Постанова 4808 № 2-723/11

Справа № 2-723/11 Провадження № 22-ц/4808/1233/20 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Пнівчук О.В., Горейко М.Д. за участю секретаря Бойчука Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене суддею Хоминець М.М. 31 березня 2016 року в м. Івано-Фраківську у справі за позовом Чукалівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про знесення самочинного будівництва, в с т а н о в и в: У травні 2011 року Чукалівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про знесення самочинного будівництва. Позовні вимоги мотивовано тим, що через земельну ділянку площею 0,2205 га, яка на підставі рішення Чукалівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 17 січня 2006 року передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства та розташована по АДРЕСА_1 , протікає струмок, який впадає у р. Горохолину та є малою рікою - притокою р. Дністер IV порядку, водним об`єктом загальнодержавного значення. У ході проведеної Івано-Франківським обласним виробничим управлінням по меліорації і водному господарству перевірки встановлено, що відповідач самовільно, без проектної документації та дозвільних актів на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у межах водоохоронної зони потічка розпочав будівництво споруди по ремонту автомобілів, для чого на цій території каналізував водостік трубами діаметром 80 см, що разом зі звуженням та засипкою долини русла під час інтенсивних дощів призводить до підпору паводкових вод і затоплення прилеглих земель, дороги і вулиць. Проведеною у липні 2010 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області перевіркою встановлено, що відповідач самовільно розпочав будівництво господарської споруди по АДРЕСА_1 , чим порушив норми чинного законодавства. Позивач посилалась на статтю 376 ЦК України та статтю 60 ЗК України, яка передбачає встановлення прибережних захисних смуг по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для малих річок, струмків і потічків - 25 метрів, та статтю 61 ЗК України, яка встановлює обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг. Просила суд зобов`язати відповідача знести самочинно збудовану споруду по ремонту автомобілів та привести земельну ділянку до попереднього стану в межах водоохоронної зони потічка. Ухвалою Тисменицького районного суду від 26 жовтня 2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 . Рішенням Тисменицького районного суду від 31 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.06.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Тисменицького районного суду від 31 березня 2016 року залишено без змін. 11.12.2019 року до Івано-Франківського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 як особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси. Апелянт вважає рішення Тисменицького районного суду від 31 березня 2016 року незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що під час паводку 7-8 липня 2010 року було підтоплено ряд земельних ділянок та житлових будинків в с. Чукалівка, в тому числі і її будинок. Однак, суд першої інстанції не врахував, що причиною підтоплення є самовільне, без проектної документації та дозвільних документів на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у межах водоохоронної зони потічка, що впадає в р. Горохолину, будівництво відповідачем споруди по ремонту автомобілів, для чого він на цій території каналізував водостік трубами діаметром 80 см, що під час інтенсивних дощів призводить до затоплення прилеглих земель і вулиць. Вважає, що дана споруда збудована на земельній ділянці, не відведеній для обслуговування житлового будинку, з істотним порушенням будівельних норм і правил. За будівництво цієї споруди, самовільне встановлення водоперепускних труб інспекцією Держархбудконтролю відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф. Вказує, що проект влаштування та реконструкції водотоку в АДРЕСА_1 Державною екологічною службою, Облводресурсів та Держагентством водних ресурсів не погоджувався, а погоджень відводу земельних ділянок під забудову на берегах цього водотоку відповідачу не видавалось, чим і пояснюється відсутність в генплані забудови с. Чукалівка водойм та прибережних смуг в межах його земельних ділянок. На її думку матеріали справи містять всі необхідні докази на підтвердження того, що земельна ділянка, на якій розташована спірна споруда, належить до земель водного фонду. Також на підтвердження порушення своїх прав та інтересів вказує, що в матеріалах справи містяться її численні звернення з приводу захисту порушених прав внаслідок заточування потічка, що призводить до руйнації її будинку, адже вона проживає навпроти перекритої будівництвом притоки ріки. При цьому зазначає, що про оскаржуване рішення суду їй стало відомо з листа прокуратури, а з матеріалами справи її представник зміг ознайомитися тільки 07.11.2019 року. Просить скасувати рішення Тисменицького районного суду від 31 березня 2016 року та ухвали нове, яким позовні вимоги Чукалівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області задовольнити в повному обсязі. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.12.2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 31 березня 2016 року було відмовлено. Постановою Верховного Суду від 23.09.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19.12.2019 року скасовано, справу направлено для розгляду до суду апеляційної інстанції. Ухвалами Івано-Франківського апеляційного суду від 21.10.2020 року та від 16.11.2020 року відповідно відкрито повалення у даній справі та призначено справу до розгляду. В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали. Прокурор Івано-Франківської обласної прокуратури вимоги скарги підтримав. Інші сторони в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та її представника, прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно рішення Чукалівської сільської ради народних депутатів №19 від 14.04.1992 року ОСОБА_3 було надано у користування присадибну земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва та обслуговування будинку і господарських споруд на території Чукалівської сільської ради, яка у квітні 1992 року відведена на місцевості за актом виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель (т. 1, а.с. 139, 148). 10.02.1993 року відповідач ОСОБА_3 виготовив будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, а саме на будівництво житлового будинку та господарської споруди (літньої кухні, сараю та кладової) (т. 1, а.с. 136-145). На даний час по АДРЕСА_1 знаходиться одна господарська споруда, щодо якої позивачем заявлено вимогу про знесення як самочинної, та житловий будинок, власником якого є відповідач на підставі виданого Чукалівською сільською радою свідоцтва про право власності від 27.10.2010 року відповідно до рішення виконкому Чукалівської сільської ради від 25.01.2005 року (т. 1, а.с. 149). Право власності відповідача на домоволодіння зареєстровано Івано-Франківським ОБТІ 27.10.2010 року (т. 1, а.с. 151). Рішенням Чукалівської сільської ради від 17.01.2006 року було вирішено питання про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,43 га, в тому числі 0,31 га для ведення ОСГ, 0,12 га для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (т. 1, а.с. 147). Постановою Тисменицького районного суду від 06.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2015 року, визнано недійсним рішення IV сесії VI демократичного скликання Чукалівської сільської ради від 27.01.2011 року №4-6/2011 року «Про скасування рішення 24 сесії 4-го скликання Чукалівської сільської ради «Про розгляд заяв громадян і організацій» від 17.01.2006 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельних ділянок загальною площею 0,43 га» (т. 1, а.с. 74-77, 78-80). 11.07.2011 року ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯЛ №345627 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625888301:02:002:0751 площею 0,12 га по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 134-135). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився Апеляційний суд Івано-Франківської області в ухвалі від 09.06.2016 року, виходив з того, що господарська будівля, про знесення якої заявлено позов, знаходиться на присадибній земельній ділянці, виділеній відповідачу для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд у встановленому законом порядку. Належних і допустимих доказів істотного порушення відповідачем будівельних норм і правил при зведенні даної споруди чи істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, позивачем також не надано. Крім того вказана земельна ділянка не знаходиться у прибережній захисній смузі. Івано-Франківський апеляційний суд вважає, що такі висновки відповідають вимогам законності та обґрунтованості з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. У правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах від 18.11.2020 року у справі №489/6029/17 (провадження №61-10919св20) та від 02.12.2020 року у справі №461/9847/18 (провадження №61-14775 св 20) зазначено, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року №466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу. Обґрунтовуючи подану нею апеляційну скаргу, апелянт ОСОБА_1 зазначає, що причиною підтоплення під час паводку 7-8 липня 2010 року ряду земельних ділянок та житлових будинків в с. Чукалівка, в тому числі і її будинку, є самовільне, без проектної документації та дозвільних документів на земельну ділянку у межах водоохоронної зони потічка, що впадає в р. Горохолину, з істотним порушенням будівельних норм і правил будівництво відповідачем споруди по ремонту автомобілів, для чого він на цій території каналізував водостік трубами діаметром 80 см. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_3 у передбаченому чинним на той час законом порядку набув право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва та обслуговування будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 , а матеріали справи не містять доказів самочинного будівництва ним спірної господарської споруди. Не надано таких і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Щодо посилань на представлені позивачем документи контролюючих органів про порушення ОСОБА_3 вимог Закону України «Про планування та забудову територій» при зведенні господарської будівлі на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення штрафу, то судами першої та апеляційної інстанції вірно було встановлено, що такі були винесені до 11.07.2011 року, тобто до отримання ним державного акту на право власності на дану земельну ділянку. Крім того, постановою Тисменицького районного суду від 19.04.2011 року, яка набрала законної сили, задоволено позов ОСОБА_3 , постанову від 18.01.2011 року №2 Івано-Франківського обласного виробничого управління по меліорації і водному господарству, якою ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 48 КУпАП (порушення права державної власності на води), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 119 грн., скасовано (т. 1, а.с. 125). Що стосується доводів апелянта про те, що матеріали справи містять всі необхідні докази на підтвердження того, що земельна ділянка, на якій розташована спірна споруда, належить до земель водного фонду, а відсутність в генплані забудови с. Чукалівка водойм та прибережних смуг в межах земельних ділянок відповідача пояснюється тим, що проект влаштування та реконструкції водотоку в АДРЕСА_1 Державною екологічною службою, Облводресурсів та Держагентством водних ресурсів не погоджувався, а погоджень відводу земельних ділянок під забудову на берегах цього водотоку відповідачу не видавалось, то слід зазначити наступне. Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Частиною 2 ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари шириною 25 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту (ч. 3 ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 05.11.2004 року №434 (був чинний на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації. Згідно з пунктами 6, 10 Порядку №486 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням, зокрема, цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. З огляду на вказані приписи законодавство, чинне на момент прийняття оскарженого рішення, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості. Зазначене у повній мірі узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункти 56-67), постанови Верховного Суду від 05.08.2020 року у справі №330/1629/18. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (частина сьома статті 87 ВК України). Матеріали справи не містять доказів того, що органами місцевого самоврядування чи органами державної влади виконувалися дії із замовлення проекту визначення меж прибережних захисних смуг, затвердження відповідної землевпорядної документації та інформування про це заінтересованих осіб, як і не містять доказів, що з урахуванням площі водойми та цільового призначення земель така смуга встановлена. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 набув спірну земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 як присадибну ділянку. В постанові Тисменицького районного суду від 19.04.2011 року встановлено, що між належною ОСОБА_3 на праві приватної власності земельною ділянкою та проїжджою дорогою знаходиться водовідвідний злив для стоку дощових вод; для підїзду на власну земельну ділянку та домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 у 2008 році було розчищено злив водостічних вод та встановлено водовідвідний колектор, який знаходиться між проїжджою дорогою та його земельною ділянкою; як вбачається з генерального плану забудови с. Чукалівка Тисменицького району вказана земельна ділянка не знаходиться у прибережній захисній смузі, за місцем знаходження домоволодіння та земельної ділянки ОСОБА_3 не передбачено жодних струмків та водних смуг, а тому посилання на те, що ОСОБА_3 самовільно захопив земельну ділянку в прибережній захисній смузі та ділянку водного об`єкту не відповідає фактичним обставинам справи (т. 1, а.с. 125). Апелянтом ОСОБА_1 належних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, на якій розташована спірна споруда, належить до земель водного фонду також не представлено. Посилання сторони апелянта на Висновок будівельно-технічного дослідження від 25.03.2011 року про встановлення причин затоплення земельної ділянки також не може бути доказом того, що господарська споруда на земельній ділянці позивача є самочинним будівництвом. Крім того, такий стосується затоплення земельної ділянки третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 . Отже суд першої інстанції правильно вважав, що будівництво відповідачем спірної господарської споруди здійснене на переданій йому у встановленому законом порядку земельній ділянці, а твердження позивача і третьої особи щодо порушення ним під час будівництва вимог ст.ст. 60, 61 ЗК України, ст. 88 ВК України є безпідставними. За таких обставин суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 правильності висновків суду не спростовують та не містять підстав для скасування судового рішення. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду від 31 березня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: О.В. Пнівчук М.Д. Горейко Повний текст постанови складено 18 грудня 2020 року.