Постанова 4824 № 761/29423/20

Справа № 761/29423/20 Головуючий в суді І інстанції Макаренко І.О. Провадження № 22ц-824/14495/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнов Іван Вікторович про визнання договору іпотеки припиненим, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, та у подальшому подав заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони акредитованим суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі - державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нежилого приміщення АДРЕСА_1 до ухвалення судом рішення по суті спору та набрання ним законної сили. У обґрунтування своєї заяви посилається на те, що банк має наміри та вчиняє підготовчі дії, які спрямовані на реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення, тому невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги також зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову до винесення рішення суду у даній справі може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист його порушеного права, оскільки під час розгляду справи відповідач може здійснити будь-які реєстраційні дії щодо спірного приміщення, при цьому заявлені заходи забезпечення позову є співмірними із позовними вимогами, чого місцевим судом враховано не було, через що вважає оскаржувану ухвалу такою, що підлягає скасуванню. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було надано належних, достатніх і допустимих доказів того, що невжиття зазначених ним заходів може утруднити виконання рішення суду та, що відповідач вчиняє дії, які можуть до цього призвести. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки № 013/195-І від 27 квітня 2007 року, укладений між ним та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та, у подальшому подав заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову, посилаючись на те, що банк має наміри та вчиняє підготовчі дії, які спрямовані на реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення, тому невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав. Відповідно до ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вжитті заходів забезпечення позову судом необхідно враховувати зміст позовних вимог, співмірність вжитих заходів із вимогами та вид забезпечення позову (пункт 3 і 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Однак, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник не надав належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема не довів, що невжиття цих заходів унеможливить виконання рішення суду та що наявна реальна ймовірність відчуження іпотечного майна, а також не довів намірів відповідача відчужити або чинити перешкоди у виконанні рішення суду, що може створити реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Посилання апелянта на те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення виконання можливого рішення суду, колегія суддів вважає формальними і безпідставними, оскільки вони ґрунтуються виключно на його припущеннях та вони не підтверджені належними і допустимими доказами, крім того ці доводи самі по собі не можуть бути підставою для вжиття тих заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а тому і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Також, колегія суддів зазначає, що позивач при необхідності і наданні суду відповідних належних доказів не позбавлений можливості повторно звернутися до місцевого суду з заявою про забезпечення позову, якщо у подальшому буде встановлено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою і не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: