Ухвала КЦС ВС № 286/3292/19

Ухвала 16 грудня 2020 року м. Київ справа № 286/3292/19 провадження № 61-18184 ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 січня 2002 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління фінансів Овруцької районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на житло за набувальною давністю, ВСТАНОВИВ : До Верховного Суду 02 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 січня 2002 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2020 року з пропуском строку, установленого частиною першою статті 390 ЦПК України. Касаційна скарга підлягає залишенню без руху з огляду на таке. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Згідно з положеннями частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Щодо пропуску строку на касаційне оскарження Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України, строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. На обгрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження заявник зазначила, що ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року її касаційна скарга повернута, однак вказано про можливість повторного подання касаційної скарги. Наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення не можна визнати поважними з огляду на таке. Повний текст постанови Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2020 року складено в день її ухвалення та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 23 березня 2020 року, а касаційну скаргу на вказане судове рішення подано 02 грудня 2020 року, тобто після спливу більше ніж вісім місяців з дня складення повного тексту указаного судового рішення. Вперше касаційна скарга у цій справі була подана в строки. При цьому, подаючи касаційну скаргу повторно, заявник не зазначає дати отримання копіїухвали Верховного Суду від 14 вересня 2020 року про повернення касаційної скарги та не надає доказів її отримання, тобто, цю касаційну скаргу подає більше ніж через два місяці після повернення первісної касаційної скарги, що свідчить про необгрунтоване зволікання з боку заявника щодо повторного звернення до касаційного суду з цією касаційною скаргою. Отже, наведені в клопотанні підстави поновлення процесуального строку не можна вважати поважними, оскільки вони не є такими, що об`єктивно унеможливили дотримання строків на подачу касаційної скарги, передбачених ЦПК України. Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року). Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, на підставі частини третьої статті 393 ЦПК України касаційну скаргу слід залишити без руху, оскільки підстави пропуску строку на касаційне оскарження, наведені заявником у клопотанні, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_1 має право звернутися до суду касаційної інстанції із клопотанням, в якому навести інші підстави для поновлення строку та надати відповідні докази. Щодо підстав касаційного оскарження Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду з огляду на те, що всупереч пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у ній не зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, за яким відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень. Проте, заявник не деталізує, щодо якої саме норми права у подібних до її позову правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, враховуючи, що Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо питання визначення права власності на житло за набувальною давністю (справи №№ 225/5271/18, 202/3070/18). За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження з визначенням конкретного пункту (пунктів) частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав). Такожнадіслати на адресу суду копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Щодо сплати судового збору У порушення вимогпункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України доданий до касаційної скарги документ про сплату судового збору у розмірі 1 409,60 грн, не підтверджує його сплату у встановленому законом розмірі. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми. Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день звернення до суду з цим позовом) передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зі змісту положень пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України вбачається, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна. Із касаційної скарги та копії судових рішень не вбачається ціни позову станом на день його подання щодо вимог майнового характеру (вартості частини житлового будинку, на яку позивач просить визнати право власності), тому суд позбавлений можливості встановити розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні касаційної скарги. Отже, на підтвердження розміру судового збору заявник має надати належні докази (позовну заяву з визначеною ціною позову, докази про вартість майна, на яке позивач просить визнати право власності, тощо) та надати документи, що підтверджують сплату судового збору у розмірі, визначеному статтею 4 Закону України «Про судовий збір». Оскільки подана касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України та подана після закінчення строків на касаційне оскарження, її слід залишити без руху та запропунувати заявнику усунути недоліки. Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, УХВАЛИВ : Визнати підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 січня 2002 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2020 року неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 січня 2002 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2020 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 16 січня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Білоконь