Постанова 4803 № 199/691/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8488/20 Справа № 199/691/20 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення плати за проживання та штрафних санкцій, - В С Т А Н О В И Л А: 31 січня 2020 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення плати за проживання та штрафних санкцій. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 06.03.2020, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованість за проживання у гуртожинку АДРЕСА_1 4975,30 грн. за жовтень 2019 року, 4973,40 грн. за листопад 2019 року, 5000 грн. за грудень 2019 року, 5000 грн. за січень 2020 року, 3660,40 грн. за лютий 2020 року; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 пеню за період з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2020 року у сумі 55624,30 грн., інфляційні витрати за період з 01 лютого 2019 року по 31 грудня 2019 року у сумі 512,00 грн., 3% річних за період з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2020 року в розмірі 915,00 грн., а також судові витрати по справі (том 1 а.с.1-20, 168-170). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення плати за проживання та штрафних санкцій - задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_4 заборгованість за проживання у гуртожитку АДРЕСА_1 4975,30 грн. за жовтень 2019 року, 4973,40 грн. за листопад 2019 року, 5000 грн. за грудень 2019 року, 5000 грн. за січень 2020 року, 3660,40 грн. за лютий 2020 року, а всього 23609 грн. 10 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_4 пеню за період з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2020 року у сумі 55630,50 грн., інфляційні витрати за період з 01 лютого 2019 року по 31 грудня 2019 року у сумі 512,00 грн., 3% річних за період з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2020 року в розмірі 915,00 грн., а всього 57057 грн. 50 коп. Вирішено питання судових витрат (том 2 а.с.34-36). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Вирішити питання судових витрат (том 2 а.с.40-44). Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу на праві власності належить гуртожиток № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі - продажу від 04 липня 2000 року, зареєстрованим Дніпропетровським БТІ в реєстровій книзі № 630 під номером 2235-448 (том 1 а.с.23,24). Відповідачі мають право користування кімнатами № НОМЕР_2 та АДРЕСА_3 вказаного гуртожитку згідно технічної документації та мають зареєстроване місце проживання за вказаною адресою, що визнано та не заперечується сторонами (том 1 а.с.49,50). Відповідачі ухиляються від укладання з позивачем договору на тимчасове проживання у гуртожитку та оплати за користування приміщенням за розрахунками, здійсненими позивачем; на письмові вимоги позивача не реагують. У зв`язку з порушенням зобов`язань з оплати за користування приміщенням у гуртожитку у відповідачів утворилась заборгованість за проживання у гуртожинку АДРЕСА_1 4975,30 грн. за жовтень 2019 року, 4973,40 грн. за листопад 2019 року, 5000 грн. за грудень 2019 року, 5000 грн. за січень 2020 року, 3660,40 грн. за лютий 2020 року; пеня за період з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2020 року у сумі 55 630,50 грн., інфляційні витрати за період з 01 лютого 2019 року по 31 грудня 2019 року у сумі 512,00 грн., 3% річних за період з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2020 року в розмірі 915,00 грн. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2016, яке набрало законної сили, позивачу відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в реалізації права власності шляхом виселення відповідачів з гуртожитку. Правовою підставою проживання та користування відповідачами житловими кімнатами, зазначеними в рішенні суду від 27.10.2016, визнаний ордер (том 1 а.с.51). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2019 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення плати за проживання задоволено частково та вирішено солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку АДРЕСА_1 , за період з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 41636,70 грн. (том 1 а.с.124-125а). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року вказане рішення залишено без змін. Вартість орендної плати у будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 , складає 2500 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керуючись положеннями ст. 627, 638, 810, 812, 815 ЦК України, положеннями Житлового кодексу Української РСР, нормами Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2018 № 498, виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. Оскільки плата за проживання у гуртожитку, який не відноситься до державної або комунальної власності, на відміну від плати за житлово-комунальні послуги, відноситься до вільних цін, згідно з положеннями Закону України «Про ціни та ціноутворення», таким чином суб`єкт господарювання є самостійним у визначенні розміру та розрахунку (порядку розрахунку) плати за проживання у такому гуртожитку. Встановлено, що відповідачами не був підписаний договір найму житлової площі у гуртожитку. Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Споживач зобов`язаний оплатити послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати комунальних послуг (Постанова Верховного суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс1). Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. У відповідності до ст. 22 Закону України «Про питну воду і питне водопостачання» від 10.01.2002 № 2918-111, споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. ст. 67,68 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. З огляду на зазначене, встановлені судом обставини, норми чинного законодавства, доводи відповідачів не спростовують зазначених вище висновків суду. У відповідності із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Матеріалами справи підтверджено, що у відповідачів перед позивачем є заборгованість за проживання у гуртожитку, яка ними добровільно не сплачується. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення плати за проживання та штрафних санкцій. Доводи апеляційної скарги щодо непогодження із встановленими позивачем тарифами з оплати комунальних послуг є необґрунтованими, оскільки гуртожиток, у якому були зареєстровані та проживали відповідачі, не є об`єктом державної або комунальної власності, а є власністю позивача та правовідносини у даній справі виникли з договору. Доводи апеляційної скарги стосовно недоведеності позовних вимог позивач спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, судом першої інстанції були виконані всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірено обставини, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними. Отже апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Керуючись ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 16 грудня 2020 року. Судді: