Постанова КЦС ВС № 758/10885/16-ц

Постанова Іменем України 09 грудня 2020 року м. Київ справа № 758/10885/16-ц провадження № 61-23266 св 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; представники позивачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; відповідачі: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»; представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ; представник товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» - Мартиновська Златослава Ігорівна; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1») про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, ІНФОРМАЦІЯ_2 ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ОСОБА_5 у телепередачі «ІНФОРМАЦІЯ_3» поширили щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформацію, яка є неправдивою та наклепницькою та прямо стосується позивачів. Вказаною інформацію відповідачі звинуватили позивачів в злочинних діях, зокрема, у вчиненні корупційних правопорушень, відмиванні доходів, отриманих незаконним шляхом та створення злочинної організації, що насправді не відповідає дійсності та є брехнею. Відомості, поширені відповідачами, є неправдивими та такими, що принижують честь, гідність і ділову репутацію позивачів як публічних, відомих та законослухняних осіб. Виступ ОСОБА_5 та відеоматеріали ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» розміщені в мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті, власником якого є ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1». Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недостовірною, наклепницькою та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформацію, поширену ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ІНФОРМАЦІЯ_2 в телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а саме наступні висловлювання: «ОСОБА_10 с ОСОБА_1 вели дела с украинскими чиновниками, помогая им отмывать преступные деньги»; « ОСОБА_1 с клеймом лидера украинской мафии»; «Семья ОСОБА_1 <...> грабила Каталонию на серьезные сумы»; визнати недостовірною, наклепницькою та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформацію поширену ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ІНФОРМАЦІЯ_2 в телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а саме наступні висловлювання: «На самом деле это деньги, которые были украдены на территории бывшего... нашей страны, и после этого они различным путем выводились в эти страны <...>»; « <...> преступлений, которые совершил ОСОБА_1 <...>»; зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати недостовірну та наклепницьку інформацію, а саме наступні висловлювання: - «ОСОБА_10 с ОСОБА_1 вели дела с украинскими чиновниками, помогая им отмывать преступные деньги»; «ОСОБА_1 с клеймом лідера украинской мафии»; «Семья ОСОБА_1 <...> грабила Каталонию на серьезные сумы», які були розповсюджені ІНФОРМАЦІЯ_2 в телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - у той же спосіб, в який ним було поширено недостовірну та наклепницьку інформацію, а саме розмістити спростування у телепередачі «Українські сенсації» на телеканалі «1+1» протягом 10 календарних днів, після набранні законної сили рішенням суду у даній справі шляхом оголошення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ОСОБА_5 спростувати недостовірну та наклепницьку інформацію, а саме наступні висловлювання: «На самом деле это деньги, которые были украдены на территории бывшего... нашей страны, и после этого они различным путем выводились в эти страны»; «<...> преступлений, которые совершил ОСОБА_1 ...>», які були розповсюджені ІНФОРМАЦІЯ_2 в телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - у той же спосіб, в який ними було поширено недостовірну та наклепницьку інформацію, а саме розмістити спростування у телепередачі «Українські сенсації» на телеканалі «1+1» протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом оголошення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ОСОБА_5 , вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнути солідарно із ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 млн. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження наклепницької та недостовірної інформації. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина висловлювань має безособовий характер, а частина, з огляду на використані мовні засоби, є оціночними судженнями. Позивачі є публічними діячами, оскільки здійснювали публічну владу на місцевому рівні і про це ними зазначено у позові. У зв`язку із цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що предмет оскаржуваної інформації є саме розмірковування щодо мотивів та діяльності ОСОБА_1 як Київського міського голови. Позивач ОСОБА_2 є особою, пов`язаною з ОСОБА_1 і він також певний час був депутатом Київської міської ради. Матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідачі публічно звинувачували позивачів у вчиненні злочинів. Разом з тим, частина спірної статті є політичною критикою у контексті діяльності ОСОБА_1 саме як представника органу місцевого самоврядування, який також є посадовою особою місцевої державної адміністрації. оскільки позивачі, є публічними особами, а тому свідомо відкриті для прискіпливого контролю за своєю особою, як з боку інших громадян, так і політиків. Інформація, поширена відповідачами стосується виключно його професійної діяльності, а не приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивачів та те, що поширена інформація стосувалася публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивачі повинні бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Оскаржувані судження у цій справі були коментарями у контексті публічної діяльності позивачів, а також стосувалися питань, які становлять суспільний інтерес. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 758/10885/16-ц з Подільського районного суду м. Києва. У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що відмовивши позивачам у визнанні інформації недостовірною та її спростуванні, судом першої інстанції порушено вимоги статті 277 ЦК України. Право на повагу до гідності та честі задеклароване у статті 297 ЦК України, відповідно до якої кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Судом неправильно, на думку заявника, застосовано положення частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», якою чітко передбачено, що таке оціночні судження. Так, згідно із вказаною нормою оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Вважав, що судом першої інстанції неправильно застосовано дану норму, так як спростовуване твердження не є оціночним судженням в розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію», а є, на його думку, фактичним твердженням. Вказував, що відповідачі зобов`язані були перевірити інформацію на предмет істинності, достовірності, задля уникнення порушення прав позивача. Доказів того, що позивачі дійсно був причетним до якихось незаконних операцій, відповідачами всупереч вимогам статті 81 ЦПК України надано не було. Таким чином, відповідачі як представники журналістського корпусу належним чином не пересвідчились у істинності оспорюваних тверджень і поширили недостовірну, ганебну інформацію, що, в свою чергу, повинно мати наслідком обмеження свободи вираження поглядів шляхом спростування недостовірної інформації. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2020 року ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. Зазначало, що судами було правомірно враховано те, що позивачі є публічними особами, відомими у суспільстві, що стосується, зокрема політики, а тому простір для їх критики, обговорення та висвітлення їх діянь (особливо якщо мова йде про гіпотетичну причетність осіб до вчинення суспільно небезпечного діяння), за необхідності розслідування правомірності, є значно ширшим. У Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Фактичні обставини справи, встановлені судами Разом з позовною заявою до суду був поданий диск із відеозаписом телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що була оприлюднена, за твердженням позивачів, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 24, т. 1). Як вбачається із запису на диску, він створений 01 серпня 2016 року та затвердженням представника позивачів був скопійований з мережі Інтернет, а саме: з сайту ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 Також матеріали справи містять роздруківку з сайту, яка має позначення «1+1», з анонсом телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_3», 5 сезон випуск НОМЕР_1 (а.с. 74-79, т. 2). Так, позивачі просять визнати недостовірною та спростувати наступну інформацію: «ОСОБА_10 с ОСОБА_1 вели дела с украинскими чиновниками помогая им отмывать преступные деньги»; « ОСОБА_1 с клеймом лидера украинской мафии»; «Семья ОСОБА_1<...> грабила Каталонию на серьезные сумы»; «На сомом деле это деньги, которые были украдены на территории бывшего... нашей страны, и после этого они различным путем выводились в эти страны <...>»; «<...> преступлений, которые совершил ОСОБА_1 ...>». Під час дослідження відеозапису судом встановлено, що висловлювання відтворювалися у такому вигляді: «Испанские детективы подозревают: ОСОБА_10 с ОСОБА_1 вели дела с украинскими чиновниками помогая им отмывать преступные деньги <...>» (мова оригіналу); « ОСОБА_1 с клеймом лидера украинской мафии» (мова оригіналу); « Семья ОСОБА_1 , по мнению испанской Фемиды, грабила Каталонию на серьезные суммы» (мова оригіналу); «На самом деле это деньги, которые были украдены на территории бывшего... нашей страны, и после этого они различным путем выводились в эти страны <...>» (мова оригіналу). Згідно з висновком експертного лінгвістичного дослідження від 14 вересня 2016 року № 14-09/16, складеним ТОВ «Експерт правознавства» на замовлення представника позивачів, в оспорюваних висловлюваннях наявна негативна інформація образливого характеру щодо позивачів та викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночного судження (а.с. 120-148, т. 1). За даними Національної поліції України та Генеральної прокуратури України позивачі до кримінальної відповідальності не притягувались і під підозрою в рамках кримінальних проваджень не перебувають (а.с. 149-154, т. 1). Матеріали справи містять копію висновку колегії Рахункової Палати України від 31 січня 2008 року щодо розгляду матеріалів Звіту «Про результати аудиту ефективності виконання Програми забезпечення виконання у 2007 році м. Києвом функцій столиці України» (а.с. 196-199, т. 1). У висновку Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної ради України від 17 березня 2008 року мова йде про наявність численних звернення громадян та систематичне порушення чинного законодавства органами місцевого самоврядування територіальної громади м. Києва, на підставі чого комітетом схвалено проект Постанови про призначення позачергових виборів Київського міського голови та вирішено робочій групі продовжити роботу щодо вивчення діяльності Київської міської ради. Вказаний Висновок ґрунтується на інформації робочої групи Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування щодо вивчення обставин порушення Конституції та законів України Київським міським головою ОСОБА_1 та Київською міською радою станом на 17 березня 2008 року (а.с. 201-222, т. 1). Постановою Верховної Ради України від 18 березня 2008 року були призначені позачергові вибори депутатів Київської міської ради та Київського міського голови (а.с. 200, т. 1). Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 2009 року було створено тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування обставин порушення Конституції України та законів України, прийняття протиправних рішень посадовими особами Київської міської ради та її виконавчого органу, а її головою обрано ОСОБА_5 (а.с. 193-194, т. 1). Постановою Верховної Ради України від 11 червня 2009 року було затверджено Звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин порушення Конституції України та законів України, прийняття протиправних рішень посадовими особами Київської міської ради та її виконавчого органу, який було вирішено направити Президенту України, Кабінету Міністрів України, Генеральній прокуратурі України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України для його вивчення та відповідного реагування (а.с. 228-229, т. 1). Постановою Верховної Ради України від 11 лютого 2010 року було затверджено Звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин порушення Конституції України та законів України, прийняття протиправних рішень посадовими особами Київської міської ради та її виконавчого органу, який було вирішено направити Президенту України, Кабінету Міністрів України, Генеральній прокуратурі України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України для його вивчення та відповідного реагування. При його затвердженні на сесії Верховної Ради України доповідачем був ОСОБА_5 (а.с. 230-239, т. 1). Постановою Верховної Ради України від 06 червня 2012 року була утворена тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування обставин порушення Конституції України, Земельного кодексу України, інших законів України та прийняття протиправних рішень Київської міської ради в період з 2007 по 2010 роки, її головою також обрано ОСОБА_5 (а.с. 195, т. 1). В листі Державної фінансової інспекції в м. Києві від 11 вересня 2012 року, адресованому Голові тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування обставин порушення Конституції України, Земельного кодексу України, інших законів України та прийняття протиправних рішень Київської міської ради в період з 2007 по 2010 роки ОСОБА_5 наводяться дані про проведені ними контрольні заходи та виявлені порушення (а.с. 223-227, т. 1). Стороною позивачів до матеріалів справи були надані публікації з мережі Інтернет щодо позитивної оцінки діяльності позивача ОСОБА_1 , дані щодо відзначення його державними винагородами та іншими відзнаками в період з 1997 по 2008 роки (а.с. 70-119, т. 1). Матеріали справи також містять численні публікації з мережі Інтернет щодо повідомлень про кримінальні провадження, пов`язані з позивачами та негативної оцінки їх діяльності за період 2016-2018 роки (а.с. 240-247, т. 1). Також з матеріалів справи вбачається і наявність іншого спору щодо розголошення подібної інформації між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , де судами не встановлено порушень прав позивача (а.с. 176-192, т. 1; а.с. 7-12, т. 3). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Положеннями частини першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого, була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес. Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»). Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що висловлювання, які є предметом розгляду у даній справі, не є твердженнями про вчинення позивачами конкретних діянь, а сам характер таких висловлювань та контекст, в якому вони були здійснені, призводить до їх сприйняття саме як висловлення оцінки, а не твердження. Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес. У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що частина спірної статті є політичною критикою у контексті діяльності ОСОБА_1 саме як представника органу місцевого самоврядування, який також був посадовою особою місцевої державної адміністрації на час поширення оспорюваної інформації, оскільки позивачі були публічними особами, а тому свідомо відкриті для прискіпливого контролю за своєю особою, як з боку інших громадян, так і політиків. Інформація, поширена відповідачами стосується виключно їх професійної діяльності, а не приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивачів та те, що поширена інформація стосувалася публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивачі повинні бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Оскаржувані судження у цій справі були коментарями у контексті публічної діяльності позивачів, а також стосувалися питань, які становлять суспільний інтерес, а тому межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо них є значно ширшими. З урахуванням наведеного, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що спірні висловлювання є оціночними критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості твердження про вчинення конкретної дії. Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18); від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18); від 11 вересня 2019 року у справі № 757/40646/17-ц (провадження № № 61-8718св19); від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 (провадження № 61-4278св19), 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц (провадження № 61-12258св20). Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що позивачі причетні до якихось протиправних дій, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі не спростовують характеру спірних висловлювань як оціночних суджень, а з урахуванням особливого політичного статусу позивачів, розповсюджена інформація не може сприйматися як твердження про вчинення конкретної дії і щодо такої інформації існував правомірний суспільний інтерес. Колегія суддів вважає безпідставними посилання касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду України, так як у наведеній заявником справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини. Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), і підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає. Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку експертного лінгвістичного дослідження від 14 вересня 2016 року № 14-09/16, складеного ТОВ «Експерт правознавства»,є безпідставними, оскільки відхилення судами вказаного висновку належним чином мотивовано та зазначено, що вказаний висновок створений в порядку приватного звернення, під час викладення своїх висновків експерт не попереджався про відповідальність за дачу завідомо неправдивих експертних висновків, а, крім того, в силу положень частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. При цьому колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович