Постанова 4821 № 712/4875/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1725/20Головуючий по 1 інстанції Справа №712/4875/20 Категорія: 311010000 Пироженко В.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О. В. За участі секретаря Винник І.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю « Елеваторбуд»; особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 адвокат Яцюк Максим Васильович розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Яцюка Максима Васильовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 вересня 2020 року, постановлене під головуванням судді Пироженко В. Д. в залі Соснівського районного суду м. Черкаси 02.09. 2020 року о 12 год. 30 хв., повний текст рішення складений 04 вересня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеваторбуд» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, - в с т а н о в и в : 25 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеваторбуд» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що у провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси знаходилась справа № 712/12060/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Елеваторбуд» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки. У позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона дізналася про порушення трудових прав 20.05.2020 року, коли представник відповідача в судовому засіданні у справі № 712/12060/19 за її позовом до ТОВ «Елеваторбуд» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки, надав відзив на позов, в якому було зазначено, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи ще 29.08.2017 року із підставою «прогул», тобто за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. До відзиву ТОВ «Елеваторбуд» додав наказ про звільнення та квитанцію про розрахунок при звільненні, дата звільнення за відомостями відповідача 29.08.2017 року, а остаточний розрахунок проведено 20.09.2017 року, тобто не в день звільнення. У наказі про звільнення позивача зазначено «звільнити ОСОБА_1 з посади бухгалтера за сумісництвом з 29.08.2017 року за прогул 3-х робочих днів без поважних причин згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України». Позивач ОСОБА_1 вважає вказаний наказ незаконним, оскільки згідно наказу про встановлення робочого графіку бухгалтера за сумісництвом від 24.05.2017 року, встановлено робочий графік на умовах неповного робочого часу, а саме 4 год. на день (з 09:00 год. до 13:00 год.) з робочими днями понеділок - п?ятниця та оплатою пропорційно відпрацьованого часу. Більш того, позивач ніколи не працювала в офісі відповідача, так як постійно працювала на основному місці роботи в ТОВ «Інтертранспостач», а відповідачем в наказі не зазначено її адресу робочого місяця. Не існує будь - якого документа, яким було б визначено конкретну адресу її робочого м`ясця для зазначення відсутності її на робочому місці без поважних причин. Не можна вважати прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він перебуває на підприємстві. Якщо працівник не вийшов за межі підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника застосовуються інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. В наказі про звільнення позивача ОСОБА_1 було зазначено у трьох актах відсутність позивача на робочому місці. Позивач у позовній заяві вказує, що копії даних актів їй не було надано. Позивач ОСОБА_1 вважає, що звільнення за прогул є незаконним через порушення процедури, яка передує перед звільненням за прогул. У зв`язку з тим, що підставою звільнення ОСОБА_1 у наказі зазначено три прогули, але позивач у позові вказує, що із врахуванням положень ч. 2 ст. 149 КЗпП України, неможливо вважати підставою для звільнення прогули 22.08.2017 року та 23.08.2017 року. Підставою для звільнення слід вважати прогул від 28.08.2017 року, натомість відповідачем не отримано її пояснень, не надано доповідної записки про її відсутність на роботі, не надано акту про початок службової перевірки, не надано доказів направлення вимоги до неї про надання письмових пояснень про відсутність на робочому місці, не надано актів про не можливість отримання письмових пояснень, не надано табель обліку робочого часу, за якими підтверджено прогул актами. Окрім цього, позивачу ОСОБА_1 не було направлено копію наказу про звільнення. Тому позивач вважає, що відповідач грубо порушив порядок звільнення за прогул. Також вона зазначає, що виплату коштів при звільненні було здійснено директором відповідача після отримання заяви позивача ОСОБА_1 про надання їй відпустки по догляду за дитиною. Починаючи з вересня 2017 року по 20.05.2020 року, позивачу ОСОБА_1 не направлялися та не надавалися документи про звільнення, повідомлення про звільнення чи інші відомості. За таких обставин, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Елеваторбуд» № 29-к від 29.08.2017 року «Про звільнення бухгалтера за сумісництвом ОСОБА_1 », поновити ОСОБА_1 на роботі з 29.08.2017 року та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 28 834,30 грн. 01 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про збільшення позовних вимог та просила визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Елеваторбуд» № 29-к від 29.08.2017 року «Про звільнення бухгалтера за сумісництвом ОСОБА_1 та наказ ТОВ «Елеваторбуд» про звільнення ОСОБА_1 з 29.07.2017 року на підставі ст. 38 КЗпП України, поновити її на роботі з 29.08.2017 року та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 28 834,30 грн. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Елеваторбуд» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Яцюк Максим Васильович, оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка зареєстрована у Черкаському апеляційному суді 30 вересня 2020 року № 10152/20 Вх. Скаржник вказує в апеляційній скарзі, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, є незаконним та таким, що ґрунтується на припущеннях, тому підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказується, що судом першої інстанції було порушено умови прийняття відзиву. Відзив представником позивача подано з попущенням строку для подання відзиву у відповідності до вимог закону і ухвали суду про відкриття провадження. Суд першої інстанції зобов`язаний був відмовити у прийнятті відзиву та продовжувати розгляд справи за наявними у справі доказами. Адвокат Яцюк М. В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , у скарзі посилається, що акти про відсутність позивача ОСОБА_1 на її робочому місці по справі від 22. 08.2017 року, 23.08. 2017 року, 28.08. 2017 року, як докази по справі були подані лише у четвертому судовому засіданні, хоча на попередніх судових засіданнях були присутні представники відповідача адвокати. Дані акти є недопустимими доказами в розумінні п. 1 ст. 78 ЦПК України, вважає представник позивача. Скаржником зазначено, що судом під час судового розгляду порушено умови ЦПК України щодо витребування доказів, порушено принцип змагальності сторін. Порушення норм процесуального права при ухваленні рішення, підтверджуються матеріалами справи, зокрема, скаржник вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції проявлено односторонність вирішення спору, порушення принципу змагальності сторін, прихильність суду до позиції сторони відповідача без доказової бази. В апеляційній скарзі вказується, що позивач ОСОБА_1 виконувала трудові обов`язки у період, за який їй визначено як прогул, оскільки згідно Закону України « Про електронний цифровий підпис», передбачено, що особа може підписати документи, якій належить цифровий електронний підпис. Позивач ОСОБА_1 підписувала електронним підписом документи у вказані в актах дати про відсутність на роботі. Зокрема, скаржник посилається, що підставою для скасування рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. На переконання представника позивача, відповідачем порушено процедуру звільнення позивача за прогул, так як в матеріалах справи наявні докази присутності позивача на роботі в дні, які вказано як прогул, а достовірність актів про відсутність позивача ставиться під сумнів, зважаючи на візуальний вигляд доказу, та встановлений факт відсутності свідків на робочому місці позивача під час складання акту, відповідачем не надано доказів визначення позивачу робочого місця, тому вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено. Скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ « Елеваторбуд» задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Проте, 08 грудня 2020 року до Черкаського апеляційного суду надійшли письмові пояснення від відповідача - представника ТОВ «Елеваторбуд», зареєстровані апеляційним судом як в електронному так і в письмовому вигляді. Представник відповідача у письмових поясненнях вказує, що вважає доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновків суду, так як рішення прийняте судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У поясненнях вказано, щодо доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині допустимості доказів, то відповідач вважає, що такі відсутні, оскільки представником відповідача обґрунтовано поважність причини пропуску строку подання відповідних доказів суду. Суд, на підставі власної оцінки вказаних причин визнав їх поважними та долучив до матеріалів справи. Подані суду акти були складені у зв`язку із відсутністю позивача на роботі та особи, які їх підписали підтвердили у судовому засіданні свої підписи та дали пояснення. Вказані докази були оцінені судом в сукупності з іншими доказами. Тому відповідач вважає, що ним подані докази у порядку встановленому законом, отже, відсутні підстави вважати їх недопустимими доказами. Також відповідач не погоджується із доводами позивача, що вона дізналась про своє порушене право лише в момент отримання копії наказу про звільнення 20.05. 2020 року під час розгляду справи № 712/ 12060/

19. Вказане твердження позивача не відповідає дійсності, оскільки позивач не з?являлась на робочому місці протягом тривалого часу, на телефонні дзвінки не відповідала, то наказ про звільненні їй було направлено рекомендованим листом 30.08. 20217 року, який не був вручений, та повернутий на ТОВ «Елеваторбуд» за закінченням терміну зберігання, докази чого наявні в матеріалах справи. На відкритий позивачем рахунок у ПАТ «А- банк» на ім?я ОСОБА_1 було відправлено кошти по розрахунку, вказано з призначенням платежу »кінцевий розрахунок при звільненні». Отже, позивачу ОСОБА_1 було достеменно відомо про звільнення з посади бухгалтера. У поясненнях зазначається, що відповідач як роботодавець направив наказ про звільнення, провів розрахунок, а трудова книжка позивача ОСОБА_1 у відповідача не знаходилась , так як позивач працювала за сумісництвом. Відповідач не погоджується із доводами ОСОБА_1 щодо порушення процедури звільнення за прогул, так як вказує, що відповідно п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України визначено, що до початку роботи та укладення трудового договору роботодавець зобов`язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами. Законом не передбачено виконання даного обов`язку виключно у письмовій формі. Також представник відповідача посилається, що питання роботи за сумісництвом визначено п.1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України № 43 від 28.06. 1993 року. Відповідач звертає увагу, що основною умовою роботи за сумісництвом є виконання такої роботи у вільний від основної роботи час. Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи вказувала, що працювала за основним місцем роботи у ТОВ «Інтертранспостач», та не працювала в офісі відповідача. Відповідач посилається, що виконання роботи за сумісництвом на іншому підприємстві неможливе під час виконання роботи за основним місце роботи. Саме тривала відсутність позивача ОСОБА_1 на роботі стала підставою звільнення за прогули на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відсутність позивача на роботі підтверджувалась актами, які були складені відповідачем. Неотримання від порушника трудової дисципліни пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Позивач на робочому місці, не з?являлась, на телефонні дзвінки не відповідала, що виключало будь - яку можливість отримання від позивача пояснення щодо вказаного факту, вказує відповідач. За вище викладеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 23 листопада 2020 року на електронну адресу Черкаського апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 - адвоката Яцюка М. В. Вх. №12033/20- Вх. , в якій він просить розгляд апеляційної скарги проводити у його відсутність внаслідок незадовільного стану здоров`я, вимоги скарги підтримує в повному обсязі та просить апеляційну скаргу задовольнити. 24 листопада 2020 року на електронну адресу Черкаського апеляційного суду надійшло клопотання від представника відповідача ТОВ «Елеваторбуд» Гричаненка О.М. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із хворобою та контактуванням із особами, які хворіють «Ковід -19». Колегією суддів апеляційного суду задоволено клопотання представника відповідача та відкладено розгляд справи на 08.12. 2020 року на 15 год. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представників відповідача, які з`явилися в судове засідання, переглянувши та вивчивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вище вказаним вимогам закону. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України. У відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог позивача. Суд дійшов висновку, що позивачу було достовірно відомо про звільнення з роботи, оскільки нею були отримання кошти, зазначені відповідачем як «кінцевий розрахунок при звільненні», перераховані відповідачем на картковий рахунок позивача 26.09. 2017 року у сумі 884, 48 грн. та додаткові нарахування у розмірі 6995 грн., що підтверджується копіями квитанцій. Посилання позивача, що від неї відповідач не зажадав пояснення щодо її відсутності на робочому місці, суд визнав безпідставним, пославшись на письмові докази та пояснення свідків, допитаних судом. Суд визнав факт порушення трудової дисципліни позивачем , що підтверджений актами та показами свідків. Відповідачем було подано суду заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивач звернулась з позовними вимогами 25.05. 2020 року щодо визнання наказу недійсним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даними позовними вимогами, а із заявою про поновлення даного строку позивач не зверталася. За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання незаконним наказу № 29 к від 29.08. 2017 року про звільнення позивача та поновлення її на роботі не підлягають задоволенню. Також суд вказав, що не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині визнання незаконним та скасування наказу відповідача про звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України, оскільки судом встановлено, що позивач звільнена з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а наказу про звільнення за ст. 38 КЗпП України не існує, такий наказ не видавався відповідачем, а позивачем не надано доказів видання такого наказу відповідачем. Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд дійшов висновку, що повний розрахунок з позивачем було проведено, про що свідчать виписка з банку, та квитанції, додані до матеріалів справи, а також відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, тому суд вказав, що що вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до задоволення не підлягає. Суд першої інстанції вважає, що звільнення позивача з роботи є правомірним, з позивачем проведено повний розрахунок, у зв`язку з чим позовні вимоги є недоведеними, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає висновки суду такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом 25 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеваторбуд» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ « Елеваторбуд» № 29-к від 29.08. 2017 року « Про звільнення бухгалтера за сумісництвом ОСОБА_1 », поновити ОСОБА_1 на роботі із 29.08. 2017 року та стягнути на користь ОСОБА_1 з ТОВ « Елеваторбуд» заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 834, 30 грн. ( а. с. 4). 01 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про збільшення позовних вимог, із якоївбачається, що позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ « Елеваторбуд» № 29-к від 29.08. 2017 року « Про звільнення бухгалтера за сумісництвом ОСОБА_1 », визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ « Елеваторбуд» № 29-к від 29.08. 2017 року на підставі ст. 38 КЗпП України, поновити ОСОБА_1 на роботі із 29.08. 2017 року та стягнути на користь ОСОБА_1 з ТОВ « Елеваторбуд» заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 834, 30 грн. ( а. с. 34 - 35). Згідно копії наказу № 2405/17 від 24.05.2017 року, виданого директором ТОВ «Елеваторбуд», ОСОБА_1 було встановлено робочий графік на умовах неповного робочого часу, а саме 4 год. на день (з 09:00 до 13:00 год.) з робочими днями понеділок - п?ятниця та оплатою пропорційно відпрацьованого часу ( а. с. 10). 29.08.2017 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи згідно наказу № 29-к за прогули 3-х робочих днів без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ( а. с. 12). Із копії актів про відсутність на роботі без поважних причин ОСОБА_1 від 22.08.2017 року, 23.08.2017року та 28.08.2017 року вбачається, що у день їх підписання працівниками ТОВ «Елеваторбуд» з 09-00 год. до 13-00 год. ОСОБА_1 , яка займає посаду бухгалтера, була відсутня на роботі без попередження про причини відсутності і без поважних причин. На телефонні дзвінки не відповідала (а. с. 55-57 ). Звертаючись у суд, позивач ОСОБА_1 просила також визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ « Елеваторбуд» № 29-к від 29.08. 2017 року на підставі ст. 38 КЗпП України, але такого наказу суду не надала, а в матеріалах справи наказ про звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України відсутній. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що позивач ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України наказом № 29 к від 29.08. 2017 року. Суд першої інстанції вказує, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів проприйняття відповідачем наказу про звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України, а відповідачем підтверджено в судовому засіданні, що такий наказ не видавався ТОВ «Елеваторбуд», тому доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими щодо скасування наказу, за ст. 38 КЗпП України, який не видавався відповідачем. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на ту обставину, що судом першої інстанції неправильно застосовано умови ст. 233 КЗпП України, також є необґрунтованими. Згідно вимог ч.1 ст.233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Матеріалами справи встановлено, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося 29.08.2017 року згідно наказу № 29 к , а із позовом позивач звернулася до суду у травні 2020 року, тобто із пропущенням строку встановленого законом. Доводи скаржника, що їй стало відомо про даний наказ лише після отримання відзиву та надання копій наказу у травні 2020 року під час розгляду іншої справи за її позовом, є безпідставними, та спростовуються наявними матеріалами справи, в тому числі і самою ОСОБА_1 , яка пояснювала, що вважала, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною, згідно поданої нею заяви відповідачу в кінці серпня 2017 року. В даній заяві позивач ОСОБА_1 просила про відпустку по догляду за дитиною до трьох років з 30.08. 2017 року до 27.05. 2019 року, але вона навіть не пересвідчилась, чи є такий наказ щодо надання їй відпустки відповідачем. Відповідач же стверджує, що отримав копію заяви позивача від 02.09. 2017 року лише 13.09. 2017 року, але на вказану дату позивач уже була звільнена з посади за сумісництвом, тому відповідач по вказаній заяві не приймав рішення, так як не було підстав у зв`язку із звільненням працівника 29.08. 2017 року. Також позивач ОСОБА_1 вказує, що нею 13.05. 2019 року подавалась заява про звільнення за власним бажанням з 27 травня 2019 року. Проте, позивач також не цікавилась результатом розгляду заяви відповідачем про її звільнення за власним бажанням, оскільки стверджує, що їй не було відомо до травня 2020 року про її незаконне звільнення з роботи за сумісництвом. Отже, із вище встановлених обставин, вбачається, що позивач була обізнана про звільнення, але пропустила строк звернення до суду у визначений законом строк, тому намагається переконати суд, що їй не було відомо про звільнення з посади бухгалтера за сумісництвом до травня 2020 року, що є безпідставним. Отже, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що позивачем пропущений строк звернення із позовом до суду, а із заявою про поновлення такого строку позивач не зверталась. Колегією суддів апеляційного суду відмовлено у задоволенні клопотань позивача ОСОБА_1 щодо повторного допиту свідків, які допитувались судом першої інстанції, тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання . Також відмовлено позивачу у задоволенні клопотання щодо призначення судової технічної експертизи, де позивач просить визначити давність виготовлення документів, а саме акту від 28.08. 2017 року про відсутність на роботі позивача, для встановлення чи дійсно акт підписаний 28.08. 2017 року. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи, а колегія суддів також не вбачає необхідності у призначенні експертизи у даній справі за наявності інших доказів, що вказано в ухвалі апеляційного суду про відмову у задоволенні клопотання. Апеляційним судом відмовлено позивачу ОСОБА_1 у задоволенні клопотання щодо витребування доказів, про витребування яких позивач та її представник просили суд першої інстанції, оскільки судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, то за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції не вбачав виняткових випадків, які б давали підстави для витребування доказів апеляційним судом щодо завірених копій податкових накладних відповідача за період з 22.08. 2017 року по 29.08. 2017 року. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, оскільки апеляційним судом не вбачається , що ті порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник є суттєвими та впливають на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Необгрунтованими є доводи скаржника щодо порушення принципу змагальності сторін, порушення судом умов ЦПК України щодо витребування доказів, оскільки розгляд справи тривав з кінця травня 2020 року до 02 вересня 2020 року прийняття рішення у справі, тому сторони мали можливість надавати докази, свої пояснення та міркування щодо позовних вимог позивача. Також апеляційний суд вважає безпідставним твердження скаржника, що доказування та рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки такі докази позивачем не надано у підтвердження посилань, що судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача на припущеннях, так як висновки суду не спростовані скаржником доводами апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а посилання скаржника зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, але скаржник має свою суб`єктивну позицію, яка не підтверджена та не доведена належними доказами, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено та перевірено наявні у матеріалах справи докази, відповідно до вимог закону, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду. Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, не спростовують висновків суду, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню апеляційним судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Яцюка Максима Васильовича - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 вересня 2020 року справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеваторбуд» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 14 грудня 2020 року. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Бородійчук В. Г. Карпенко О. В.