Постанова 4803 № 213/852/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9803/20 Справа № 213/852/20 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 213/852/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони позивачка: ОСОБА_1 , відповідач: Акціонерне товариство «Південний гірничо збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Нестеренком О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 26 жовтня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПІВДГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві. Позов мотивовано тим, що з батьком позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , 16.11.1998 року, під час виконання трудових обов`язків водія автомобіля Бєлаз №73 гірничотранспортного цеху ВАТ «Південний гірничо збагачувальний комбінат», правонаступником якого є відповідач, стався нещасний випадок, а саме ураження електричним струмом, внаслідок якого ОСОБА_2 помер. По факту нещасного випадку був складений акт № 20 форми Н-1 від 30.11.1998 року про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, відповідно до висновків якого причинами нещасного випадку, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 та який стався 16.11.1998 року, зазначено: причиною нещасного випадку є пристрій ЛЕП-6кВ на території гірничо-транспортного цеху з параметрами такими, що порушують вимоги технічної експлуатації без вжиття заходів щодо дотримання охоронної зони. Порушення п.4.6 "Правил безпеки при експлуатації електроустаткування та електромереж на відкритих гірничих роботах" і п.31 Додатка Е3. "Правил охорони електричних мереж напругою понад 1000 В" та низька виробнича дисципліна серед посадових осіб рудоуправління, гірничо-транспортного цеху і енергослужби комбінату. Порушення п.7.2 "Положення про СУОП на ПГЗК" На момент смерті батька позивачці було всього сім років. Внаслідок смерті батька, позивачка зазнала сильного нервового потрясіння, вона постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про смерть батька не залишають її до теперішнього часу. Смерть батька змусила її корінним чином змінити своє життя, вона до теперішнього часу відчуває почуття туги та самотності, адже вона сильно любила та поважала свого батька. Моральну шкоду внаслідок смерті батька позивачка оцінює у 944 600,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача на свою користь без утримання податків та зборів. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 гривень, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК», судовий збір на користь держави у розмірі 3000 гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивачки, просить збільшити її розмір до 944 600,00 гривень, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Втрата батька є втратою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання позивачки будуть тривати і надалі, що свідчить про їх безстроковість. Смерть батька призвела до того, що вона зазнала сильного нервового потрясіння, вона втратила близьку для неї людину. На момент смерті батька позивачка була дитиною, залишилась зростати без батька, на всі свята вона відчувала самотність та розпач через відсутність батька. Після його загибелі, нормальні життєві стосунки позивачки були знищені, вона до теперішнього часу відчуває почуття туги та самотності. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В апеляційній скарзі АТ «ПІВДГЗК» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми ст.440-1 ЦК Українита Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, які затверджені Постановою КМУ № 472 від 23 червня 1993 року для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки, на момент настання нещасного випадку не передбачалось право членів сім`ї потерпілого, внаслідок нещасного випадку на виробництві, на відшкодування моральної шкоди завданої смертю особи на виробництві. Зокрема, посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 210/57/19 від 17 червня 2020 року, в якій зроблений висновок у аналогічній справі. На думку представника відповідача, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є необґрунтованим. АТ «ПівдГЗК» зазначає про те, що нещасний випадок з батьком позивача стався внаслідок непереборної сили, а тому на підставі ст. 450 ЦК України, в редакції 1963 року, покладення відповідальності на АТ «ПІВДГЗК» є безпідставним. У відзиві на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник АТ «ПІВДГЗК» зазначає про те, що апеляційна скарга позивачки є безпідставною, оскільки позивачка має на меті збільшити суму стягнутих грошових коштів, при цьому позивачка для збільшення суми використовує штучні аргументи та доводи і акцентує увагу на вже досліджених доказах судом першої інстанції, тому просить апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а апеляційну скаргу АТ «ПІВДГЗК» задовольнити, рішення суду - скасувати. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача АТ «ПІВДГЗК» Матвєєву Т.В., який підтримала доводи апеляційної скарги відповідача, просила її задовольнити та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., та відповідача АТ «ПІВДГЗК» підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками в свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.25). 22 вересня 2012 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с.31). 16.11.1998 року на території гірничотранспортного цеху ВАТ «Південний гірничо збагачувальний комбінат», правонаступником якого є відповідач, під час виконання трудових обов`язків водія автомобіля Бєлаз №73 внаслідок ураження електричним струмом ОСОБА_2 помер ( а.с. 11-18). Відповідно до додатку № 2 Акту № 20 про нещасний випадок від 30 листопада 1998 року, причиною нещасного випадку є пристрій ЛЕП-6кВ на території гірничо-транспортного цеху з параметрами такими, що порушують вимоги технічної експлуатації без вжиття заходів щодо дотримання охоронної зони. Порушення п.4.6 "Правил безпеки при експлуатації електроустаткування та електромереж на відкритих гірничих роботах" і п.31 Додатка Е3. "Правил охорони електричних мереж напругою понад 1000 В" та низька виробнича дисципліна серед посадових осіб рудоуправління, гірничо-транспортного цеху і енергослужби комбінату. Порушення п.7.2 "Положення про СУОП на ПГЗК" (а.с. 16). Згідно додатку № 4 до Акту, особами, які порушили законодавство про охорону праці є енергетик кар`єра по мережах і підстанцій гірської ділянки з ремонту електроустаткування в кар`єрі ОСОБА_7 , головний енергетик рудоуправління ОСОБА_8 , начальник гірничо-транспортного цеху ОСОБА_9 , головний енергетик комбінату ОСОБА_10 (а.с. 18). Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого повторно відділом реєстрації громадянського стану Інгулецького районного управління юстиції міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 серпня 2003 року, актовий запис № 357, ОСОБА_2 помер у віці 40 років, причина смерті поразка технічним струмом (а.с.10). У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 працював у ВАТ « Південний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є АТ «ПІВДГЗК», і смерть його настала на виробництві під час виконання трудових обов`язків, тому його доньці має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Згідно з частиною першоюстатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно достатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Згідно зістаттею 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносинЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних,душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що смерть ОСОБА_2 сталася на виробництві під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим обґрунтовано поклав обов`язок відшкодувати позивачці шкоду, завдану смертю ОСОБА_2 на АТ «ПІВДГЗК», як правонаступника ВАТ « Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Оскільки нещасний випадок, внаслідок якого загинув батько позивачки ОСОБА_2 , стався 16.11.1998 року під час виконання ним трудових обов`язків, тобто до набрання чинності ЦК України, що надало позивачці право на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку що до правовідносин сторін мають застосовуватись положення статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,в зв`язку з чим, вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю батька, внаслідок смерті на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року. В апеляційній скарзі представник відповідача АТ «ПІВДГЗК»посилається на позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справа № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), прийнятої за наслідками розгляду справи з аналогічних правовідносин, в якій зазначено, щоу судів були відсутні правові підстави для задоволення позову позивача доньки загиблого, оскільки нещасний випадок на виробництві з особою батьком позивача, стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди на час виникнення спірних правовідносин регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, якими не передбачалося право членів сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, Верховний Суд у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 213/4098/18 від 29 листопада 2019 року дійшов протилежного висновку. Так, залишаючи без змін касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», касаційний суд зазначив про те, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на роботодавця - ПрАТ «ІнГЗК» обов`язку з відшкодування позивачці, як дочці загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 червня 2019 року (справа № 212/2904/17) та у постанові від 15 травня 2019 року (справа № № 212/7779/17). Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачці заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою близької людини. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача, про те, що розмір стягнутої моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає безпідставними. Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивачки так і відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: