Постанова 4824 № 757/5839/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: №757/5839/15-ц номер апеляційного провадження: №22-ц/824/10141/2020 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді - доповідача: Білич І.М. суддів: Коцюрби О.П., Іванченка М.М. при секретарі: Кемському В.В. за участю: представника відповідача - ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року, ухвалене під головуванням судді Печерського районного суду міста Києва Гладун Х.А., у цивільній справі №757/5839/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. в с т а н о в и л а : У лютому 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитиним договором у розмірі 10 819 285,97 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: шестикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2007 року. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 04 квітня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № 10-29/3188, на виконання умов якого, відповідачу було видано кредитні кошти на придбання нерухомого майна. Цього ж з дня, з метою забезпечення виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором, між сторонами також було укладено договір іпотеки № 02-10/1078. В зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, виникла заборгованість у розмірі 10 819 285,97 грн.Враховуючи неплатоспроможність відповідача, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 листопада 2015 рокупозовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 10-29/3188 від 04 квітня 2007 року у розмірі 10 819 285 гривень 97 коп., що за курсом НБУ станом на 02 лютого 2015 року складає 669 600 доларів США 72 центи, та включає в себе: суму заборгованості за кредитом 456 200 доларів США 44 центи, що еквівалентно 7 371 203 гривень 22 коп.; суму заборгованості за відсотками 174 062 доларів США 95 центів, що еквівалентно 2 812 477 гривень 23 коп.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту 11 967 доларів США 68 центів, що еквівалентно 193 371 гривень 58 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків 27 369 доларів США 66 центів, що еквівалентно 442 233 гривень 94 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на шестикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Інесою Володимирівною за реєстровим номером № 1111, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим номером № 2009327. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири за адресою: АДРЕСА_2 шляхом продажу з прилюдних торгів, в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час його продажу. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача - ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила рішення суду скасуватита ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості виконаний невірно, є необґрунтованим та не доведеним. Зазначаючи також про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо частини позовних вимог. Вказувала, що позивачем застосовану подвійну облікову ставку НБУ при розрахунку пені, при цьому саму суму пені зазначено в доларах США з визначенням еквівалента суми в гривнях, що є порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, позивачем не надано жодного документа на підтвердження вартості іпотечного майна. Посилалась також на те, що жодних повідомлень про дострокове повернення кредиту відповідач не отримувала, належні докази отримання такої вимоги в матеріалах справи відсутні. Крім того, зазначала, що судом допущено порушення норм процесуального права в частині відхилення заявлених відповідачем клопотань про проведення судової експертизи та зупинення провадження у справі. Справа судами розглядалась неодноразово. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року змінено, доповнено резолютивну частину рішення абзацом четвертим. Визначено початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації в розмірі 450 000 грн. відповідно до договору іпотеки від 4 квітня 2017 року. Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення, посилався на те, що суд першої інстанції не указав початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення, суд касаційної інстанції посилався на те, що апеляційний суд не звернув уваги на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не з`ясував та не встановив, чи відповідає визначена банком ціна предмета іпотеки в розмірі вказаному в договорі іпотеки, вимогам ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та не звернув уваги на те, що розмір нарахованої банком пені було проведено в доларах США та визначено еквівалент у гривні, що суперечить нормам матеріального права. Уході нового апеляційного розгляду постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 25 листопада 2015 року в частині визначення суми заборгованості змінено, з викладенням абзацу другого резолютивної частини рішення у такій редакції: «У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №10-29/3188 від 4 квітня 2007 року у розмірі 10 687 673, 92 грн., що складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 7 371 203, 22 грн., суми заборгованості за відсотками 2 812 477, 23 грн. та пені в сумі 503 993, 47 грн. (пені за несвоєчасне повернення кредиту 155 788, 17 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 348 205, 30 грн.) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 4 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Інесою Володимирівною за реєстровим номером №1111, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим номером № 2009327». Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на встановлений судом розмір заборгованості по сплаті пені. У іншій частині рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній. Позивач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, у силу вимог ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 10-29/3188, за умовами якого позивач надав відповідачу для придбання нерухомого майна кредитні кошти в сумі 450 000 доларів США, зі сплатою 11,95 % річних, та кінцевою датою повернення кредитних коштів 04 квітня 2032 року. 26 червня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 04 квітня 2017 року № 10-29/3188, за умовами якої сторони погодили кінцевий строк погашення основної заборгованості до 04 квітня 2037 року та узгодили новий графік погашення заборгованості. Додатковою угодою від 18 лютого 2011 року № 2 про внесення змін до договору кредиту від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 між сторонами узгоджено новий графік погашення заборгованості. На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 04 квітня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 02-10/1078, за умовами якого іпотекодавець в іпотеку іпотекодержателю шестикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112,80 кв. м. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, станом на 02 лютого 2015 року виникла заборгованість, яка складала 669 600,72 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 10 819 285,97 грн, та включала в себе: заборгованість за кредитом 456 200,44 доларів США, що становить еквівалент 7 371 203,22 грн; заборгованість за відсотками 174 062,95 доларів США, що становить еквівалент 2 812 477,23 грн; пеню за несвоєчасне повернення кредиту 11 967,68 доларів США, що становить еквівалент 193 371,58 грн; пеню за несвоєчасне повернення відсотків 27 369,66 доларів США, що становить еквівалент 442 233,94 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає задоволенню за рахунок іпотечного майна. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. Так, згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Положеннями ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст.1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У силу положень ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. За вимогами ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При зверненні до суду з даним позовом банком надано суду розрахунок заборгованості, з якого об`єктивно вбачається факт неналежного виконання (порушення ) позичальником основного зобовязання, що в силу зазначених вище положень чинного законодавства є підставою для вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно розрахунку заборгованості станом на 02 лютого 2015 року у ОСОБА_2 виникла заборгованість, яка складає 669 600,72 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 10 819 285,97 грн., та включає в себе: заборгованість за кредитом 456 200,44 доларів США, що становить еквівалент 7 371 203,22 грн; заборгованість за відсотками 174 062,95 доларів США, що становить еквівалент 2 812 477,23 грн; пеню за несвоєчасне повернення кредиту 11 967,68 доларів США, що становить еквівалент 193 371,58 грн; пеню за несвоєчасне повернення відсотків 27 369,66 доларів США, що становить еквівалент 442 233,94 грн. У ході розгляду справи, відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду небуло надано належних та допустимих доказів на спростування здійсненого банком розрахунку заборгованості. Асамі по собі посилання на невірність розрахунку не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Клопотань про призначення судової економічної експертизи відповідачем не заявлялося. Квитанцій про повне або часткове погашення боргу суду надано не було. Суд касаційної інстанції приймаючи рішення щодо направлення справи до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду виходив з того, що апеляційний суд належним чином не перевірив наданий банком розрахунок заборгованості та не встановив коли саме відбулася зміна строку виконання основного зобов`язання, з урахуванням пункту 4.5 кредитного договору та ст. 1050 ЦК України, оскільки це має вирішальне значення для правильного визначення розміру заборгованості відповідача за кредитним договором на задоволення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, та визначення початку перебігу позовної давності, про застосування якої просила відповідач. Апеляційним судом під час перевірки відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що у 2015 році ПАТ «Укрсоцбанк» звертався з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 10-29/3188 від 04 квітня 2007 року (унікальний номер справи 754/7187/15-ц). Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року, позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Встановлено розмір заборгованості станом на 02.02.2015 року за договором кредиту № 10-29/3188 від 04.04.2007 року у розмірі 10 819 285, 97 грн., що еквівалентно 669 600,72 дол. США, з яких - сума заборгованості за кредитом -7 371 203, 22 грн.; сума заборгованості за відсотками - 2 812 477,23 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту -193 371,58 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків -442 233, 94 грн. Зазначене вище свідчить про те, що звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 10-29/3188 від 04.04.2007 року , банк зазначив суму 10 819 285, 97 грн., що еквівалентно 669 600,72 дол. США. Тобто розмір заборгованості за кредитним договором є аналогічним розміру визначеному до стягнення рішенням Дніпровського районного суду від 19 вересня 2016 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 21 березня 2018 року ( справа № 754/7187/15-ц). Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, зазначена вище постанова Верховного Суду містить у собі правове обґрунтування доводів касаційної скарги за п.п 4.5 кредитного договору. Касаційним судом наголошувалося на те, що сторони кредитних правовідносин врегулювали в зазначеному вище підпункту договору питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Наданий банком розрахунок заборгованості по кредиту містить відомості про сплату процентів за кредитом в грудні 2014 року, банк звернувся до суду із зазначеним позовом в травні 2015 року, тобто з дотриманням строку позовної давності. При цьому, заборгованість по пені банком розраховано в межах спеціального річного строку позовної давності, а загальний борг розраховано по 02 лютого 2015 року, тобто з дотриманням вимог кредитного договору щодо періоду існування між сторонами взаємних зобов`язань. Відтак, враховуючи, що в межах розгляду цивільної справи №754/7187/15-ц судами встановлено розмір заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 10-29/3188 від 04.04.2007 року в сумі 10 819 285, 97 грн. та дотримання банком строку позовної давності, указані обставини в межах розгляду даної справи доказуванню не підлягають, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення саме указаної суми відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги в частині того, що не зазначення в резолютивній частині рішення суду ціни предмета іпотеки суперечить вимогам ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 235/3619/15-ц дійшла висновку про те, що у розумінні норми ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому виразі визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Не зазначення у резолютивній частині рішення суду лише початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень. Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в тій частині, що банк не звертався до позичальника з вимогами про дострокове повернення кредиту в досудовому порядку, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи листами, які не були отримані ОСОБА_2 та повернуті до банку з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Крім того, не отримання позичальником вимог банку не перешкоджає кредитору звернутися до суду з позовом. Доводи апеляційної скарги в частині порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема. Керуючись ст.ст. 368, 372, 374,375, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 14 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: