Постанова 4851 № 520/3246/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 р.Справа № 520/3246/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 27.08.20 року по справі № 520/3246/2020 за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби (далі за текстом також відповідач), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019; - визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807190/2019/02326 від 18.11.2019; - визнати протиправною бездіяльність Слобожанської митниці Держмитслужби в частині не вжиття заходів щодо оформлення та подання висновку до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 в загальній сумі 62400,00 грн, яка складається з наступних сум: 8900,00 грн. (доплата за штучну зміну року автомобіля з 2015 року на 2014 рік); 53500,00 грн (доплата на підставі Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019); - зобов`язати Слобожанську митницю Держмитслужби скласти та подати висновок до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 у загальній сумі 62400,00 грн., яка складається з таких сум: 8900,00 грн (доплата за штучну зміну року автомобіля з 2015 року на 2014 рік); 53500,00 грн (доплата на підставі Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року позов задоволено. Скасовано Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019. Скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807190/2019/02326 від 18.11.2019. Визнано протиправною бездіяльність Слобожанської митниці Держмитслужби в частині не вжиття заходів щодо оформлення та подання висновку до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в загальній сумі 62400,00 грн, яка складається з таких сум: 8900,00 грн (доплата за штучну зміну року автомобіля з 2015 року на 2014 рік); 53500,00 грн (доплата на підставі Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019). Зобов`язано Слобожанську митницю Держмитслужби скласти та подати висновок до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в загальній сумі 62400,00 грн, яка складається з наступних сум: 8900,00 грн. (доплата за штучну зміну року автомобіля з 2015 року на 2014 рік); 53500,00 грн. (доплата на підставі Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, Харківський окружний адміністративний суд не надав належної оцінки доказам у справі, обставинам та матеріалам, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказує, що судом першої інстанції, в порушення приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, безпідставно не враховано правові висновки Верховного Суду щодо врегулювання подібних правовідносин, викладених, зокрема, в постановах: від 15.08.2019 у справі № 826/19400/15 щодо підстав витребовування додаткових документів та щодо обсягу документів, які надаються до митного органу для підтвердження митної вартості; від 20.03.2020 у справі № 480/3807/18 щодо необхідності подання банківських платіжних документів щодо оплати придбаного автомобіля; від 15.05.2018 у справі № 809/1260/17 та від 19.06.2018 у справі № 818/1220/17 щодо обов`язку декларанта довести заявлену митну вартість. Зазначає про порушення норм матеріального права, які допустив суд при ухваленні оскаржуваного рішення, що полягають у: 1) неправильному тлумаченні закону, а саме: статей 52, 53, 54, 55, 64 Митного кодексу України (надалі також МК України); 2) незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, а саме: ч. 2 ст. 53 МК України (щодо визначення обсягу документів, які підтверджують митну вартість); ч. 2 ст. 58 МК України (щодо наявності обставин, які виключали можливість застосування першого методу визначення митної вартості); ч. 2 ст. 52, ч. 1 ст. 257, ч. 8 ст. 264 МК України (щодо обов`язку декларанта заявляти точні відомості про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення); Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 за № 599 (щодо переліку документів, якими підтверджується вартість послуг з перевезення). Наводить обставини справи, викладені у відзиві на позовну заяву. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат (2 637,60 грн вартості експертного автотоварознавчого дослідження та 51 204,00 грн на професійну правову допомогу адвоката), позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, Харківський окружний адміністративний суд не надав належної доказам на підтвердження суми понесених витрат професійну правову допомогу адвоката з урахуванням її видів, їх оплату позивачем. Вказує на неврахування судом першої інстанції висновків, сформованих у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 826/9047/16, від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19. Звертає увагу, що під час розгляду справи відповідач не звертався до суду з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Зазначає, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 24233 повинен був урахований судом першої інстанції під час розгляду справи як письмовий доказ, а отже, витрати на його підготовку мали бути відшкодовані позивачу, так як відносяться до судових витрат у розумінні положень КАС України. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у стягненні судових витрат (2 637,60 грн вартості експертного автотоварознавчого дослідження та 51 204,00 грн на професійну правову допомогу адвоката) та в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути такі судові витрати з відповідача; при необхідності вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги та стягнути з Слобожанської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 17 559,00 грн, які складаються з 1 262,00 грн судового збору та 16 297,00 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції. Позивач та відповідач своїм правом на подання відзивів на апеляційні скарги не скористалися. У письмових поясненнях відповідач на підтвердження своєї позиції щодо обов`язковості надання декларантом повного переліку документів, визначених ч. 2 ст. 53 МК України, просить урахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.08.2019 у справі № 826/19400/15. Зазначає, що відсутність у графі 44 ЕМД № ЦА807190/2019/024508 від 15.11.2019 реквізитів документу за кодом «3001» повністю спростовує пояснення представника позивача щодо подання до митниці платіжного доручення про здійснення оплати за придбаний автомобіль, з огляду на що позивачем не було доведено митну вартість придбаного автомобіля, обов`язок доведення якої покладається на декларанта, про що зазначено Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 у справі № 809/1260/17. Вказує, що правомірність використання митницею інформації з мережі Інтернет підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, в постанові від 20.03.2020 у справі № 480/3807/18. У поданому клопотанні відповідач просить відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції з огляду на їх безпідставне завищення (витрати на підготовку позову становили 11 500 грн, а витрати на підготовку апеляційної скарги 13 000 грн). Звертає увагу, що участь одного й того ж адвоката при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про обізнаність щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. У судовому засіданні представники позивача та відповідача вимоги своїх апеляційних скарг підтримали. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, тоді як апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що Слобожанську митницю Держмитслужби як територіальний орган Державної митної служби, утворено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 за № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби». Одночасно, Харківську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби, що підтверджується листом від 17.01.2020 за № 7.14-08-7.14-15/1-12/767 (а.с. 74-78). 30.05.2019 ОСОБА_1 отримала в електронному вигляді від Baltic Auto Shipping інвойс № 73116868 від 30.05.2019 з умовами купівлі-продажу і поставки автомобіля марки «Toyota», модель «Highlander», VIN 5 НОМЕР_1 , рік 2015 V=3500 сm (т. 1 а.с. 25). 31.05.2019 за купівлю вказаного автомобіля позивач сплатив грошові кошти в сумі 8172 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням за № 0408004 (т. 1 а.с. 26). 24.09.2019 та 22.10.2019 позивач на депозитний рахунок Харківської митниці ДФС сплатив 98000 грн та 2500 грн, як попереднє грошове забезпечення сплати майбутніх митних платежів за подальше розмитнення вказаного автомобіля, що підтверджується банківськими квитанціями № 0.0.1475081633.1 від 24.09.2019 та № 0.0.1502168858.1 від 22.10.2019 (т. 1 а.с. 27, 28). 22.10.2019 ТОВ «Магістраль АвтотранзитПлюс» в особі декларанта ОСОБА_2 подало до Харківської митниці ДФС електронну декларацію № UA807190/2019/022761 від 22.10.2019, задекларувавши суму покупки автомобіля марки «Toyota», модель «Highlander», VIN 5 НОМЕР_1 , рік 2015, в розмірі 8172 доларів США та модельний рік виготовлення автомобіля 2015 (т. 1 а.с. 29). 15.11.2019 за зобов`язанням митного органу за висновком про те, що рік задекларованого автомобіля 2014, замість 2015, позивач доплатив грошові кошти в сумі 8900 грн, що підтверджується банківською квитанцією № 0.0.1523815578.1 від 15.11.2019 (т. 1 а.с. 31). 15.11.2019 ТОВ «Магістраль АвтотранзитПлюс» в особі декларанта ОСОБА_2 подало до Харківської митниці ДФС електронну декларацію № UA807190/2019/024508 від 15.11.2019, задекларувавши суму покупки автомобіля марки «Toyota», модель «Highlander», VIN 5 НОМЕР_1 , рік 2015, в розмірі 8172 доларів США та модельний рік виготовлення автомобіля 2015 (т. 1 а.с. 32). 18.11.2019 посадовою особою Харківської митниці ДФС прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2, відповідно до якого коригування митної вартості здійснено за другорядним методом (резервним) відповідно до ст. 64 Митного кодексу України (т. 1 а.с. 62). Також, 18.11.2019 головним державним інспектором МП «Харківавтомобільний» складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807190/2019/02326 від 18.11.2019 з підстав неможливості здійснення митного оформлення товарів, у зв`язку з невірним визначенням їх митної вартості та прийняття Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019 (т. 1 а.с. 64). Позивач, не погодившись з зазначеним Рішенням про коригування митної вартості товарів та Карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та картки відмови критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Правовідносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі за текстом також - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012). Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до частин першої та другої статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. За змістом частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Положення статті 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України). Згідно із частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Із положень частини першої та другої статті 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. За приписами частини другої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Згідно із частиною третьою статті 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. За частиною п`ятою статті 54 МК України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Відповідно до частин 1, 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України). За положеннями статей 57, 58 Митного кодексу України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю. Водночас, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відповідно до частини восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. За результатами аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України. Водночас, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з`ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Разом з тим, витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем разом з декларацією № UA807190/2019/024508 від 15.11.2019 надавалися такі документи (зазначені у графі 44 МД): 0380 рахунок фактура (інвойс) від 30.05.2019 за № 73116868; 0862 декларація про походження товару від 30.05.2019 за № 73116868; 1721 акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA305100/2019/612968 від 01.11.2019; 2800 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 02.05.2019; d3007 документ, що підтверджує вартість перевезення товару лист від 01.11.2019; 3016 висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією Висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 24223 від 14.11.2019; 4207 Договір про надання послуг митного брокера № 24/09-3 від 24.09.2019; 7017 висновок про проходження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом V190502199В від 02.05.2019; 9000 розшифровка VIN коду від 30.05.2019; 9202 касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів № 0.0.1475081633.1 від 24.09.2019; 9202 - касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів № 0.0.1502168858.1 від 22.10.2019; 9202 - касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів № 0.0.1523815578.1 від 15.11.2019; 9801 паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України; 9802 паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України. 15.11.2019 посадовою особою митниці проведено процедуру консультації між митницею та декларантом з метою обміну наявною інформацією та обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів шляхом надіслання електронного повідомлення засвідченого ЄЦП інспектора (т. 1 а.с. 23). Проте, при проведенні консультації, повідомляючи позивача про необхідність надати додаткові документи, митним органом не обґрунтовано вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом. Відповідачем не наведено жодних обставин та не надано доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, що позивач в митній декларації зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки. Що стосується року виготовлення задекларованого автомобілю, то як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, взято до уваги Salvage certificate № 0524698 вказаного автомобіля, в якому визначено рік 2015 (т. 1 а.с. 30). Висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 24233 від 14.11.2019 встановлена ринкова вартість вказаного автомобіля, виробленого в США, який має пошкодження аварійного характеру, на момент проведення огляду яка складає 168978,01 грн, що становить еквівалент 6892,61 доларів США (т. 1 а.с. 34, 55). При визначенні ринкової вартості вказаного автомобіля експертом встановлено модельний рік виробництва визначений на підставі VIN коду інформаційної таблички (розташованої на стійці боковини лівої) 2015, для розрахунків прийнято дату випуску автомобіля грудень 2014 року (01.12.2014), оскільки встановлений модельний рік виготовлення автомобіля не збігався з роком початку його експлуатації, перевищував такий, що підтверджено в судовому засіданні у суді першої інстанції експертом ОСОБА_3 . Разом з цим, відповідно до листа «Балтік Авто Шиппінг» від 10.09.2019 вартість вказаного автомобіля, 2015 року, складає 6972 доларів США. Вартість доставки у межах США становить 150 доларів США. Вартість доставки з порту Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, США до Клайпедського порту, Литва 1050 доларів США (а.с. 56-58). Згідно з листом «Балтік Авто Шиппінг» від 01.11.2019 перевезення вказаного автомобіля від порту Клайпеди, Литва до українського кордону/Ужгород Вишнє Німецьке відбулось за 150 доларів США (а.с. 59-61). З правовідносин позивача та митного органу вбачається, що позивач подав повний пакет документів, визначений ч. 2 ст. 53 МК України, які підтверджують митну вартість автомобіля, а саме: платіжне доручення в іноземній валюті № 0408004 від 31.05.2019 на суму 8172 доларів США, інвойс № 73116868 від 30.05.2019 на суму 8172 доларів США, висновок експертного автотоварознавчого дослідження №24233 від 14.11.2019 та листи «Балтік Авто Шиппінг» від 10.09.2019 та від 01.11.2019. В свою чергу, відповідач не довів, що подані відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України декларантом документи, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за автомобіль. Щодо посилань відповідача на ненадання декларантом документів стосовно оплати за доставку товару, платіжних документів щодо оплати винагороди комісіонеру, то вказане спростовується листами «Балтік Авто Шиппінг» від 10.09.2019 та від 01.11.2019, наданими до митної декларації, з яких вбачається вартість перевезення автомобіля. Водночас, згідно з ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України, декларант подає митному органу документи, які підтверджують митну вартість товару, а саме, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару. Відповідно до умов інвойсу № 73116868 від 30.05.2019 Baltic Auto Shipping взяло на себе зобов`язання поставити вказаний автомобіль за 8172 доларів США на умовах FCI KLAIPEDA (Інкотермс-2010) з порту Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, США до порту Клайпеда, Литва. Враховуючи вказане, в зазначену вартість автомобіля також включено вартість його доставки. З огляду на те, що декларантом позивача надані зазначені вище документи, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що у відповідача були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та відомості щодо ціни товару. Колегія суддів також зазначає, що відповідачем не вказано обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, а лише містяться посилання на те, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом на підставі цінової інформації, наявної в АСМО та ІААІ на подібні ТЗ, які були оформлені в митних органах, та визначено митну вартість ТЗ позивача на рівні 15350 доларів США. Разом з цим, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містить докладної інформації, яка використовувалася митним органом при її визначенні, як того вимагає положення пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України. Окремо колегія суддів зазначає, що визначення митної вартості товару лише виходячи з відомостей з одного джерела, не є достатнім обґрунтуванням визначення вартості товару, а застосування цінової інформації, наявної в АСМО та ІААІ для визначення митної вартості транспортного засобу не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить механізму оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, визначених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 за № 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395. Крім того, митним органом не враховано, що вартість транспортного засобу (відповідного року випуску) залежить від звітного періоду ввезення його на територію України, адже фактична кількість років перебування транспортного засобу в експлуатації на час придбання та ввезення на територію України безпосередньо впливає на його вартість. На необхідність з`ясування вказаних обставин при прийнятті рішення про корегування митної вартості вказав також Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 810/1479/16 та від 26.02.2019 у справі № 808/454/18, зазначених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Як убачається з Рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019 відповідачем здійснено коригування митної вартості автомобіля за другорядним методом резервним, відповідно до ст. 64 Митного кодексу України. Проте, факт ненадання позивачем додатково витребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що за відсутності документів, які б пояснили сумніви митного органу, відповідач не мав достатніх та обґрунтованих підстав для невизнання митної вартості товару за ціною договору, враховуючи таке. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Водночас, наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Судовим розглядом установлено, що позивачем разом із митною декларацією було надано документи, необхідні для митного оформлення. Проте, митним органом не зазначено, які саме розбіжності мають подані документи, чи яких відомостей не вистачає, або які наявні ознаки підробки документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Докази того, що у позивача існували такі обставини чи розбіжності відповідачем не надано. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що висновки у рішенні про коригування митної вартості щодо неможливості визначення митної вартості товарів за основним методом є необґрунтованими, оскільки наданих декларантом документів було достатньо для прийняття рішення про визначення митної вартості товарів на підставі поданих документів. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянтом не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, натомість, позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів необхідними документами. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого митницею рішення. Разом з тим, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є похідною від рішення про коригування митної вартості. Щодо посилання відповідача на оформлення вказаного вище транспортного засобу та випущення його у вільний обіг за новою митною декларацією № UA807190/2019/024680 від 19.11.2019 під фінансову гарантію сплати митних платежів згідно з ч. 7 ст. 55 МК України, що на теперішній час має юридичну силу, колегія суддів зазначає таке. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальність визначена главою 4 Митного кодексу України. Частиною 1 статтею 24 Митного кодексу України встановлено, що кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси. Відповідно до п. 1.ч. 2 ст. 24 Митного кодексу України предметом оскарження є рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні. Правила цієї глави 4 Митного кодексу України застосовуються у всіх випадках оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, крім оскарження постанов по справах про порушення митних правил та випадків, коли законом встановлено інший порядок оскарження зазначених рішень, дій чи бездіяльності (частина 3 ст. 24 Митного кодексу України). Частиною 1 статті 29 Митного кодексу України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом. Частиною 2 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, національним законодавством встановлено строк тривалістю у шість місяців (який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав) впродовж якого особа може здійснити правовий аналіз рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та звернутись до суду за захистом у випадку виявлення обставин щодо порушення гарантованих прав, свобод та інтересів такої особи. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, позивач оформив нову митну декларацію № UA807190/2019/024680 від 19.11.2019 (т. 1 а.с. 65), сплативши митні платежі відповідно до зміненої вартості автомобіля, яка згідно з розрахунками митниці склала 15350 доларів США, що підтверджується банківською квитанцією № 0.0.1528105524.1 від 19.11.2019 (т. 1 а.с. 66). Митним органом вказаний транспортний засіб оформлено та випущено його у вільний обіг, позивачу видано посвідчення про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 від 19.11.2019 (т. 1 а.с. 67). Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що подання декларантом «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» не може бути достеменним доказом відсутності спору у сторін з приводу винесеного рішення про коригування митної вартості, оскільки якщо і припуститися, що декларант на момент подання такої «нової декларації» погоджувався із рішенням про коригування митної вартості, то це не позбавляє його протягом шести місяців (з моменту отримання такого рішення) здійснити повний правовий аналіз такого рішення, дій, бездіяльності митного органу, що йому передували та встановити обставини стосовно порушення прав (інтересів) такої особи та звернутись до суду за захистом порушеного права. Зі змісту положень Митного кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що положення обумовлених нормативно-правових актів не містять жодних обмежень та винятків для декларанта з приводу неможливості оскаржити ним до суду рішення митного органу про коригування митної вартості та захистити порушене право впродовж шести місяців (з моменту його отримання) в залежності від того, як випущено товар у вільний обіг «під гарантію» або шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості». Водночас, як слідує з частини 7 статті 55 Митного кодексу України декларант має право у випадку незгоди (під час митного оформлення товару) з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за своїм зверненням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. Разом з цим, відповідно до частини 8 статті 55 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа може протягом 80 днів з дня випуску товарів надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. У такому випадку митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. За вказаних обставин надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом. Отже, положеннями ч. 7 та ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України встановлено лише додаткові преференції для декларанта у вигляді можливості протягом 80 днів зібрати та подати митному органу додаткові документи у випадку якщо про незгоду буде заявлено під час митного оформлення і випуск товару буде здійснено у вільний обіг «під гарантію». Митний орган, в свою чергу, при надходженні додаткових документів у вказаний проміжок часу самостійно зможе переглянути винесене ним рішення про коригування митної вартості. У випадку ж випуску товарів у вільний обіг шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» декларант названими правами щодо можливості подання на протязі 80 днів митному органу додаткових документів для перегляду митним органом свого рішення не наділений. Відтак, єдиним негативним наслідком для декларанта у випадку випуску товарів у вільний обіг шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» є неможливість застосування положень ч. 7 та ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України, якими встановлено додаткові преференції для декларанта, який про незгоду заявив під час митного оформлення та здійснив випуск товару у вільний обіг «під гарантію». У свою чергу, частина 1 статті 29 і підпункт "б" пункту 5 частини 2 статті 55 Митного кодексу України врегульовує правовідносини щодо права декларанта оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до суду без будь-яких застережень чи умов (випуску та порядку випуску товарів у вільний обіг), в тому числі, за умови сплати митних платежів згідно із митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів, та/або за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Крім того, статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Вказаний принцип верховенства права проголошено як один із основних принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним. Національним законодавства не передбачено чіткої та передбачуваної норми закону, за якою декларант позбавляється права на захист його прав (щодо можливості скасування рішення про коригування митної вартості постановленого з порушенням закону) у випадку, якщо про обставини щодо порушеного права декларант дізнався за наслідками правового аналізу оскаржуваного рішення, дій (бездіяльності), який здійснено після випуску товарів у вільний обіг, шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості». На наслідки такої нечіткості закону вказує ціла низка судових рішень Верховного Суду, зокрема: від 24 січня 2019 року у справі № 821/1697/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 815/6242/17, 09 квітня 2019 року у справі № 825/1990/17, у яких надано правову оцінку рішенню про коригування митної вартості після випуску товару у вільний обіг незалежно від застосованого методу випуску у вільний обіг - «під гарантію» або шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» та зазначено, що встановивши обставини щодо прийняття рішення в порушення закону, суд приймає рішення стосовно задоволення вимог декларанта шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення і тим самим визнає право декларанта на захист його порушеного права у вигляді визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості незалежно від застосованого декларантом способу випуску товару у вільний обіг «під гарантію» чи «за новою декларацією». Отже, норми національного законодавства не містять чіткої норми, яка позбавляє декларанта права на оскарження рішення про коригування митної вартості ввезеного автомобіля та картки відмови в прийнятті митної декларації після правового аналізу винесеного митним органом рішення. З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про те, що оформлення транспортного засобу позивача та випущення його у вільний обіг за новою митною декларацією не позбавляє права позивача на захист його порушеного права в даній справі незалежно від застосованого ним способу випуску товару у вільний обіг, є правомірним. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019 року та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807190/2019/02326 від 18.11.2019. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині невжиття заходів щодо оформлення та подання висновку до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 у загальній сумі 62400,00 грн, та зобов`язання відповідача скласти та подати висновок до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 в загальній сумі 62400,00 грн, яка складається з наступних сум: 8900,00 грн (доплата за штучну зміну року автомобіля з 2015 року на 2014 рік); 53500,00 грн (доплата на підставі рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019), колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частин 1-4 статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб митного органу, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку. Відповідно до положень статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані. Аналогічні положення закріплені Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 18.07.2017 за № 643, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за № 976/30844. Правовий аналіз наведених норм свідчить, що помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державною бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Як убачається з матеріалів справи, 10.02.2020 позивач звертався до Слобожанської митниці Держмитслужби з вимогою про негайне повернення грошових коштів ОСОБА_1 у загальній сумі 62400,00 грн, яка складається з наступних сум: 8900,00 грн (доплата за штучну зміну року автомобіля з 2015 року на 2014 рік); 53500,00 грн (доплата на підставі рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019) (т. 1 а.с. 108-120). Листом від 17.02.2020 за № 08-1/7.14-15/10/2565 митним органом відмовлено у поверненні вказаних сум (т. 1 а.с. 121-123). 21.02.2020 позивач звернулася до Слобожанської митниці Держмитслужби із заявою про повернення авансових платежів (передоплати) та помилково/або надміру сплачених сум митних платежів, складання висновку щодо повернення грошових коштів та подання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (т. 1 а.с. 124-138). Листом від 03.03.2020 за № 08-1/7.14-15/10/3496 митним органом фактично відмовлено в поверненні вказаних вище сум з повідомленням про неможливість перегляду рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019 (т. 1 а.с. 139-141). Висновку про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету митним органом складено не було. Зазначене не спростовано відповідачем під час розгляду справи. Посилання відповідача на неподання позивачем заяви про повернення авансових платежів (передоплати) та помилково/або надміру сплачених сум митних платежів спростовано матеріалами справи. Внаслідок зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині невжиття заходів щодо оформлення та подання висновку до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 в загальній сумі 62400,00 грн, та зобов`язання відповідача скласти та подати висновок до уповноваженого казначейства або до іншого уповноваженого органу про повернення грошових коштів ОСОБА_1 у загальній сумі 62400,00 грн, яка складається з наступних сум: 8900,00 грн (доплата за штучну зміну року автомобіля з 2015 року на 2014 рік); 53500,00 грн (доплата на підставі рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2019/003377/2 від 18.11.2019), та їх задоволення. Доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги, яка частково дублює відзив на позовну заяву, поданий до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій частині відсутні. З правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 15.08.2019 у справі № 826/19400/15, від 15.05.2018 у справі № 809/1260/17, від 20.03.2020 у справі № 480/3807/18, на які посилається відповідач, рішення суду першої інстанції узгоджується та їм не протирічить. Посилання відповідача на відсутність у графі 44 ЕМД № ЦА807190/2019/024508 від 15.11.2019 реквізитів документу за кодом «3001» на спірні правовідносини сторін не впливають та з урахуванням приписів чинного законодавства не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Окрім того, колегія суддів зазначає, що право позивача довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не є обмеженим поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення митного контролю. Право надавати заперечення щодо висновків митного органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається декларанту як під час митного контролю, так і на усіх стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення митного контролю. Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат у справі, колегія суддів зазначає таке. Розподіл судових витрат здійснено судом першої інстанції в порядку ст. 139 КАС України та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. В цій частині рішення суду першої інстанції ані позивачем, ані відповідачем не оскаржується. У стягненні вартості експертного автотоварознавчого дослідження № 24233 від 14.11.2019 та судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби на користь позивача судом першої інстанції відмовлено, з огляду на таке. Так, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з пунктом 4 частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим). Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Як убачається з матеріалів справи, замовлення висновку автотоварознавчого дослідження № 24233 від 14.11.2019 здійснено позивачем самостійно, ще під час митного оформлення товару. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що витрати у сумі 2 637,60 грн вартості експертного автотоварознавчого дослідження не відносяться до судових витрат у розумінні положень статей 132, 137, 139, 101-104 КАС України, є правомірним. Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині відмови у стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 51 204,00 грн, колегія суддів зазначає таке. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17. Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги надано до матеріалів справи копії таких документів: договору про надання юридичних послуг та правової допомоги від 02.09.2019, додаткових угод до цього договору від 02.12.2019 та від 04.03.2020, акта здачі-приймання виконаних послуг від 04.03.2020, адвокатського ордеру серії КС № 507106, квитанції про сплату послуг за вказаним договором № 0.0.1638626067.1 від 04.03.2020 (т. 1 а.с. 24, 142-153). Згідно з актом здачі-приймання виконаних послуг від 04.03.2020 адвокатом надано послуги з ознайомлення з митною документацією, пошук нормативно-правових актів та правовий аналіз перспективи стягнення грошових коштів, пошук судової практики, на що витрачено 4 години (ціна за 1 годину 50 % ПМ - 1051 грн) усього на суму 4204 грн, складено адвокатський запит Слобожанській митниці Держмитслужби від 11.01.2020 (ціна за 1 сторінку - 500 грн) усього на суму 3000 грн, адвокатський запит ТОВ «Автоарт» від 11.01.2020 (ціна за 1 сторінку - 500 грн) усього на суму 1500 грн, адвокатський запит МП «Харків - Автомобільний» СМ Держмитслужби від 14.01.2020 (ціна за 1 сторінку - 500 грн.) усього на суму 3000 грн, адвокатський запит ТОВ «Магістраль автотранзит - плюс» від 14.01.2020 року (ціна за 1 сторінку - 500 грн.) усього на суму 3000 гр., адвокатський запит Слобожанській митниці Держмитслужби від 10.02.2020 (ціна за 1 сторінку - 500 грн.) усього на суму 3000 грн, складено вимогу про негайне повернення грошових коштів від 10.02.2020 (ціна за 1 сторінку - 500 грн.) усього на суму 6500 грн., заяву про повернення авансових платежів від 21.02.2020 року (ціна за 1 сторінку - 500 грн.) усього на суму 7500 грн., позовну заяву (ціна за 1 сторінку - 500 грн.) усього на суму 11500 грн, клопотання про виклик і допит свідків та експерта (ціна за 1 сторінку - 500 грн) усього на суму 4500 грн, клопотання про витребування доказів (ціна за 1 сторінку - 500 грн) усього на суму 3500 грн. Загальна вартість наданих послуг склала 51204 грн. Колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що опис виконаних робіт не узгоджується із можливістю застосування в даному випадку положень ст. 134 КАС України, є помилковим. Так, надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість. З акту здачі-приймання виконаних послуг від 04.03.2020 убачається, що адвокатом позивача вчинялись дії, перелік яких наведено у такому акті, зазначено час, затрачений на надання послуг, вартість 1 години виконання роботи та загальну вартість послуг за таким актом. Згідно з квитанцією про сплату послуг за вказаним договором № 0.0.1638626067.1 від 04.03.2020 оплата послуг здійснена позивачем на суму 30000 грн. Водночас, щодо таких видів правничої допомоги як: «складання адвокатських запитів, вимоги про негайне повернення грошових коштів та заяви про повернення авансових платежів», колегія суддів зазначає, що вони надані до подання позовної заяви, за межами виникнення спірних відносин. Такі види правничої допомоги як: «ознайомлення з митною документацією, пошук нормативно-правових актів та правовий аналіз перспективи стягнення грошових коштів, пошук судової практики», «складання позовної заяви», «складання клопотання про виклик свідків та експертів», «складання клопотання про витребування доказів» не є окремими послугами та охоплюються послугою «підготовка та складання позовної заяви». Інакше, вказані послуги були б окремими консультаційними послугами з юридичних питань. Оскільки такі витрати є складовою витрат на підготовку позовної заяви, водночас, враховуючи предмет спірних правовідносин та ціну позову (незначна справа) та наявність значного обсягу судової практики з цього питання, витрати, які підлягають відшкодуванню за підготовку та складання позовної заяви є дещо неспівмірними зі складністю цієї справи та затраченим часом на надання таких послуг. Враховуючи викладене, критерій реальності таких витрат, розумність їхнього розміру, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягають частковому задоволенню на суму 6306 грн (1051 грн х 6 год, де 1051 грн - ціна за 1 годину 50 % ПМ). Судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 44 898 (51 204 грн 6306 грн) не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Отже, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а тому у цій частині оскаржуване рішення слід скасувати та частково задовольнити вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу. Твердження позивача про те, що під час розгляду справи відповідач не звертався до суду з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги є хибним та спростовується матеріалами справи. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у повному обсязі (т. 1 а.с. 201). З огляду на зазначене, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню. З правовими позиціями, сформованими у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 826/9047/16, від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19, висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються та їм не протирічать. Щодо стягнення на користь позивача судових витрат у сумі 17 559,00 грн, які складаються з 1 262,00 грн судового збору та 16 297,00 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. На підтвердження витрат з професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції позивачем надано до матеріалів справи копію додаткової угоди про сплату грошової винагороди від 12.10.2020 до договору про надання юридичних послуг та правової допомоги від 02.09.2019, акт здачі-приймання виконаних послуг від 12.10.2020. Докази фактичної оплати позивачем вартості послуг адвоката у матеріалах справи відсутні. Згідно з актом здачі-приймання виконаних послуг від 12.10.2020 адвокатом надано послуги з ознайомлення з оскаржуваним судовим рішенням, пошук нормативно-правових актів та правовий аналіз перспективи подання апеляційної скарги, пошук та аналіз судової практики, на що витрачено 3 години (ціна за 1 годину 50 % ПМ - 1099 грн) усього на суму 3297 грн, з підготовки апеляційної скарги (ціна за 1 сторінку - 500 грн) усього на суму 13 000 грн. Загальна вартість наданих послуг склала 16297 грн. Колегія суддів зазначає, що «ознайомлення з оскаржуваним судовим рішенням, пошук нормативно-правових актів та правовий аналіз перспективи подання апеляційної скарги, пошук та аналіз судової практики», «підготовка апеляційної скарги» не є окремими послугами та охоплюються послугою «підготовка апеляційної скарги». Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, послуги з підготовки позовної заяви у суді першої інстанції оцінені адвокатом в 11500 грн та зменшені судом апеляційної інстанції до 6306,00 грн. З приводу наведеної обставини, колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця. Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, визначений судом апеляційної інстанції за аналогічні послуги в суді першої інстанції, колегія суддів уважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складення апеляційної скарги завищеним та таким, що підлягає зменшенню. Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19. Враховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність (текст апеляційної скарги переважно складається із цитування правових позицій Верховного Суду щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу адвоката у суді), колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у сумі 3 153 грн (6306 грн : 2). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу не є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат з урахуванням приписів пункту 1 частини третьої статті 134 цього Кодексу, частини сьомої статті 139 КАС України. За п. 1 додаткової угоди про сплати грошової винагороди від 12.10.2020 оплата послуг адвокати здійснюється протягом 3 місяців з дня підписання даної угоди, а отже, строк для оплати послуг, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, позивачем не вичерпано. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.10.2019 у справі № 815/1479/18. У той же час, стосовно вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у сумі 1 262,00 грн, колегія суддів ураховує, що позивачем у апеляційній скарзі фактично оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та виходить із такого. Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішувати питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Отже, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Судові витрати, передбачені статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, є комплексним поняттям, що охоплює два види судових витрат: судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Положеннями частини першої і другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат). Отже, оскарження судового рішення щодо розподілу судових витрат може відбуватися або шляхом оскарження рішення по суті спору в частині розподілу судових витрат, або шляхом оскарження додаткового судового рішення. При апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень, ухвалених відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: при ухваленні рішень, в яких суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення або судом не вирішено питання про судові витрати, судовий збір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення, у випадку задоволення позовної вимоги по суті спору, просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат. Вказані питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не входять до ціни позову, тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об`єктом справляння судового збору. Відповідні висновки сформовано у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18. З огляду на зазначене, вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також ураховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), то і підстави для сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду щодо розподілу судових витрат відсутні. Проте, позивачем при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції самостійно сплачено судовий збір у сумі 1 262,00 грн згідно з квитанцією про сплату на реквізити Другого апеляційного адміністративного суду із призначенням платежу «судовий збір на рішення від 19.08.2020 по справі №520/3246/2020, Другий апеляційний». З огляду на те, що сплата зазначеної суми у сумі 1 262,00 грн не була обумовлена необхідністю сплати судового збору за подання апеляційної скарги позивачем, зазначена сума не є судовими витратами у розумінні ст. 132 КАС України, а отже, не підлягає відшкодуванню шляхом розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання про відшкодування витрат зі сплати судового збору у сумі 1 262,00 грн. Одночасно, колегія суддів зазначає, що повернення помилково сплаченого судового збору вирішується згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 25.09.2013 за № 1650/24182. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 року по справі № 520/3246/2020 скасувати в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. Доповнити резолютивну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 року по справі № 520/3246/2020 абзацом 7, виклавши його в такій редакції: "Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м. Харків, вул. Короленка, 16-Б, код ЄДРПОУ 43332958) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість) гривень 00 копійок". В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 року по справі № 520/3246/2020 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м. Харків, вул. Короленка, 16-Б, код ЄДРПОУ 43332958) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3153,00 грн. (три тисячі сто п`ятдесят три) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 17.12.2020 року