарів укладає договори оренди цілісного майнового комплексу, володіє правом власності на вироблену на основі цього майна продукцію і є суб`єктом приватизації орендованого майна, то орендне підприємство користується цим майном, виробляє продукцію, сплачує орендну плату і є правонаступником державного підприємства, оскільки останнє у разі створення організації орендарів набуває нового правового статусу. Коли організація орендарів викупає орендоване майно, то фактично воно передається створеному нею орендному підприємству, бо сама організація орендарів після викупу ліквідується. Таку правову позицію було втілено у п. 2.2.5 Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженого Наказом ФДМУ від 04.02.1993 р. № 56, а саме: з метою подальшої господарської діяльності товариство покупців обирає організаційно правову форму згідно з чинним законодавством та протягом строку, встановленого в договір купівлі продажу, створює і реєструє суб`єкт підприємництва. З моменту реєстрації суб`єкта підприємництва товариство покупців припиняє свою діяльність. Як свідчать вивчені матеріали, предметом оспорюваного договору купівлі-продажу є цілісний майновий комплекс орендного підприємства Бердянськбуд, який був предметом договору оренди від 01.04.1990 р., та згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП "Бердянськбуд" ( затвердженого Розпорядженням ФДМ України від 16.06.1993 р. № 124-РОМ) та плану приватизації ОП "Бердянськбуд", викуплений організацією орендарів, в тому числі гуртожитки. Рішенням виконкому Бердянської міської ради народних депутатів № 366 від 08.07.1993 р. Орендне підприємство "Бердянськбуд" перереєстровано у Закрите акціонерне товариство "Бердянськбуд". За актом приймання-передачі від 22.12.1993 р. організація орендарів Орендного підприємства "Бердянськбуд" на підставі рішення засновників ЗАТ "Бердянськбуд" № 39 від 02.07.1993 р., засновницького договору від 02.07.1993 р. передала товариству "Бердянськбуд" колективне майно, придбане у ФДМ України згідно договору купівлі-продажу № КП-119 від 17.07.1993 р. та свідоцтва про право власності № П-130 від 22.12.1993 р., вартість якого визначена у 71 115,7 тис. крб. Тобто, спірне майно - гуртожитки за зазначеними адресами, набуто ЗАТ "Бердянськбуд" з підстав, передбачених законом". Також зазначено: "Що стосується самого факту включення будівель гуртожитків до майна цілісного майнового комплексу, що був предметом оренди, а згодом предметом договору купівлі-продажу, суд не знаходить його таким, що суперечив законодавству, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин. Згідно Примірного положення про гуртожитки ( затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208) гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Порядок виселення з гуртожитку встановлений пунктом 40 Положення, а саме: сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Таким чином, оскільки гуртожитки використовувались як тимчасове житло, виключно для проживання робітників підприємства, мали спеціальний статус надання у користування та виселення, у період відсутності певних нормативних актів (1990-1995 роки), гуртожитки згідно чинного законодавства включалися до майна цілісного майнового комплексу державного підприємства". Вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р.. Вищий господарський суд України в постанові від 23.06.2011 р., зокрема, зазначив, що "суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу № КП-119 від 23.06.1993 р. щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено. Крім того, як правомірно зазначив суд першої інстанції, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в тому числі гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства". Під час перегляду рішення суду першої інстанції у справі № 8/25д/09 Вищим господарським судом України було встановлено, що ЗАТ "Бердянськбуд" є правонаступником прав і обов`язків орендаря відповідно до закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла з 11.06.1993 р. по 01.08.1993 р. під час реєстрації статуту ЗАТ "Бердянськбуд") з моменту реєстрації Товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб`єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов`язків орендаря. Разом з тим, згідно п. 2.1. Статуту зазначено що Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" є повним правонаступником Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" створеного на підставі рішення засновників 02.07.1993 р. ( протокол № 39 ) на базі Орендного підприємства "Бердянськбуд" організацією орендарів на підставі договору купівлі-продажу № КП-119 від 23.06.1993 р. з Фондом держмайна України цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд". В подальшому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2011 р. у справі № 2/5009/52767/11 відмовлено у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" про зобов`язання передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі, зокрема, гуртожиток по вул. по вул. Червоній, 16 в м. Бердянську. Під час розгляду вказаної справи судом було встановлено: "В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує, що зазначені гуртожитки як об`єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" та належать до державної власності, що підтверджується свідоцтвами про право власності. Вказує, що відповідно до пункту 2 статті 4, частини 4 ст. 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", абзацу 2 пункту 3, пункту 8 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 р. № 891, передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за наявності згоди відповідних рад, передача проводиться разом із зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також технічною документацією на будинок. Розпорядженням голови Бердянської міської ради від 07.04.2011 р. № 182-р створена комісія щодо прийняття зазначених гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Бердянська. Наказом РВ ФДМУ по Запорізькі області № 325 від 25.05.2011 р. зобов`язано ЗАТ "Бердянськбуд", на балансі якого перебувають гуртожитки, здійснити передачу спірних гуртожитків. Однак відповідач не виконав рішення та наказ, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Предметом позову в справі є вимоги Фонду державного майна України про зобов`язання ЗАТ "Бердянськбуд" передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72 в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102 в розмірі 499/2600 часток в м. Бердянськ Запорізької області, а також зобов`язання Бердянської міської ради Запорізької області прийняти зазначені гуртожитки ( у визначених частках ) у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі. Право власності держави в особі Фонду державного майна України на гуртожитки, що є предметом даного позову (у визначених частках), було зареєстровано на підставі постанови від 08.06.2010 р. та ухвали від 16.08.2010 р. Запорізького апеляційного господарського суду, та посвідчувалося свідоцтвами про державну реєстрацію прав від 11.10.2010 р. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. у справі № 8/25д/09, на підставі якої була проведена реєстрація, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. та залишено без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р., яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Бердянської міської ради - про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна державного підприємства № КП-119 від 23.06.1993 р. в частині приватизації 7 гуртожитків по вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Свободи, 60, вул. Дюміна, 102, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Франка 14 у м. Бердянську, виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою в особі Фонду державного майна України. На підставі постанови Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради скасувало реєстрацію права власності держави на гуртожитки: у частці 289/600 будівлі по вул. Червоній, 16, у частці 8999/15200 будівлі по вул. Кирова, 74, у частці 1923/3500 будівлі по вул. Кирова, 72, у частці 499/2600 будівлі по вул. Дюміна, 102, та поновило запис про реєстрацію права власності за ЗАТ "Бердянськбуд" на вказані частини гуртожитків. Зазначені обставини підтверджуються листом від 29.08.2011 р. № 1129 Комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради". Вказане рішення залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2012 р.. Так, переглядаючи вказане рішення, суд касаційної інстанції у своїй постанові встановив, що враховуючи приписи законодавства України, які діяли на момент приватизації підприємства відповідача, колегія підтримує висновки судів попередніх інстанцій, що гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, тому могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало. Крім того, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неправомірність набуття відповідачем права власності на спірні гуртожитки. При цьому, колегія звертає увагу на те, що приватизація Орендного підприємства "Бердянськбуд" відбувалась на підставі діючого на момент приватизації (1993 рік) законодавства, шляхом викупу, що спростовує доводи скаржників, викладені в касаційних скаргах". Посилаючись на встановлені судами факти під час розгляду справ № 8/25д/09 та № 2/5009/52767/11 щодо обставин та підстав створення Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", набутя ним у власність спірного гуртожитку шляхом викупу, на підставі діючого на момент приватизації ( 1993 р.) законодавства, зокрема приписів Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджених наказом Фонду державного майна України від 04.02.1993 р. № 56, Декрету Кабінету міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду від 20.05.1993 р. № 57-93", суд першої інстанції по цій справі дійшов висновку, що Закрите акціонерне товариство "Бердянськбуд" було створено в процесі приватизації державного майна. Разом з тим, під час перегляду Вищим господарським судом України рішення суду першої інстанції по справі № 8/25д/09 встановлено, що ЗАТ "Бердянськбуд" є правонаступником прав і обов`язків орендаря відповідно до закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" ( в редакції, що діяла з 11.06.1993 р. по 01.08.1993 р. під час реєстрації статуту ЗАТ "Бердянськбуд" ) з моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб`єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов`язків орендаря. При цьому, відповідно до п. 2.1. Статуту зазначено що Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" є повним правонаступником Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" створеного рішенням засновників 02.07.1993 р. протокол № 39 на базі Орендного підприємства Бердянськбуд організацією орендарів на підставі договору купівлі-продажу № КП-119 від 23.06.1993 р. з Фондом держмайна України цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бердянськбуд. Відтак, враховуючи викладене, місцевий господарський суд у цій справі дійшов висновку що приписи Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" розповсюджуються на Відповідача у справі - Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд". Судом також встановлено, що гуртожиток за адресою м. Бердянськ, вул. Земська 16 (Красная) було придбано Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" ( правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" ) у Фонду державного майна Уркаїни на підставі договору купівлі-продажу майна державного підприємства від 23.06.1993 р. Докзів визнання недійсним вказаного договору не надано. Право власності на спірний гуртожиток зареєстровано за ПрАТ "Бердянськбуд" про що свідчить свідоцтво про право власності від 19.07.2002 р., видане на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 18.07.2002 р. №

426. В основу оскаржуваного рішення про відмову в задоволені позову покладено висновок місцевого господарського суду про те, що передача гуртожитку у власність територіальної громади повинна відбуватися з урахуванням підпункту «б» пункту 2 ч. 3 ст. 14 Закону Уркаїни "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", а саме: на частково - компенсаційній основі відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради. Розрахунку розміру компенсації вартості гуртожитків Позивачем надано не було. Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не погоджується з висновками суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке. Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, регулює Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ( надалі - Закон ). За змістом частин 3, 4 ст. 1 цього Закону сфера його дії поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, за винятком гуртожитків, що перебувають у віданні чи в оперативному управлінні окремих відомств (казенних установ). Разом із цим дія Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів ( до 01.12.1991 року ) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Згідно з положеннями ст. 1-1 Закону для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: 2) гуртожитки, включені до статутних капіталів, - гуртожитки, збудовані за радянських часів ( до 1 грудня 1991 року ) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом; 7) житловий комплекс гуртожитку - гуртожиток як цілісний об`єкт нерухомого майна (будівля гуртожитку та/або його частини, його мережі, відведена під ним земельна ділянка, його прибудинкова територія та розташовані на ній будівлі і споруди, необхідні для утримання та обслуговування гуртожитку за прямим цільовим призначенням - для проживання мешканців). У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом; 3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; 4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, яку передано в користування державне майно, або суд. Таким чином, серед винятків, на які не поширюється дія цього Закону, відсутні об`єкти права державної власності ( гуртожитки ), які були безоплатно включені до статутних фондів організацій, створених у процесі приватизації. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням такого підходу, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад. З урахуванням встановлених судами фактів під час розгляду справ № 8/25д/09 та № 2/5009/52767/11 щодо обставин та підстав створення Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", набуття ним у власність спірного гуртожитку шляхом викупу, на підставі діючого на момент приватизації ( 1993 рік ) законодавства, зокрема приписів Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджених наказом Фонду державного майна України від 04.02.1993 р. № 56, Декрету Кабінету міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду" від 20.05.1993 р. № 57-93, Закрите акціонерне товариство "Бердянськбуд" було створено в процесі приватизації державного майна. Виходячи з положень Закону гуртожиток, який увійшов до статутного капіталу Відповідача в процесі приватизації підлягає передачі у власність територіальної громади, у тому числі за рішенням суду. Дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" поширюється на майно державної форми власності ( гуртожитки ), які увійшли до статутного фонду ( капіталу ) під час приватизації чи корпоратизації в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, а отже і на правовідносини, які виникли у даній справі. Водночас, ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування ( ст. 3 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" ). Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону гуртожитки ( як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини ), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Ч. 3 ст. 14 Закону встановлює, що гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1. На безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2. На частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3. На компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку. Таким чином у зазначеному Законі диференційовано форми такої передачі (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна), а також частково врегульовано підстави та порядок такої передачі. Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" до повноважень органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках віднесено: прийняття рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону; звернення до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 ч. 3 ст. 14 цього Закону; звернення до суду з позовом про визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку у власність територіальної громади на частково-компенсаційній основі відповідно до цього Закону в меншому розмірі, ніж передбачено пунктом 3 ч. 4 ст. 14 цього Закону. Таким чином, для передачі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради останньою мало бути прийнято відповідне рішення в межах наданих законом повноважень із визначенням способу такої передачі - безоплатного, з частковою чи повною компенсацією. Як вбачається із матеріалів даної справи, 22.12.2017 р. Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення № 3 "Про майнові питання", згідно з п. 6 якого, міська рада вирішила прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків", зокрема, гуртожитку за адресою: м. Бердянськ, вул. Земська 19 ( Земська 16 ). П. 8 зазначеного рішення передбачено, що у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у пункті 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської ради необхідно здійснити претензійно-позовну роботу, направлену на виконання цього рішення. Бердянська міська рада Запорізької області звернулась до ПрАТ "Бердянськбуд" листом від 28.12.2017 р. № 01-8297/41 "Про передачу гуртожитків до комунальної власності", в якому просила розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитку. У вказаному листі міська рада зазначила про те, що у випадку відсутності згоди власника міська рада буде ініціювати вирішення вказаного питання в судовому порядку. Відповідь на вказаний лист Бердянської міської ради ПрАТ "Бердянськбуд" не надав. Матеріали справи не містять пропозицій Відповідача щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі. Також, відсутні пропозиції щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності і в протоколі розширеного засідання Наглядової ради ПрАТ "Бердянськбуд" від 07.11.2019 р. Ст. 25-1 Закону визначено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків. Зокрема, встановлено, що спори, пов`язані з порушенням майновий прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються у судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування. Враховуючи те, що Відповідач не вчиняв дій по передачі гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська, Бердянська міська рада як представницький орган територіальної громади м. Бердянська, відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на виконання своїх повноважень і звернулась до суду за захистом порушених прав шляхом примусової передачі спірної будівлі по вул. Земська 16 у м. Бердянську до комунальної власності. Відповідно до частин 1, 5 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Згідно з частинами 1, 2 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується Конституцією України ( аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 р. у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 р. у справі № 927/224/18 ). Згідно з положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на які посилається Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства… Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за Відповідачем, повинно відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р. ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Одним із важливих елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. При цьому ЄСПЛ вважає, що не існує універсальних правил визначення розміру компенсації й таке питання повинно розглядатися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх фактичних обставин. Компенсація має бути розумно пов`язаною з вартістю втраченого майна, але не обов`язково має відповідати його ринковій вартості. У рішенні у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки "на умовах, передбачених законом", а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Доводи Відповідача щодо неправомірного порушення його права власності з посиланням на ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не приймаються апеляційним судом, оскільки практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов`язаних з "інтересами суспільства" (справа "Прессос Компанія Нав`єра С.А. та інші проти Бельгії", рішення від 20.11.1995 р. № 332). Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 ст. 1 Протоколу лише за виключних обставин ( справа "Україна-Тюмень" проти України, рішення від 22.11.2007 р. ). Також, рішення ЄСПЛ завжди є індивідуальним і всі правові аргументи ( правові позиції), що в певному контексті є обов`язковими в інших умовах можуть бути лише додатковим способом тлумачення, тобто, є обмеження прецедентності рішення та закладені вони у самому предметі судового розгляду. Ст. 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Бердянською міською радою, як Позивачем у справі, було дотримано встановлений законом порядок передачі гуртожитків, зокрема, щодо прийняття рішення, яким фактично надано згоду прийняти до комунальної власності спірний гуртожиток, та звернення до Відповідача для вирішення питання щодо такої передачі. Вказана обставина встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2019 р. залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 р. у справі № 908/2257/19 за позовом Бердянської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади Ч. 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Підставою для звернення Позивача до місцевого господарського суду з даним позовом стало порушення прав громадян, які звертались до Бердянської міської ради з колективними заявами, як мешканці спірного гуртожитку. Так, матеріали справи містять колективне звернення мешканців гуртожитку від 02.01.2020 р. Додатково Позивач повідомив, що підтвердженням того, що мешканці гуртожитку звертались до міського голови щодо здійснення необхідних заходів щодо забезпечення прав мешканців гуртожитку є колективне звернення від 14.06.2017 р. № Ко- 1306 ( за твердженням Бердянської міської ради вказане колективне звернення знаходиться у Відповідача, тому що воно долучалось до матеріалів справи № 908/3479/19 ). Дія Закону направлена на реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які, як свідчать встановлені обставини, зверталися щодо забезпечення їх житлових прав, зокрема, на приватизацію займаних кімнат. Суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, встановив, що будівля за адресою: м. Бердянськ, вул. Земська 16 у м. Бердянську є саме гуртожитком; цей гуртожиток увійшов до статутного фонду ПрАТ "Бердянськбуд" ( Відповідача ); доказів того, що цей гуртожиток збудовано або придбано до 01.12.1991 р. приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти у матеріалах справи немає, отже спірний гуртожиток, зважаючи на положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", має бути переданий у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська. При цьому, апеляційним господарським судом враховано, що дія зазначеного Закону спрямована на реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які зверталися щодо забезпечення їх житлових прав, зокрема на приватизацію займаних кімнат, і дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в обраний Позивачем спосіб. Оскільки передача спірного гуртожитку до комунальної власності обумовлена забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, припинення права власності Відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника. Отже, доводи Відповідача про відсутність підстав для передачі спірної будівлі з приватної власності у примусовому порядку є безпідставними. Водночас колегія суддів зазначає, що відсутність затвердженої Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у відповідному періоді не виключає можливості задоволення цього позову про зобов`язання передати гуртожиток та не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку, встановленого законом; концепцію Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад відображено у Законі України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки", схвалено розпорядженнями Кабінету Міністрів України, зокрема, від 13.01.2010 р. № 83-р, вона не втратила чинності та передбачала можливість передачі гуртожитків шляхом поєднання зусиль центральних і місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, у власності чи у господарському віданні яких перебувають гуртожитки, з урахуванням складення графіка передачі гуртожитків, які є об`єктами права державної власності, та визначення орієнтовних строків передачі гуртожитків, що не є об`єктами права державної власності та увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у справі № 924/57/19 від 04.02.2020 р.. Отже, доводи, викладені у апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження встановленими у справі фактичними обставинами та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Водночас, апеляційний господарський суд не бере до уваги аргументи, викладені Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, як такі, що не узгоджуються із обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права. За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду має бути скасовано. Судом апеляційної інстанції приймається нове рішення про задоволення позовних вимог, зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" передати на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожиток, включений до статутного капіталу ПрАТ "Бердянськбуд", ідентифікаційний код юридичної особи 01239826 за адресою: м. Бердянськ, вул. Земська,

16. Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача. Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Бердянської міської ради задовольнити. Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.08.2020 р. у справі № 908/53/20 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задовольнити. Передати на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожиток, включений до статутного капіталу ПрАТ "Бердянськбуд", ідентифікаційний код юридичної особи 01239826 за адресою: м. Бердянськ, вул. Земська, 16, про що видати наказ. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" на користь Бердянської міської ради 1 921,00 грн. судового збору за подання позову до Господарського суду Запорізької області, про що видати наказ. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" на користь Бердянської міської ради 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду, про що видати наказ. Видачу наказів доручити Господарському суду Запорізької області . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду. Постанова складена у повному обсязі 21.12.2020 року Головуючий суддя І.М. Кощеєв Суддя І.Л. Кузнецова Суддя О.В. Чус