Постанова 4854 № 540/2256/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2256/19 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р., апелянта/відповідача - ОСОБА_1 , представників позивача - Кермача А.І., Магеррамової В.Е., Риженко Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року (суддя Войтович І.І., м. Херсон, повний текст рішення складений 27 січня 2020 року) по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування рішень,- В С Т А Н О В И В: 25 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2019 року за №0021451305, №0021461305, №0021471305, №0021481305, рішення №0005371305 від 19.06.2019 року та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 року №Ф-0002331305. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 був задоволений. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення та вимога. Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_2 . Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не надано належної оцінки тому факту, що Книга обліку доходів і витрат велася не належним чином, без занесення до неї реквізитів первинних документів. Також апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що розрахунок витрат в акті перевірки проведено у відповідності до вимог ПК України, зокрема, норм п. 177.4 ст. 177 ПК України, адже для розрахунку чистого оподатковуваного доходу включаються документально підтверджені витрати лише у разі отримання доходу, якого дані витрати стосуються. Так, податковим органом встановлено завищення вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, яке виникло внаслідок не врахування до складу валових витрат залишків товарно-матеріальних цінностей, що обліковувались на початок та кінець звітного періоду, а також наявної кредиторської/дебіторської заборгованості, пов`язаної з їх придбанням/реалізацією. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що наявними у справі матеріалами доведено, що позивачем на порушення п. 188.1 ст. 188 ПК України занижено базу оподаткування операцій з постачання товарів через реалізацію товарів за ціною нижче ціни придбання таких товарів, однак судом першої інстанції необґрунтовано зазначено про те, що вказане не відповідає дійсним фактичним даним та ґрунтується на припущеннях. Окрім того, податковий орган зазначає, що судом першої інстанції взагалі не надана правова оцінка порушенню позивачем приписів п. 44.1 ст. 44 ПКУ, яким на ФОП ОСОБА_2 покладено обов`язок по зберіганню первинних документів. Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї апелянта/відповідача - ОСОБА_1 , представників позивача - Кермача А.І., Магеррамової В.Е., Риженко Ю.С., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення від 29.03.2019 №344, №345, виданих згідно наказу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 22.02.2019 №301 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Лемчик Іриною Миколаївною та заступником начальника відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Присяжнюк Ольгою Володимирівною, згідно ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, Закону України від 08.07.2010 №2464-Vl «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності платника податків ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2016 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати (єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. За результатами проведеної перевірки складено акт від 26.04.2019 №231/21-22-13-05/ НОМЕР_1 , у якому встановлені наступні порушення ФОП ОСОБА_2 : - п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України: не нарахування податку на доходи фізичних осіб з підприємницької діяльності на загальну суму 885201,81 грн. - в т.ч. за 2016 на суму 120709,66 грн., за 2018 на суму 764 492,16 грн.; - п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»: не нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 37299,11 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 37299,11 грн.; - п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України: заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 118 777 грн., в т.ч.: - березень 2016 року - на 2811 грн.; - липень 2016 року - на 9645,53 грн.; - вересень 2016 року - на 8157,46 грн.; - листопад 2016 року - на 5226,69 грн.; - квітень 2017 року - на 2796,30 грн.; - червень 2017 року - на 435,53 грн.; - серпень 2017 року - на 84,29 грн.; -жовтень 2017 ро ку -н а 61328,17 грн.; - січень 2018 року - на 1135,38 грн.; - травень 2018 року - на 3981,53 грн.; - червень 2018 року -н а 19562,88 грн.; - липень 2018 року - на 2606,48 грн.; - серпень 2018 року - на 1006,13 грн.; - пп. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПК України: занижено суму військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 73766,82 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 10059,14 грн., за 2018 рік на суму 63707,68 грн.; - п. 63.3 ст. 63, п. 117.1 ст. 117 ПК України: платником вчасно та в повному обсязі не подано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20 - ОПП за 2016-2018 роки; - недотримання норм Наказу «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481, а саме: неналежне ведення книги, в т.ч. не заповнення інформації у гр. «Реквізит документа, що підтверджує понесені витрати». На підставі висновків акта Головним управлінням ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі 19.06.2019 прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: - №0021451305, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатом річного декларування на суму 1160502,27 грн., у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 885201,82 грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 221300,45 грн.; - №0021461305, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суми грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичною особою за результатами річного декларування на суму 92208,52 грн., у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 73766,82 грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 18441,7 грн.; - №0021471305, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 173949,55 грн., у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 115966,37 грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 57983,18 грн.; - №0021481305, яким до ФОП ОСОБА_2 застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 170,00 грн. - рішення №0005371305 від 19.06.2019 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 штрафних санкцій на суму 11189,73 грн. за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 37299,11 грн. - вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002331305 від 19.06.2019 в сумі 37299,11 грн. Вважаючи такі рішення відповідача протиправними ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що в акті перевірки відсутній перелік документів з посиланням на реквізити, на підставі яких був зроблений висновок про завищення витрат та ревізором зроблені припущення про невідображення реального руху товару на підставі відсутності детальної інформації про залишки ТМЦ. Тобто, податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, не обґрунтовано правомірність прийняття спірних рішень в розумінні ст. 77 КАС України. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За результатами перевірки ФОП ОСОБА_2 контролюючим органом було встановлено завищення валових витрат за 2016 рік у сумі 670 609,21 грн., за 2018 рік у сумі 4 247 178,66 грн. яке виникло внаслідок не врахування до складу валових витрат залишків товарно-матеріальних цінностей, що обліковувались на початок та кінець звітного періоду, а також наявної кредиторської/дебіторської заборгованості, пов`язаної з їх придбанням/реалізацією. Загальна сума неправомірного включення витрат складає 4917787,87 грн. (а.с. 17-19 акту перевірки). З матеріалів справи вбачається, в період проведення перевірки відповідачем був вручений фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 запит від 12.04.2019 №1655/ФОП/21-22-13-05, яким зобов`язано надати інформацію, а саме: пояснення та документальне підтвердження щодо задекларованих сум у 2016-2018 р. р. (у розрізі контрагентів-постачальників) та інформацію про залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016, 01.01.2017, 01.01.2018, 31.12.2018 (в кількісному та вартісному вигляді по кожному виду товарів). На виконання вимог вищевказаного запиту листом від 18.04.2019 №18/04 позивачем до перевірки надано інформацію про залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016 року, які складали 9 101 622,78 грн. та станом на 31.12.2016 року - 8 004 068,78 грн., кредиторська заборгованість за отримані товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2016 року складала 14 142 158,39 грн. та станом на 31.12.2016 року 12 360 879,52 грн., дебіторська заборгованість за відвантажені товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2016 року складала 12 376 708,95 грн. та станом на 31.12.2016 року 11 885 491,25 грн. Також, платником податків надані залишки товарно-матеріальних цінностей також станом на 01.01.2018 року, що складали 10 736 474,5 грн. та станом на 31.12.2018 року - 8 549 356,66 грн., кредиторська заборгованість за отримані товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2018 року складала 21 791 386,19 грн. та станом на 31.12.2018 року 16 317 853,69 грн., дебіторська заборгованість за відвантажені товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2018 року складала 19 494 816,63 грн. та станом на 31.12.2018 року 17 882 637,13 грн. А також, надано пояснення, що порядком ведення Книги обліку та витрат не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування. Порядок проведення інвентаризації визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №879 від 02.09.2014 (далі - Положення №879). Згідно з пунктом 2 Положення №879 положення застосовується юридичними особами, створеними відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництвами іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства). При цьому, як вірно підкреслив суд першої інстанції, проведення інвентаризації залишків ТМЦ для фізичних осіб-підприємців не передбачено Положенням №879. Разом з тим, відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Книга обліку доходів і витрат позивачем велася. Як зазначено в акті перевірки, з урахуванням наявної кредиторської/дебіторської заборгованості та залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016 року та на 31.12.2016 року фактична вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), що утворюють основу витрат при реалізації товарів за 2016 рік, складає 19198635,19 грн. (в т. ч. ТМЦ- 18338161,94 грн., з/п - 237023,06 гри., інші витрати - 623450,19 грн.), а за даними обліку ФОП ОСОБА_2 , які відображені у податковій декларації про майновий стан і доходи (додаток Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи) від 08.02.2017 №9269553787 вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, складає 19869244,39 грн. (в т. ч. ТМЦ 19008771,14 грн., з/п - 237023,06 грн., інші витрати - 623450,19 грн.), розбіжність за 2016 рік - 670609,21 грн. ( с. 18 акту перевірки). З урахуванням наявної кредиторської/дебіторської заборгованості та залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2018 року та на 31.12.2018 року фактична вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), що утворюють основу витрат при реалізації товарів за 2018 рік, складає 29842169,76 грн. (в т. ч. ТМЦ- 28928 730,07 грн., з/п - 391114,96 грн., інші витрати - 522324,73 грн.), а за даними обліку ФОП ОСОБА_2 , які відображені у податковій декларації про майновий стан і доходи (додаток Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи) від 01.02.2019 №9309373507 вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, складає 34089348,42 грн. (в т. ч. ТМЦ 33175908,73 грн., з/п - 391114,96 грн., інші витрати - 522324,73 грн.), розбіжність за 2018 рік - 4247178,66 грн. (аркуш 19 акту перевірки). Такі висновки щодо завищення витрат відповідач зробив, застосовуючи формулу для обрахунку витрат позивача, про що зазначено у відповіді на заперечення на акт перевірки від 13.06.2019 №2508/ФОП/21-22-13-05. З матеріалів справи вбачається, що позивачем у встановлені законодавством строки було надано заперечення на акт перевірки. У відповіді на заперечення від 13.06.2019 №2508/ФОП/21-22-13-05, ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі наведено формулу, яку застосовано при визначені витрат. Вказана формула застосована при обчислені собівартості лише за 2016 рік та 2018 рік. При цьому, відповідачем не наведено пояснення щодо неврахування та не відображення в акті перевірки інформації за 2017 рік. Позивачем у позовній заяві наведено розрахунок за формулою відповідача з урахуванням 2017 року та суд першої інстанції вірно погодився з твердженням позивача, що в акті перевірки, в супереч п. 86.10 ст. 86 ПК України відображена неповна інформація, а саме: не відображено факт завищення податкових зобов`язань за 2017 рік. Згідно з розрахунком позивача за формулою, вказаною у відповіді на заперечення до акту перевірки та у відзиві на позовну заяву, за 2017 рік собівартість ТМЦ складає 24266626,56 грн. Вартість документально підтверджених витрат за формулою ГУ ДФС у Херсонської області, АР Крим та м. Севастополі за 2017 рік складає 25196003,19 грн., в декларації визначено витрат за 2017 рік 18236362,42 грн., тобто, розбіжність на 6959640,77 грн. Отже, за 2016 рік розбіжність «-» 670609,11 грн., за 2017 «+» 6959640,77 грн., за 2018 рік «-» 4247179,06 грн. Всього, якщо брати до уваги формулу ревізорів, розбіжність становить «+» 2041852,60 грн., з чого випливає, що позивачем занижено вартість витрат на 2041852, 60 грн., а не завищено, як зазначено в акті перевірки. Колегія суддів відхиляє твердження апелянта стосовно того, що при задекларованому доході в сумі 18500037,9 грн. за 2017 рік (декларація про майновий стан і доходи від 30.01.2018 №9297465293), у платника податків не може бути документально підтверджених витрат у сумі 2519603,19 грн. як вирахувано позивачем, оскільки, ФОП ОСОБА_2 при розрахунку витрат застосував формулу відповідача, а саме: Розрахунок собівартості = (Залишок ТМЦ на 01.01.16 +Д-т на 01.01.16 К-т на 01.01.16) + ЄРПН (ТМЦ) - (Залишок на 31.12.16+Д-т на 31.12.16 К-т на 31.12.2016). Відповідно до п. 177.2. ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Необхідною умовою для віднесення включення сум до витрат, які пов`язані з отриманням доходів, належать саме документально підтверджені такі витрати за конкретний період, перелік який визначений розділом III ПК України. Відповідно ст.174 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу). витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп. 177.4.2 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (пп. 177.4.3 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу); інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу). Відповідно до пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 174 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Відповідно до пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (п. 177.2 ст. 177 Кодексу). Отже, за правилами ПК України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Згідно з пп. 14,1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Судами 1-ї та 2-ї інстанцій враховується, що у період проведення перевірки позивачем надано контролюючому органу всі належні первинні бухгалтерські документи за період 2016-2018 р. р. Зауважень щодо відсутності чи неналежності первинних документів актом перевірки не встановлено. Дана обставина не заперечується сторонами щодо їх наявності та подання до перевірки. Також, у ревізора відсутні зауваження щодо їх складення. Проте зауваження податкового органу стосуються виключно правомірності віднесення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 сум, що підтверджують вказані документи, до складу витрат. Разом з тим, як вже зазначалось вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності обов`язку ведення залишку товарних запасів фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування. Так, відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, затверджені наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року №481. Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат не передбачено ведення у ній залишку товарних запасів фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №814/2158/16. Поняття «запаси» визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (П(С)БО9), яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246 (зі змінами) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за №751/4044. Проте, податковим органом фактично підмінюються поняття «облік товарних запасів» та «ведення Книги обліку доходів та витрат». Вказана норма закону зобов`язує платників податків вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Так, в даній правовій нормі говориться саме про облік товарних запасів, тобто в контексті номенклатури, кількості, вартості. Окрім того, облік повинен вестись саме в порядку, встановленому законодавством. На сьогоднішній день відсутній документ, що встановлює порядок ведення обліку товарів фізичною особою-підприємцем. Оскільки П(С)БО9, як єдиний документ, який регулює це питання, застосовується виключно до юридичних осіб (як таких, що ведуть бухгалтерський облік). При цьому жодного іншого нормативного документа, який би регулював положення обліку саме руху товарних запасів для ФОП не існує. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року, цей закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Враховуючи викладене, ведення бухгалтерського обліку та визначення облікової політики для фізичної особи-підприємця не є обов`язковими, з чим погоджується апеляційний суд. Слід також зазначити, що у книзі обліку доходів і витрат (затверджена Наказом Міндоходів №481 ід 16.09.2013 р.) підлягає відображенню суми доходів, суми витрат та суму чистого прибутку. При цьому відповідно до п. 5 Порядку ведення книги передбачено, що внесення цих сум здійснюється за підсумками робочого дня. Тобто в ній відображається тільки вартісний (грошовий) показник однією цифрою за день і дані книги жодним чином не розкривають, що саме придбано чи продано та у якій кількості. Тобто, книга не передбачає під собою визначення ні товару, який продається/купується, ні вартості його одиниці чи його кількості, а отже, за її даними не можливо встановити будь-який фактичний рух товарів, а тому вона не може жодним чином пов`язуватись з обліком саме товарів. Отже, при відсутності конкретного нормативного документа, яким регулюється облік продукції, платником податку може застосовуватись будь-яка форма обліку, яка забезпечує фіксацію інформації про те, який саме товар знаходиться у місці реалізації чи на складі. Більш того, позиція щодо відсутності обов`язку ведення обліку товарних запасів підприємцем на загальній системі оподаткування висловлювалась і ДФС України на офіціальному порталі у мережі інтернет (http://zp.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/print-329738.html). Тобто, позиція, відображена позивачем у акті перевірки, суперечить вказаним роз`ясненням і настановам вищестоящого податкового органу. Також доцільно звернути увагу на те, що чинним законодавством закріплено презумпцію правомірності рішень платника податку (п. 4.1.4. ст. 4 та п. 56.21. ст. 56 ПК України), а тому будь-яке неоднозначне тлумачення норм діючого законодавства мусило трактуватись на користь платника податку. Отже, у разі наявності колізії чи правової невизначеності, будь-які рішення повинні прийматись на користь платника податку. Разом з тим, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що акт перевірки на ст. 7 (таблиця №14) містить посилання, що суцільним порядком охоплені перевіркою в тому числі договори із постачальниками та покупцями, однак, податкові, видаткові накладні, акти виконаних робіт, банківські документи перевірялися вибірковим методом. Також в акті перевірки відсутній перелік документів з посиланням на реквізити, на підставі яких був зроблений висновок про завищення витрат. Відповідно до розділу II (п. 3, 4, 5) Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. №727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745 (далі - Порядок), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. При цьому, згідно з підпунктом 2 пункту 4 розділу 3 Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів; у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів. Всупереч вказаним вимогам, акт перевірки не містить жодних посилань на докази (первинні або інші документи), якими підтверджувались обставини щодо наявності факту порушення позивачем обумовлених норм податкового законодавства. Враховуючи те, що ревізором не досліджувалися первинні документи суцільним порядком, суд першої інстанції вірно вказав, що висновок акту перевірки, на підставі якого нараховане грошове зобов`язання та застосовані штрафні санкції, є необґрунтованим та не відповідає вимогам Порядку. Також неприйнятним є спосіб встановлення податковим органом правопорушення стосовно витрат, сформованих позивачем, без перевірки документів, адже у будь-якому випадку документальна перевірка вимагає дослідження документів, на підставі яких встановлюються податкові правопорушення. Порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками не проведення перевірки. Документальний спосіб дослідження у будь-якому випадку передбачає документи, як предмет такого дослідження, висновок податкового органу про податкове правопорушення по факту відсутності документів можливій виключно у випадку їх ненадання податковому органу платником податку під час проведення належної перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача також не зміг усунути вказані недоліки акта перевірки та навести суду докази (первинні або інші документи), якими підтверджувались обставини щодо наявності факту порушення позивачем обумовлених норм податкового законодавства. Таких доказів не надано і до апеляційного суду. Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на формулу, відповідно до якої обчислювались витрати позивача від ведення господарської діяльності, оскільки дана формула не передбачена жодним нормативним актом, крім того її опис відсутній в самому акті перевірки, що суперечить ч. 2 ст. 77 КАС України. Слід також зазначити, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності належним чином зафіксованого порушення та складення акту перевірки у встановлений законом спосіб, у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення. Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку з допущеними таким платником порушеннями, необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку та оформити її результат актом відповідно до вимог Порядку. Отже, нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12). Крім того, данні перевірок результатів діяльності платника податків є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень, рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Акт перевірки, отриманий в результаті перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17 зазначив, що у будь-якому випадку документальна перевірка вимагає дослідження первинних документів. Порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками не проведення перевірки. Отже, посилання апелянта/відповідача на пп. 177.4 ст. 174 ПК України, як підстави правомірності донарахування податку на доходи фізичних осіб, є неприйнятним, оскільки нормами цього пункту наведений перелік витрат, який безпосередньо пов`язаний з отриманням доходів, у той час коли системний аналіз ст. 177 цього Кодексу, з урахуванням пп. 177.2 та пп.177.4.4. цієї статті встановлюють правила оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, за якими до витрат належать документально підтверджені витрати, пов`язанні з господарською діяльністю такої особи, перелік яких не є вичерпним. Намагання податкового органу обмежити цей перелік посиланням на положення податкового закону, норма якого у цій частині має інше правове навантаження, є хибним. Податковий орган має враховувати, що результати оподаткування у будь-якому випадку є похідними від здійснення (провадження) підприємцем господарської діяльності, обмеження його витрат пов`язаних з господарською діяльність призведе до обмеження господарської компетенції і, як наслідок, вплине на свободу підприємницької діяльності взагалі. Крім того, в апеляційній скарзі та відзиві на позовну заяву наведені пояснення щодо застосування у формулі кредиторської заборгованості без урахування сум ПДВ, однак, в акті перевірки дані розрахунки вирахування сум ПДВ з кредиторської заборгованості відсутні. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що при проведені перевірки платником було надано пояснення з висвітленням принципу ведення бухгалтерського обліку та визначенням собівартості ТМЦ. Дані пояснення не були враховані при перевірці, первинні документи не перевірені та не враховані. Ревізор звертав увагу лише на дані, які потрібні для вирахування формули та для прикладу надано таблиці з розрахунками платника податків та вибірково первинні документи. Так, за прикладом розрахунку собівартості по взаємозаліку між позивачем та ТОВ «Плодоовочевий Комбінат Херсон» судами 1-ї та 2-ї інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_2 було укладено договір з покупцем, а саме ТОВ «Плодоовочевий комбінат Херсон» № 36 від 01.09.2014 р., згідно якого було відвантажено склобанку за наступними накладними: видаткова накладна та ТТН №288 від 14.10.2017 р. на загальну суму 154206,00 грн., №14 від 24.01.2018 р. на суму 197916,16 грн., №15 від 24.01.2018 р. на суму 197916,16 грн., №79 від 21.03.2018 р. на суму 155017,20 грн., №80 від 24.03.2018 р. на суму 168261,60 грн. та №81 від 24.03.2018 р. на суму 155017 ,20 грн. Транспортування товару відбувалось за рахунок покупця, а саме ТОВ «Плодоовочевий комбінат Херсон», власним чи найманим транспортом. Вищевказаний товар було придбано у постачальника (виробника) ПАТ «Консюмер-Скло-Зоря» на підставі договорів на постачання склобанки №УКР/2013/053 від 17.12.2013 р., згідно видаткових накладних №8001341024 від 24.01.2018 р. на суму 186091,78 грн., №8001341025 від 24.01.2018 р. на суму 186091,78 грн. Також було укладено договір з постачальником (виробником) ТОВ «Скляний Альянс» №СА/29 від 01.11.2015 р. та придбано склобанку, згідно видаткових накладних №7438 від 14.10.2017 р. на суму 140661,37 грн., №1716 від 21.03.2018 р. на суму 141602,45 грн., №1798 від 24.03.2018 р. на суму 158401,64 грн., №1815 від 25.03.2018 р. на суму 141602,45 грн. ТОВ «Плодоовочевий комбінат» є виробником овочевої консервації та в рахунок оплати за вищевказану склобанку було відвантажено на орендований склад ФОП ОСОБА_2 томатну пасту та прийнято рішення провести взаємозалік зустрічних вимог на загальну суму 1 000 000 грн. від 01.06.2018 року. Отже, з матеріалів справи та аналізу наявних доказів слідує, що при перевірці правильності відображення позивачем витрат за 2016-2018 роки, ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі не враховано специфіку господарської діяльності позивача та не взято до уваги принцип розрахунку собівартості товарно-матеріальних цінностей, що в подальшому вплинуло на правильність визначення валових витрат позивача. За таких обставин колегія суддів відхиляє аргумент апелянта/відповідача, що на порушення п. 177.4 ст. 177 ПК України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ платником податків ОСОБА_2 неправомірно включено до складу валових витрат витрати на придбання ТМЦ за 2016 рік у сумі 670609,21 грн.. за 2018 рік у сумі 4247178,66 грн. Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції щодо висновку податкового органу про заниження позивачем єдиного соціального внеску з огляду на таке. Так, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. В даному випадку, позивачем нараховувався ЄСВ у розмірі 22% визначеної бази нарахування єдиного внеску. Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Як вбачається з акту перевірки, на думку податкового органу позивачем занижений ЄСВ на загальну суму 372299,11 грн. На підставі такого висновку відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 №Ф-0002331305, якою позивачу нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 372299,11 грн., та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0005371305, яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 11189,73 грн. Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги та рішення слугували твердження контролюючого органу про заниження позивачем чистого доходу за 2016-2018 рр. Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за 2016-2018 рр., суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірним донарахування позивачеві суми єдиного соціального внеску на вказану суму доходу, що є підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій. Крім того, оскільки саме з суми чистого оподатковуваного доходу здійснюється нарахування та сплата військового збору, то і висновки податкового органу щодо заниження позивачем військового збору у сумі 73766,82 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 18441,70 грн. також є безпідставними та незаконними. Вирішуючи питання обґрунтованості донарахування сум податку на додану вартість колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки контролюючим органом зазначено, що ФОП ОСОБА_2 на порушення п. 188.1 ст.188 ПК України, занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 115966,38 грн. Такий висновок контролюючий орган сформував у зв`язку з тим, що досліджуючи господарські операції з придбання та реалізації товару, встановлено заниження бази оподаткування операцій з постачання товарів на загальну суму 579831,88 грн. через реалізацію товарів за ціною нижче ціни придбання таких товарів (таблиця 45 акту) (Т. 1, а.с. 46). Також, при дослідженні обсягів придбання та реалізаці встановлено, що у перевіреному періоді у ФОП ОСОБА_2 обліковується невідповідність між деякими придбаними та реалізованими товарами, в т.ч. по кукурудзі. Дослідивши докази та проаналізувавши доводи сторін, колегія суддів, як і суд першої інстанції, не погоджується з висновком відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість у сумі 115966,37 грн. Так, в акті перевірки на ст. 42 (п. 2. 6. 3. 4) досліджені господарські операції з ТОВ «Альвін ЛТД» та зроблений висновок про те, що у зв`язку з відсутністю в листах платника податків від 12.04.2019 вх.№15314/ФОП, від 19.04.2019 вх.№ 16202/ФОП інформації щодо обсягу та суми залишків по кожному виду товару, у ході проведення поточної перевірки неможливо встановити, які саме ТМЦ обліковувалися на залишках та у якій кількості на початок перевіряємого періоду. Надані для перевірки позивача первинні документи хоча й відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають реального руху ТМЦ між ОСОБА_2 та ТОВ «Альвін ЛТД», тобто є недостовірними (Т. 1 а.с. 57). Такий висновок контролюючий орган робить через нібито заниження платником податків бази оподаткування операцій з постачання товарів на загальну суму 579831,88 грн. через реалізацію товарів за ціною нижче ціни придбання таких товарів (таблиця 45 акту), в порушення п. 188.1. ст. 188 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 115966, 38 грн. Так, дійсно, відповідно до абзацу 2 п. 188.1. ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення. Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, зазначене не відповідає дійсним фактичним даним та ґрунтується на припущенням у зв`язку з відсутністю у контролюючого органу, як зазначили в Акті самі перевіряючи, інформації щодо обсягу та суми залишків по кожному виду товару, у зв`язку з чим в ході проведення поточної перевірки неможливо встановити, які саме ТМЦ обліковувалися на залишках та у якій кількості на початок перевіряємого періоду. Судами 1-ї і 2-ї інстанцій встановлено, що до перевірки ФОП ОСОБА_2 надав, та в Акті це зазначено, наявність залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016 року, які складали 9101622,78 грн., а станом на 01.01.2018 року складали 10736474,5 грн. (хоча, як вже зазначалось вище, у позивача взагалі відсутній обов`язок ведення обліку залишків ТМЦ). Позивачем зазначено, що реалізація товару (консервації та кришки) здійснювалась із залишків на складах платника, які були придбані за попередній перевірці період. Зазначені поставки не входять до періоду перевірки, тому запити щодо зазначених документів службовими особами не надавались, більш того, за попередній період були проведені відповідні податкові перевірки, за якими порушень не встановлено. На підтвердження обґрунтувань позивачем надано та до матеріалів справи залучено акт документальної планової перевірки від 05.12.2016 р. №867/21031305/ НОМЕР_1 за попередній період - 2015 рік. Висновок контролюючого органу щодо порушення платником податків п. 188.1 ст. 188 ПК України не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки до порівняння ціни товарів беруть не фактично придбаних, а ціни періоду, що перевіряється, та які вони можуть оглянути, що свідчить про штучність таких висновків. Підтвердження, що товари, які були продані в період 2016-2018 р. р. були й придбані в той же період, в Акті відсутні. На підтвердження придбання товару (кукурудзи), який знаходився на складі та реалізований в перевіряємому періоді, позивачем надано первинні документи, серед яких є декларація виробника, яка підтверджує право позивача реалізовувати товар на протязі двох років (строк придатності) (Т. 2, а.с. 6). В даному випадку ревізором зроблені припущення про невідображення реального руху товару на підставі відсутності детальної інформації про залишки ТМЦ. При тому, що до підтвердження господарської операції з контрагентом залишки ТМЦ не мають жодного відношення. В акті перевірки зауваження до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку ФОП ОСОБА_2 відсутні, а тому, збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість є протиправним та необґрунтованим. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 19.06.2019 №0021471305 є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував. У зв`язку з цим, за результатом апеляційного розгляду даної справи колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані повідомлення-рішення від 19.06.2019 року за №0021451305, №0021461305, №0021471305, №0021481305, рішення №0005371305 від 19.06.2019 року та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 року №Ф-0002331305 відповідача щодо позивача не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та прийняті без урахування усіх фактичних обставин, з порушенням його прав. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_2 . Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов Повне судове рішення складено 17 грудня 2020 року.