Постанова 4803 № 212/5166/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9701/20 Справа № 212/5166/19 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 212/5166/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 26 500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 10 травня 2019 року, утворилась заборгованість у розмірі 74 716,26 грн., а саме: 48 275,66 грн. заборгованість за тілом кредиту; 12 111,89 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 9 744,60 грн. нарахування пені за прострочене зобов`язання; 550,00 грн. нарахування пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 3534,11 грн. штраф (процента складова),яку позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 500,00 грн. та 681,33 грн. витрат по сплаті судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні частини заборгованості по тілу кредиту і простроченого тіла кредиту та неустойки, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи. В іншій частині просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано належні та допустимі докази по справі, в тому числі розрахунок заборгованості, з якого вбачається користування відповідачем кредитним лімітом, що свідчить про згоду відповідача з умовами кредиту. Позивач зазначає, що сторонами було погоджено всі істотні умови договору, однак суд не надав цьому належної уваги та дійшов помилкового висновку щодо непогодження сторонами цих Умов. При цьому, вважає, що суд дійшов помилкового висновку про заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 26 500,00 грн., тобто в межах ліміту, оскільки фактична заборгованість є значно більшою, на підтвердження чого суду було надано виписку за картковим рахунком, з якої вбачається користування клієнтом кредитними коштами в розмірі, що перевищує ліміт кредитної картки. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06 жовтня 2011 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У Заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 11). На виконання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 06 жовтня 2011 року, Банк надав ОСОБА_1 платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації, яку банк неодноразово перевипускав, востаннє 25 травня 2018 року за № НОМЕР_1 зі строком дії до 03/2022, тобто до 31 березня 2022 року (а.с. 44). Як слідує з довідки про зміну умов кредитування, за картковим рахунком відповідача кредитний ліміт неодноразово змінювався, а саме: збільшено до 26 500 грн. 25 травня 2018 року, та кінцево встановлено 0 грн. 09 жовтня 2018 року. До Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 06 жовтня 2011 року, позивачем долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщених на офіційному веб-сайті https://privatbank.ua/terms/. Предметом позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 06 жовтня 2011 року у розмірі 74 716,26 грн., а саме: 48 275,66 грн. заборгованість за тілом кредиту; 12 111,89 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 9 744,60 грн. нарахування пені за прострочене зобов`язання; 550,00 грн. нарахування пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 3534,11 грн. штраф (процента складова). Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 26 500,00 грн., що не перевищує межі кредитного ліміту. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочене зобов`язання (9 744,60 грн. нарахування пені за прострочене зобов`язання; 550,00 грн. нарахування пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн.), а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг (500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 3534,11 грн. штраф (процента складова)), суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості, оскільки, згідно з умовами Заяви-анкети, підписаної відповідачем, ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг, однак наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність належних і допустимих доказів того, що останній був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг, що свідчить про недодержання сторонами письмової форми кредитного договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом, розмір та підстави нарахування і стягнення якої визначаються актами законодавства, та договірну, розмір та підстави нарахування і стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі. В Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, підписаній ОСОБА_1 , відсутні умови щодо погодження неустойки за порушення строків виконання договору. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, тобто суми, яку фактично отримав в борг позичальник, стягнути складові його повної вартості, зокрема, 9 744,60 грн. нарахування пені за прострочене зобов`язання; 550,00 грн. нарахування пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 3534,11 грн. штраф (процента складова). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.04.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної ним Заяви від 06.10.2011 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору. Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 06.10.2011 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 20.06.2019 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскліьбки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, а Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачва, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 жовтня 2011 року, шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді неустойку за порушення строків виконання зобов`язань. До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає цілком правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом. Слід зауважити, що вимог про стягнення інших сум (неустойки) за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 ЦК України, позивач не пред`явив. Однак, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вцілому, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач має перед позивачем зобов`язання із повернення грошових коштів у розмірі 26 500,00 грн., тобто в межах кредитного ліміту встановленого на картковий рахунок. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідачем було використано кредитні кошти у розмірі значно більшому за кредитний ліміт, зокрема: 48 275,66 грн. тіло кредиту та 12 111,89 грн. - прострочене тіло кредиту, а тому суд безпідставно обмежив заборгованість за тілом кредиту погодженим сторонами лімітом кредитування, колегією суддів не приймаються з огляду на те, що заборгованість по тілу кредиту, в межах підписаної відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 06 жовтня 2011 року, на підставі якої йому було видано платіжну картку та встановлено кредитний ліміт, не може перевищувати граничну суму, яку кредитор надає позичальникові, тобто кредитний ліміт, який в даному випадку встановлений в розмірі 26 500,00 грн. До того ж необхідно зауважити й на тому, що, звертаючись до суду з даним позову та ставлячи питання про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 275,66 грн. та у розмірі 12 111,89 грн. за простроченим тілом кредиту, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначив про отримання відповідачем ОСОБА_1 кредиту саме у розмірі 26 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 2), та, як слідує з матеріалів справи, зокрема, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого позивачем до суду першої інстанції, та виписки за картковим рахунком, наданої позивачем до суду першої інстанції, нарахування заборгованості за тілом кредиту здійснено АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в тому числі, шляхом списання з карткового рахунку процентів за прострочений кредит та неустойки (а.с. 5-10, 45-54), що не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту/простроченим тілом кредиту. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: