Постанова 4808 № 341/1821/17

Справа № 341/1821/17 Провадження № 22-ц/4808/1090/20 Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М. Суддя-доповідач Василишин П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Максюти І.О., Горейко М.Д. секретаря Маслей А.М. за участю адвоката Тиніва І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду від 18 червня 2020 року у складі судді Юсип І.М., ухвалене в м.Галич, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чіпко Наталія Зіновіївна, Бурштинська міська рада про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування їх реєстрації і свідоцтв про право власності на майновий пай,- в с т а н о в и в: У грудні 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом. Свої вимоги обгрунтовували тим, що у провадженні Галицького районного суду знаходиться цивільна справа №341/2052/16-ц за позовом ОСОБА_5 до Насташинської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог- ОСОБА_2 про виділення в натурі частки розпайованого майна та визнання права власності. В даному позові ОСОБА_5 посилається на укладені договори купівлі -продажу майнових сертифікатів від 15.11.2016 р. та заяву про виділення в натурі частки майнового паю від 15.10.2016 р., як на підставу для звернення до суду для виділення в натурі майна, що перебуває у їх загальному користування більш ніж 10 років. Із вказаного позову по справі №341/2052/16-ц позивачам стало відомо, що 15.11.2016 р. ОСОБА_5 уклав договори купівлі-продажу майнових паїв з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Однак, після встановлення факту смерті ОСОБА_8 , ще в 2003 р., а саме, 19.12.2016 р. ОСОБА_5 уклав ще один договір купівлі-продажу майнового сертифікату з ОСОБА_9 . Позивачі вважають, що дані договори купівлі-продажу укладені з грубим порушенням чинного законодавства. Так, із змісту заяви про виділення в натурі частки майнового паю від 15.10.2016 року, яку ОСОБА_5 подав як доказ до первинної позовної заяви, вбачається, що підписи під заявою поставили особи, які на той час вже померли, зокрема це ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . Згідно відповіді Бурштинської міської ради, наданої ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на майновий пай серії ІВ -ІІІ №016875 вартістю 534 грн. на ім`я ОСОБА_10 видано 04.07.2006 р., а свідоцтво серії ІВ-ІІІ за №016894 вартістю 1727 грн. на ім`я ОСОБА_11 видано невідомо коли. Одночасно міська рада зазначила, що згідно договорів купівлі-продажу від 15.11.2016 р. НВІ 466308 був погашений сертифікат ОСОБА_7 на суму 534 грн., НВІ 466311 був погашений сертифікат ОСОБА_6 на суму 1727 грн. Також, Бурштинська міська рада проставляє відмітку про відчуження майнових паїв саме навпроти виданих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з посиланням на договори, що були укладені ОСОБА_5 15.11.2016 р. з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Згідно відповіді міської ради від 14.03.2017 р. стверджується, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за видачею свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП реорганізованого в ТзОВ "Україна" протягом часу до 01.02.2017 р. не звертались. Тобто, дані особи не оформивши належним чином своїх майнових прав на пай, бо свідоцтво про право власності на майновий пай не отримували, уклали фіктивні договори купівлі-продажу майнових паїв з ОСОБА_5 . Позивачі вважають, що ОСОБА_5 мав зловмисний намір укласти договори купівлі-продажу майнових сертифікатів завідомо знаючи про те, що людей немає в живих, шляхом підробки підписів покійних ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , подавав від їх та від свого імені різного роду звернення, не маючи на те жодних прав. Посилаючись на полождення ст.ст.215, 229-233 ЦК України, позивачі просили визнати недійсними та скасувати реєстрацію договорів купівлі-продажу, укладених 15.11.2016 р. між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 та між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 посвідчених приватним нотаріусом Галицького РНО Чіпко Н.З. та зареєстрованих в реєстрі за №№ 932, 934; свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серії ІВ-ІІІ № 016976 виданого ОСОБА_5 та зареєстрованого 24.11.2016 року Бурштинською міською радою в книзі обліку майнових сертифікатів № 193; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судовий збір. Рішенням Галицького районного суду від 18 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення суду подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянти зазначили, що при розгляді спору суд не встановив обставин, за яких були укладені оспорювані договори, чи мали місце обман або зловмисна домовленість під час укладення договорів. Судом не взято до уваги, що під час укладення договорів купівлі-продажу продавці не володіли правоздатністю власника майнового паю і не мали права відчужувати майно, оскільки неналежно оформили свої спадкові права на майнові паї, а тому не могли їх продати. Зокрема, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майновий пай в розмірі 1727 грн від 25.07.2007 року спадкоємцем є ОСОБА_12 , тобто ОСОБА_6 продала майно ОСОБА_5 , не маючи свідоцтва про право на спадщину. Враховуючи наведене, апелянти просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задоволити. Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_13 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані договори купівлі-продажу укладені у відповідності з вимогами законодавства. Позивачі не являються сторонами цих договорів, не мають при цьому прямого цивільно-правового інтересу безпосередньо пов`язаного з укладеними договорами. В той же час, продавці ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в законний спосіб набули право власності на майнові паї в порядку спадкування та були наділені законними можливостями до їх відчуження. Натомість позивачі не підтвердили жодними доказами, що при укладенні договорів порушено їхні права. Просив апеляційну чкаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інсанції без змін. У засіданні апеляційного суду представник віповідача ОСОБА_5 - адвокат Тинів І.М. апеляційну скаргу не визнав з підстав викладених у відзиві. Апелянти та інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 і ОСОБА_6 є особами, які законно набули право на майнові паї, договори купівлі-продажу нотаріально посвідчені, істотні умови дотримані. Позивачі не є сторонами даних договорів і не підтвердили жодних обставин, які б були підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсними, тобто будь-які права позивачів при укладанні даних договорів порушеними не були. Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Матеріалами справи встановлено, що згідно копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.07.2006 року - спадкоємцем майна ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її дочка - ОСОБА_7 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з права на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Україна», що в м. Бурштин, Галицького району відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників і визначено в розмірі 534 грн. (відповідно до Свідоцтва про право власності немайновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий пай), виданого Бурштинською міською радою Галицького району 20.07.2004 року на бланку серії ІВ-ІІІ № 016875 на ім`я ОСОБА_10 (а.с.198, 201, Том 1) Відповідно до копії Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий пай) ТзОВ «Україна», м. Бурштин, виданого Бурштинською міською радою Галицького району 20.07.2004 року на бланку серії ІВ-ІІІ № 016894 на ім`я ОСОБА_11 - має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Україна», відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 1.04.2001 року. Загальна вартість майна пайового фонду підприємства становить 1727 грн. (а.с. 206, Том 1). Згідно копії Журналу реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай по Бурштинській міській раді Галицького району - серед співвласників є: ОСОБА_11 , відповідно до Свідоцтва НОМЕР_1 , розмір майнового паю 1727 грн. (продано) та ОСОБА_10 , відповідно до свідоцтва НОМЕР_2 , розмір майнового паю 534 грн. (продано) - а.с.106, 108, 114, Том 1). 15.11.2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу майнового паю колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Україна», що знаходиться в м. Бурштин, Івано-Франківської області номінальною вартістю 534,00 грн. право власності на продавця засвідчене Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ІВ-ІІІ № 016875, виданим Бурштинською міською радою Івано-Франківської області та Свідоцтвом про право на спадщину, виданого 04.07.2006 року за реєстровим № 2199 державним нотаріусом Галицькою районною державною нотаріальною конторою Івано-Франківської області (а.с.130, Том 1). Також, 15.11.2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу майнового паю колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Україна», що знаходиться в м. Бурштин, Івано-Франківської області номінальною вартістю 1727, 00 грн. Право власності на продавця засвідчене Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ІВ-ІІІ № 016894, виданим Бурштинською міською радою Івано-Франківської області (а.с.131, Том 1). ОСОБА_5 на підставі укладених договорів купівлі - продажу Бурштинською міською радою 24.11.2016 року видано Свідоцтво серії ІВ-ІІІ № 016976, згідно якого він має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Україна» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників. Загальна вартість майна пайового фонду становить 2261,00 грн. (а.с.15, Том 1). Встановлено, що спір між сторонами виник з приводу укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу майнового паю колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Україна» від 15.11.2016 року. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правова позиція ВСУ №6-84цс14 від 03.09.2014). Відповідно до ст.12, ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76). Статтями 77,78,79,80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За приписами ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зміст частини третьої статті 215 ЦК України необхідно тлумачити таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права (правовий висновок Верховного Суду від 26.11 2020 року у справі № 2609/18536/12, провадження № 61-8371св19). У справі, яка переглядається, позивачі не є сторонами оскаржуваних договорів. Звертаючись до суду, позивачі обгрунтовували свої вимоги тим, що договори купівлі-продажу майнового паю колективного сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Україна» від 15.11.2016 року укладені з грубим порушенням чинного законодавства, зіславшись при цьому на положення ст.ст.229-233 ЦК України, які стосуються укладення правочинів під впливом помилки, обману, внаслідок зловмисної домовленості, під впливом тяжкої обставини. Однак, позивачами не вказано і не доведено обставин, у який спосіб оскаржувані договори безпосередньо порушують їх права чи законні інтереси, з огляду на те, що позивачі не є сторонами оскаржуваного правочину, на що вірно вказав суд першої інстанції. Не представлено і доказів порушення їх прав чи законних інтересів як неучасників договору, оскільки у справі відсутній будь який доказ, який би підтверджував , що внаслідок укладення оскаржуваних договорів порушено їх безпосереднє право як учасника колишнього КСП чи в іншій якості, та не вказано, яке саме право. Твердження апелянтів щодо наявності ряду порушень при укладенні договорів зі сторони відповідачів, припущення щодо вчинення неправомірних дій, що мають ознаки кримінального правопорушення, можуть бути за їх підтвердження, підставою для звернення в правоохоронні органи, однак з огляду на сказане вище, не можуть бути підставою для задоволення спірного позову. Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Василишин Л.В. Судді: Максюта І.О. Горейко М.Д.