Постанова 4813 № 496/1332/18

Номер провадження: 22-ц/813/6699/20 Номер справи місцевого суду: 496/1332/18 Головуючий у першій інстанції Буран В. М. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл сумісного майна, що перебуває у спільній сумісній власності, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов. Позивач звернувся до суду з позовом, про розподіл сумісного майна, що перебуває у спільній сумісній власності, свої вимоги ОСОБА_2 згодом уточнив та просив визнати за ним право особистої приватної власності на легковий автомобіль марки TOYOTA CAMRY випуску 1996 року, сірого кольору, шасі № НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 в РЕВ-3 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області за реєстраційним номером НОМЕР_2 , визнати за відповідачем право особистої приватної власності на легковий автомобіль марки Mitsubishi Galant випуску 1988 року, сірого кольору, зареєстрований за ОСОБА_1 в РЕВ-3 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області за реєстраційним номером НОМЕР_3 . Припинити право спільної сумісної власності на вищевказані легкові автомобілі. Здійснити поділ спільного майна подружжя, а саме: визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 74,52 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 74,52 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,17 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку загальною земельної ділянки загальною площею 0,17 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що 29 вересня 2006 року між сторонами по справі було укладено шлюб. 17 листопада 2016 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони по справі мають доньку - ОСОБА_3 2008 р.н. Донька зареєстрована та проживає разом із відповідачем. Шлюбний договір між сторонами по справі укладено не було. Під час шлюбу сторонами по справі було придбано за спільні кошти майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності: легкові автомобілі марки TOYOTA CAMRY випуску 1996 року, та марки Mitsubishi Galant випуску 1988 року, житловий будинок загальною площею 74,52 кв.м.. що розташований на земельній ділянці 0,17 га за адресою: АДРЕСА_1 . придбаний у шлюбі на ім`я відповідачки за договором купівлі-продажу. Вартість житлового будинку та земельної ділянки, відповідно до договору купівлі - продажу, становила 23 599 гривень, комерційна вартість будинку на момент звернення до суду, на думку позивача складає приблизно - 1 024 000,00 гривень. Згоди про добровільний поділ майна між сторонами по справі на момент подачі позовної заяви не досягнуто, тому позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою. Відповідач через канцелярію суду надала відзив на первісний позов та згодом і відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги позивача вона не визнає, так як позовна заява та уточнена позовна заява є незаконною, необґрунтованою та надуманою, що підтверджується наступним: викладені позивачем у позові обставини не відповідають дійсності, а саме щодо придбання за спільні кошти житлового будинку АДРЕСА_1 . Так як, будинок АДРЕСА_1 , було придбано за грошові кошти батьків відповідача, які вони відкладали все своє життя та подарували відповідачу, ще до реєстрації шлюбу з позивачем. Земельну ділянку площею 0, 168 га, а не 0,17 як вказує позивач, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 143018, 40 (сто сорок три тисячі вісімнадцять гривень 40 коп.) було придбано за грошові кошти позичені батьками 01.06.2006 року у ОСОБА_4 в сумі 120000 грн., що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів від 01.06.2006 року та частково за грошові кошти батьків відповідачки, які вони відкладали все своє життя, ці гроші були подаровані їй ще до реєстрації шлюбу з позивачем, вищевказані обставини також підтверджуються договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2006 року, який оформленого тільки на її ім`я. Крім того відповідач просить акцентувати увагу суду, що позивач в уточненій позовній заяві вказує, що вартість житлового будинку та земельної ділянки складає 23599 грн. (двадцять три тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень), тобто позивач навіть не знає за яку суму було придбано житловий будинок та земельну ділянку, що також підтверджує на її думку придбання даного будинку та земельної ділянки за грошові кошти її батьків подарованих їй, ще до реєстрації шлюбу. Тому, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0, 168 га, на якій він розташований були куплені за грошові кошти батьків, подарованих відповідачу, ще до реєстрації шлюбу, тому це нерухоме майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю відповідачки, відповідно не підлягає поділу. Також відповідач зазначає, що дійсно в період шлюбу між сторонами по справі на відповідача було зареєстровано автомобіль: Mitsubishi Galant, який ще у 2008 році в період шлюбу за ініціативою позивача було продано, але без зняття з реєстрації з неї, оформивши довіреність на покупця, передавши йому автомобіль, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі, продажом авто займався позивач, на теперішній час відповідачці невідомо на кого зареєстровано продане авто, після чого у 2009 році в період шлюбу вони придбали автомобіль TOYОTA CAMRY, який було зареєстровано на позивача. Крім цього вказує, що якщо навіть уявити, що автомобіль Mitsubishi Galant, існує то враховуючи зазначену позивачем вартість автомобіля TOYTA CAMRY у розмірі 53 000 грн. та автомобіля Mitsubishi Galant, у розмірі 25 000 грн., запропонований позивачем поділ автомобілів без сплати їй грошової компенсації у розмірі 14 000 грн., що суперечить діючому законодавству України, а саме частині 1 ст. 70 СК України. Тому відповідач просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про розподіл сумісного майна, що перебуває у спільній сумісній власності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 березня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл сумісного майна, що перебуває у спільній сумісній власності задоволено частково. Визнано право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 74,52 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 74,52 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0, 168 га, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0, 168 га, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 8500 грн. В решті позову відмовити. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачем на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 74,52 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про визнання права власності за неюна 1/2 частину житлового будинку загальною площею 74,52 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено матеріали справи та не встановлено всіх обставин справи. Сповіщення сторін та заяви у справі. У судове засідання, призначене на 04 листопада 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. 04 листопада 2020 року до Одеського апеляційного суду від адвоката Безродної І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, додатково зазначивши, що не може брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у зв`язку з відсутністю технічної можливості. 04 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, яке вмотивовано тим, що на підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року тимчасово на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної безпеки «помаранчевий» або «червоний» зупинити розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань, однак скаржник бажає приймати участь у розгляді справи у відкритих судових засіданнях. Розглянувши вказану заяву, судова колегія дійшла до висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі. Крім того, судом апеляційної інстанції у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 15 грудня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 29 вересня 2006 року сторони по справі зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтвом про шлюб зареєстрованого Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області, актовий запис № 40 (а.с. 138). Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року було розірвано шлюб між сторонами по справі (а.с. 11). Від шлюбу сторони по справі мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданого Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області, актовий запис № 146 (а.с. 12). Сторони по справі проживають окремо та разом з відповідачем проживає спільна дитина сторін по справі, що підтверджується довідками (виписками з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) виданих Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області № 3547 від 17.10.2016 року та № 671 від 27.02.2017 року (а.с. 13-14). Відповідач 19 грудня 2006 року придбала житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 19.12.2006 року посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Галайко О.Д. та зареєстровано в реєстрі за № 9074 (а.с. 30). На ОСОБА_2 було зареєстровано легковий автомобіль марки TOYOTA CAMRY випуску 1996 року, сірого кольору, шасі № НОМЕР_1 в РЕВ-3 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області за реєстраційним номером НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 54). Відповідно до розписки між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що останій надав грошову позику ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у розмірі 120000 гривень, які вона зобов`язувались повернути та повернули до 01.06.2016 року (а.с. 113). Як вбачається з довідки виданої Регіональним сервісним центром в Одеській області «Територіальний сервісний центр № 5142» від 10.01.2019 року № 31/15-5142-48, за гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значився транспортний засіб Mitsubishi Galant 1988 року номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 , 04.01.2019 року був знятий з обліку для вибракування (а.с. 119). Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що будинок купувався за кошти, які заробляв і позичив її син ОСОБА_2 . Сторони по справі проживали з 2005 року разом. Позивач почав ходити в рейси з 2005 року. Спочатку будинок було оформлено на позивача, але відповідачу це не сподобалось і вона наполягла, щоб документи переоформили на її ім`я ОСОБА_1 . У свахи грошей не було. Свідок не чула такого, щоб відповідач чи її батьки вкладали гроші в будинок. ОСОБА_2 , закінчив навчання в морехідному училищі в 2004 році, в перший рейс він пішов мотористом в 2004 році, на практиці він був на заводі. Заробітна плата позивача була більше 1000 доларів, до придбання будинку було три рейси, можливо і більше. Щодо того, що батьки відповідачки позичили гроші свідок зазначила, що вона сумнівається. З приводу пая у батька відповідачки свідку нічого не відомо. ОСОБА_2 10000 доларів США позичав у ОСОБА_9 , так як вони підтримують дружні стосунки, зазначена інформація відома свідку зі слів, особисто вона цього не бачила. Також свідку відомо, що у подружжя було два автомобіля, відповідач один продала. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 зазначила, що мати відповідача позичила певну суму, якої не вистачало для придбання будинку, свідок дізналась про це з розмови, яка відбулась в липні 2006 року. Будинок купили в 2006 році. Свідок вказала, що вона не була присутня під час придбання будинку та вона не знає чи проживали сторони по справі разом до весілля. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 зазначила, що вона з відповідаем та її батьками має тісні стосунки, конкретні суми щодо будинку не обговорювались, але були розмови, що гроші на придбання будинку вже є і вони шукали будинок, ОСОБА_2 тоді перебував в рейсі. В 2006 році у сторін по справі відбулось весілля, до цього вони зустрічались приблизно три роки, до весілля сторони у справі не проживали разом. Позивач довчився і почав ходити в рейси, до весілля в нього було 1-2 рейси. Свідок вказала, що вона не була присутня під час укладання договору купівлі-продажу і при передачі грошей, скільки коштував будинок свідку не відомо. Як повертались борги свідку також не відомо. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 зазначив, що зі сторонами по справі свідок знайомий років 15, будинок придбався в 2006 році. З позивачем свідок познайомився в 2005 році, так як він також моряк, вони з позивачем разом ходили в рейс в 2006 році, позивач тоді не був одружений, ОСОБА_2 перебував на посаді молодшого моториста, до цього він вже був декілька раз в рейсі. У свідка та позивача на той час була приблизно однакова заробітна плата у розмірі 1200 доларів США це за контрактом, але ще з овертаймом це 1500-1600 доларів США. Між свідком та позивачем були розмови, що позивач збирається одружуватись і купувати квартиру. Позивач позичив у свідка 10000 доларів США в листопаді чи грудні 2006 року на придбання будинку. Позивач казав, що йому не вистачає на будинок, ціну він вказав 80 000 чи 90 000 грн. Позивач казав, що йому ще хтось позичив кошти. При укладанні угоди він не був присутнім. Позивач повернув йому борг протягом трьох років. Після того як свідок позичив гроші позивачу, через декілька днів сторони по справі придбали будинок. Також свідок зазначив, що йому нічого не відомо з приводу того, що будинок купували батьки відповідачки. Свідок з позивачем не оформлювали ніяких розписок щодо позичення грошових коштів позивачу. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 зазначила, що вона зі своїм чоловіком позичала грошові кошти у орендатора в 2006 році, щоб купити будинок у розмірі 120000 гривень на 10 років. Свідок на покупку будинку дала дочці ОСОБА_1 170000 гривень. ОСОБА_1 купила будинок до того як зареєструвала шлюб, сторони по справі не проживали разом до шлюбу. Позивач грошей на придбання будинку не давав, будинок був придбаний за кошти свідка ОСОБА_6 та її чоловіка (батьків відповідачки). Гроші свідок та її чоловік позичили у ОСОБА_4 , який орендував пай у ОСОБА_5 (чоловік свідка ОСОБА_6 ). Свідок працювала дояркою в місяць отримувала 100-200 гривень заробітної плати. ОСОБА_5 склав розписку в кабінеті ОСОБА_4 про отримання грошей в борг, після складання розписки ОСОБА_4 відразу дістав і дав гроші, які були у пачках та вони їх перераховували. ОСОБА_4 диктував, як писати розписку. Будинок шукали свідок разом з дочкою, коли була угода купівлі-продажу свідок не пам`ятає, ОСОБА_1 сама віддала кошти за будинок, через 10 років свідок з чоловіком віддали гроші ОСОБА_4 . Позивач не давав на будинок жодних коштів. Свідок зазначали, що саме вона купила відповідачці будинок. ОСОБА_1 працювала на підприємстві «Біостимулятор» і разом з позивачем вони заробили на весілля. За будинок разом із землею свідок та її чоловік віддали 166000 гривень. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 зазначив, що відповідач є його сестрою. Коли його сестра зустрічалась з позивачем, була розмова купити їм житло, частина грошей була зібрана, а частину позичили батьки свідка та відповідачки. У батька відповідача був пай, який він здавав в оренду. Батько позичив гроші у свого орендатора. Сторони по справі до шлюбу разом не жили, при укладені договору купівлі-продажу свідок не був присутній. Зі слів свідку відомо, що батьки відповідачки позичили 120000-130000 гривень, будинок придбали за 160000-170000 гривень. Будинок придбали зимою в 2006 році відповідачка вже перебувала в шлюбі з позивачем, свідок не був присутнім під час позичення грошових коштів та під час укладання договору купівлі-продажу. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 зазначив, що до нього звернувся батько відповідача з проханням позичити грошові кошти на купівлю будинку. свідок позичив батьку відповідача 120000 грн. Батько відповідача був підлеглим свідка. ОСОБА_5 віддавав гроші протягом 10 років. Свідок передав грошові кошти ОСОБА_5 у своєму кабінеті в якому також була присутня мати відповідачки. ОСОБА_5 звернувся у 2018 році за розпискою до ОСОБА_4 , так як його дочка розлучалась. Свідок зазначив, що він особисто писав розписку та в розписці не вказана мета так як свідка не цікавила купівля-продажу будинку. Свідок дав в борг грошові кошти в 2006 році, а в 2016 році йому їх повернули. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно ч.ч. 1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд першої інстанції обґрунтовано критично поставився до письмової заяви ОСОБА_13 , яка продала житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , в якій вона зазначає, що до неї звернулись батьки відповідачки та хотіли купити її будинок для дочки. ОСОБА_13 особисто пояснення в судовому засіданні не давала, про кримінальну відповідальність не попереджалась. На момент розгляду справи ОСОБА_13 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 виданого Біляївським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 931 (а.с. 145). Також суд першої інстанції правильно критично поставився до пояснень свідків з обох сторін, оскільки це люди, які близькі до кожної сторони. Розглянувши докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірний будинок та земельна ділянка є сумісною власністю подружжя ОСОБА_14 , а не особистою власністю ОСОБА_1 . Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, з огляду на наступне. Договір купівлі - продажу спірного майна укладено у період шлюбу, та навіть позивач, будучи чоловіком відповідачки на той час, надавав нотаріально посвідчену заяву відповідно до вимог законодавства про здійснення нотаріальних дій (а.с. 137) Навіть якщо припустити, що батьки відповідача позичили гроші на придбання будинку для дочки, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що згідно розписки це відбулось 01.06.2006 року., а договір купівлі-продажу було укладено 19 грудня 2006 року, тобто минуло 6 місяців з моменту отримання коштів батьками і доказів, що саме ці кошти були в якості оплати вартості будинку та земельної ділянки не має. Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що свідок ОСОБА_4 повідомив в судовому засіданні на обставину, що до нього у 2018 році звернувся свідок ОСОБА_5 (батько відповідача) та розказав, що він нібито втратив оригінал розписки про позику від 01.06.2006 року, і ОСОБА_4 на його прохання склав нову розписку, тотожну нібито первісної. Подаючи копію розписки та для огляду в судовому засіданні оригінал, сторона відповідача не повідомила про ту обставину, що первісна розписка втрачена, а це вже її дублікат написаний в 2018 році. Пояснення про те, що розписка переписана в 2018 році, були надані вже після того, як представник позивача звернулась до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, в якому ставилось питання про час фактичного укладення розписки. Також суд першої інстанції вірно звернув увагу, що позичені кошти віддавались протягом 10 років, згідно свідчень учасників угоди, але жодна сторона в цей період не надавала ніяких розписок щодо повернутих коштів. ОСОБА_4 це поясняв повною довірою між сторонами, але не надано суду доказів, що контроль за поверненням коштів відбувався хоча б для контролю за залишком позики з обох сторін. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 -ЦК України). Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Також, якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України. Враховуючи вищевказане, вбачається, що житловий будинок та земельна ділянка, були придбані 19 грудня 2006 року, сторони по справі зареєстрували шлюб 29.09.2006 року, що свідчить про те, що вказане майно було придбано в період шлюбу, а відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому суд вважає, що вимоги позивача в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки між подружжям підлягають задоволенню. З огляду на зазначені судом першої інстанції сумніви щодо доказів з боку відповідача, суд не погоджується, що ним доведено, що спірне майно придбано за особисті кошти ОСОБА_1 . З урахуванням того, що ОСОБА_2 ходив у рейси, суд першої інстанції вірно вважав рівною участь подружжя в придбані спірного майна. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 березня 2020 року залишити без задоволення. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 грудня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк