Постанова 4824 № 757/1868/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи №757/1868/19 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/246/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді доповідача - Білич І.М. суддів - Коцюрби О.П., Іванченка М.М. при секретарі - Кемському В.В. за участю: позивача - ОСОБА_1 представника позивача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Олешек Ольги Михайлівни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства «Ідея Банк», на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Печерського районного суду міста Києва Литвинової І.В., по цивільній справі № 757/1868/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача, визнання недійсними пунктів кредитних договорів та скасування нарахувань, - в с т а н о в и л а: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк», в якому просила визнати кредитні договори, укладені між сторонами, за №Z02.177.73448 від 22.11.2017 року, №Z06.00604.003670841 від 14.02.2018 року, №Z06.00604.003699412 від 01.03.2018 року договорами приєднання; визнати несправедливими та недійсними пункти 1.3 та 1.4 вказаних кредитних догорів щодо нарахування комісії на обслуговування кредиту з моменту їх укладання; а також скасувати незаконні нарахування, яка здійснювалися банком за відповідними пунктами кредитних договорів та за договорами страхування смерті по кредитних договорах. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оспорювані пункти кредитних договорів суперечать вимогам ст.ст. 9, ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки банкам забороняється вимагати від споживача придбання чи сплату будь-яких товарів чи послуг банку, як обов`язкову умову надання банківських послуг. Посилалася також на те, що пункти зі сплати комісії за обслуговування кредитів фактичну збільшують відсоткову ставку за кредитами з 21,99% до 104% річних, чим вносять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін. 16 серпня 2019 року позивачем подано до суду заяву «про виправлення помилки у позові», в якій ОСОБА_1 просила вважати вірними позовні вимоги про визнання недійсним саме пункту 1.11 в кредитних договорах №Z06.00604.003670841 від 14.02.2018 року та №Z06.00604.003699412 від 01.03.2018 року, оскільки пункт 1.4 в первісній редакції позову було вказано нею помилково, враховуючи дрібний шрифт договорів та нечитабельність тексту. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2019 рокупозов задоволено частково. Визнано недійсним п. 1.4. кредитного договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року, п. 1.11. кредитного договору № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року та п. 1.11. кредитного договору № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, представник АТ «Ідея Банк» подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заявлені позовні вимоги залишити без задоволення. Посилаючись на неврахування судом обставин того, що плата за обслуговування кредиту прямо передбачена положеннями Закону України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10.06.2017 року, тобто до укладення сторонами спірних кредитних договорів. Зазначаючи також, що положення кредитних договорів викладені чітко і зрозуміло, без приховування будь-якої інформації, і своїм підписом в кредитних договорах позивач підтвердила свою згоду з умовами кредитування. Також, акцентував увагу на тому, що в позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати недійсними саме пункти 1.3 та 1.4 кредитних договорів, а відтак, визнаючи недійсними пункти 1.11 кредитних договорів суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. У судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу не визнали, заперечували проти її задоволення. Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з'явився. До початку розгляду справи подав заяву щодо можливого розгляду справи за його відсутності. Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, в силу положень ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторонами 22 листопада 2017 року укладено кредитний договір № Z02.177.73448, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 85 340, 00 грн, із сплатою 10 % річних, погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів, встановленим кредитним договором, а саме визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року, банк надав кредит у день підписання даного договору, строком на 36 місяців. Пунктом 1.7 вказаного договору сторони погодили, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні у межах пакету послуг «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Відповідно до умов оспорюваного позивачем пункту 1.4 договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: - надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; - опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у термінах та у розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. 14 лютого 2018 року сторонами укладено кредитний договір № Z06.00604.003670841, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 32 000, 00 грн, із сплатою 21, 99 % річних, погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів, встановленим кредитним договором, а саме визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року, банк надав кредит у день підписання даного договору, строком на 36 місяців. Пунктом 1.14 вказаного договору сторони погодили, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні у межах пакету послуг «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Також, відповідно до умов оспорюваного позивачем пункту 1.11 договору № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року, за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: - надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; - опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у термінах та у розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. 01 березня 2018 року сторонами укладено кредитний договір № Z06.00604.003699412, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 120 000, 00 грн, із сплатою 21, 99 % річних, погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів, встановленим кредитним договором, а саме визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року, банк надав кредит у день підписання даного договору, строком на 50 місяців. Пунктом 1.14 вказаного договору сторони погодили, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні у межах пакету послуг «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. За змістом оспорюваного позивачем пункту 1.11 договору № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року, за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: - надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; - опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у термінах та у розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Вважаючи положення договорів щодо встановлення обов`язку зі сплати коштів за обслуговування кредиту несправедливими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду про визнання недійсними окремих положень правочину та скасування нарахувань, що проводилися банком згідно відповідних пунктів. Крім того, просила визнати кредитні договори недійсні в цілому з посиланням на порушення банком вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування». Враховуючи, що апеляційна скарга не містить в собі доводів щодо незаконності судового рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитних договорів договорами приєднання та скасування незаконних нарахувань, рішення суду першої інстанції в указаній частині не переглядається. Відтак, предметом перегляду у суді апеляційної інстанції є рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів щодо нарахування комісії на обслуговування кредиту. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними пунктів 1.4 та 1.11 оспорюваних кредитних договорів щодо встановлення обов`язку позичальника з оплати обслуговування кредитної заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення обов`язку позичальника зі сплати комісії або інших платежів за вчинення банком дії на його власну користь, а не на користь клієнта, суперечить чинному законодавству. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч.ч. 1-3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит. Згідно з п. 1.4. кредитного договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року, п. 1.11. кредитного договору № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року та п. 1.11. кредитного договору № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк», позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: - надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; - опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Тобто, оспорюваними пунктами кредитних договорів позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч.1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено. Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у графіку щомісячних платежів. Посилання скаржника в суді апеляційної інстанції на те, що відповідна плата стягується саме за обслуговування кредитної заборгованості спростовуються змістом оспорюваних пунктів кредитних договорів. Крім того, позивачем в суді апеляційної інстанції на спростування указаних доводів представника банку було надано довідки про відсутність у неї будь-якої заборгованості перед АТ «Ідея Банк». Відповідно до положень ч.ч. 1-5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору. Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відтак, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку щодо несправедливості оспорюваних пунктів кредитних договорів та вважав їх такими, що підлягають визнанню недійсними. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 01.04.2020 року при розгляді справи № 583/3343/19. Доводи апеляційної скарги щодо відповідності умов кредитних договорів вимогам Закону України «Про споживче кредитування», на думку колегії суддів не ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, матеріалах справи, а також не узгоджуються із сталою судовою практикою Верховного Суду. Посилання скаржника на те, що резолютивна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає первісним позовним вимогам ОСОБА_1 , а тому суд задовольнивши позов, вийшов за межі позовних вимог, спростовується заявою ОСОБА_1 від 16 серпня 2019року. У якій позивач просила вважати вірними позовні вимоги про визнання недійсним саме пункту 1.11 в кредитних договорах №Z06.00604.003670841 від 14.02.2018 року та №Z06.00604.003699412 від 01.03.2018 року, оскільки пункт 1.4 в первісній редакції позову було вказано нею помилково, враховуючи дрібний шрифт договорів та нечитабельність тексту. За таких обставин, слід дійти висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними пунктів кредитних договорів, якими передбачено стягнення плати з позичальника за обслуговування кредиту, оскільки надання відповідних послуг в силу вимог чинного законодавства має бути безоплатним. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема. Керуючись ст.ст. 368, 372, 374, 375, 381-383, 384, 387 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу адвоката Олешек Ольги Михайлівни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства «Ідея Банк», залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 15 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: