Постанова КЦС ВС № 753/22049/16-ц

Постанова Іменем України 18 листопада 2020 року м. Київ справа № 753/22049/16 провадження № 61-2446св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кругленка Миколи Сергійовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у складі судді Рейнарт І. М., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 3 282 680,08 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу та зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та встановлено строк у п`ять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору у розмірі 73 860, 32 грн. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 є відповідачем у справі, а тому положення пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, застосуванню не підлягають. Тому відповідачу необхідно сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 73 860,32 грн. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору відмовлено, продовжено заявнику строк для надання документів про оплату судового збору за подання апеляційної скарги до п`яти днів з дня вручення цієї ухвали. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що аналіз статті 8 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що суд може звільнити від сплати судового збору тільки позивача, ОСОБА_2 є відповідачем у справі, тому положення статті 8 Закону України «Про судовий збір», на підставі якої суд може звільнити від сплати судового збору, застосуванню не підлягає. Крім того, предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодуванню шкоди здоров`ю, тому правових підстав для звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги не встановлено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кругленка М. С. на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У лютому 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кругленко М. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. До касаційної скарги заявником також включено мотиви непогодження з ухвалою апеляційного суду від 28 листопада 2019 року про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам заявника щодо звільнення її від сплати судового збору. Зокрема, заявник посилалася на те, що вона є безробітною та не має самостійного заробітку, оскільки не працює у зв`язку із доглядом за своїм малолітнім сином, якому на момент подання апеляційної скарги виповнилося 8 місяців, крім того на її утриманні перебуває і малолітня дочка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з чоловіком розлучена. Її річний дохід за 2019 рік склав лише 25 038 грн. Також посилалася на відсутність у неї майна, за рахунок якого можна було б сплати судовий збір. На належні їй 1/4 частки у праві спільної часткової власності на будинок приватний виконавець наклав арешт, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості розпорядися нею на власний розсуд. Іншого майна вона не має. Апеляційний суд належним чином не мотивував відмову у звільненні відповідача від сплати судового збору, не дослідив докази на підтвердження скрутного майнового стану заявника, не надав належної оцінки співмірності розміру судового збору - 73 860,32 грн із фінансовим станом відповідача та формально послався лише на відсутність у ОСОБА_2 статусу позивача у справі. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає. Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пунктом першим статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з практикою ЄСПЛ у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року). ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року). Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, яка у свою чергу регулює питання залишення позовної заяви без руху, повернення заяви. Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційний суд зазначив, що відповідно до аналізу змісту статті 8 Закону України «Про судовий збір» відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія пунктів 1 та 2 частини першої цієї статті, оскільки їх положення стосуються лише позивачів. Проте ОСОБА_2 є відповідачем у справі, а тому стаття 8 Закону України «Про судовий збір», на підставі якої суд може звільнити від сплати судового збору, застосуванню не підлягає. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення від його сплати є майновий стан сторони у справі (тобто як позивача, так і відповідача). Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані. Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року). Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору. Звертаючись до апеляційного суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, заявник на підтвердження свого скрутного майнового стану надала письмові докази, зокрема копію виписки (форма ОК-5) від 14 листопада 2019 року, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві, відповідно до якої річний дохід заявника за 2019 рік становить 25 038 грн, копії свідоцтв про народження дітей, які перебувають на її утриманні, а також копію інформаційної довідки від 17 листопада 2019 року. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишаючи апеляційну скаргу без руху у зв`язку з несплатою судового збору, не надав належної фактичної та правової оцінки наданим заявником доказів щодо її майнового стану, з урахуванням того, що розмір судового збору становить 73 860,32 грн. Апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями щодо відсутності підстав для такого звільнення, не надавши будь-якої оцінки доводам на підтвердження обставин незадовільного майнового стану. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції. За змістом касаційної скарги заявник оскаржує дві ухвали апеляційного суду: ухвалу від 28 листопада 2019 року про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та ухвалу від 13 січня 2020 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судовому рішеннях не виклав у достатній мірі мотиви, на яких вони ґрунтуються, не врахував, що право на захист може вважатися ефективним лише тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах: «Мала проти України» від 03 липня 2014 року; «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland») від 01 липня 2003 року). Ураховуючи, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та беручи до уваги, що при вирішенні питання щодо сплати судового збору майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент, висновок апеляційного суду про те, що наведені заявником доводи не свідчать про необхідність звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, не може бути визнаний достатньо аргументованим, а оскаржувані ухвали не є законними та обґрунтованими. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 3 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України одними з основних засад (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. З огляду на наведені завдання та принципи судочинства та потребу забезпечення реалізації конституційного права заявника на апеляційне оскарження судового рішення, у цій справі, зважаючи на конкретні обставини та зміст оскаржуваних судових рішень, є підстави для перегляду як ухвали апеляційного суду про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги від 13 січня 2020 року, що безпосередньо передбачено пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України, так і ухвали апеляційного суду від 28 листопада 2019 року про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, яка у спірному випадку є невід`ємною частиною ухваленого рішення, яким заявника позбавлено права на справедливі судові процедури, а отже, права на справедливий суд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Ураховуючи викладене, оскаржувані ухвали апеляційного суду: від 28 листопада 2019 року про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та від 13 січня 2020 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги, не можуть вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (зі стадії вирішення апеляційним судом клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору). Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кругленка Миколи Сергійовича задовольнити. Ухвали Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року та від 13 січня 2020 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко