Постанова КЦС ВС № 615/1397/18

Постанова Іменем України 09 грудня 2020 року м. Київ справа № 615/1397/18 провадження № 61-21987св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Журков Віталій Іванович, відповідач - сільськогосподарський виробничий кооператив «Дружба»», представник відповідача - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Журковим Віталієм Івановичем, на рішення Валківського районного суду Харківської області у складі судді Токмакової А. П. від 10 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Коваленко І. П., Хорошевського О. М. від 15 листопада 2019 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба» (далі - СГВК «Дружба») про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з виплати орендної плати. Позовна заява мотивована тим, що 07 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та СГВК «Дружба» укладено договір оренди землі № 153, відповідно до умов якого в оренду відповідачу передано земельну ділянку площею 3,85 га, кадастровий номер 6321281000:03:000:0591, яка розташована на території Благодатненської сільської ради Валківського району Харківської області, який був зареєстрований 19 червня 2006 року за № 040668800225. Строк дії вказаного договору складав 15 років. Пунктами 9, 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 647,23 грн на рік щомісячно рівними частинами. Після смерті ОСОБА_3 позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАІ №997946 від 28 травня 2016 року, виданого державним нотаріусом Валківської державної нотаріальної контори, стала новим власником вказаної земельної ділянки. 20 липня 2016 року між сторонами укладено угоду № 11 про внесення змін до договору оренди землі від 07 жовтня 2005 року № 153, якою внесено зміни до пункту 9 договору, а саме, зазначений пункт викладений в наступній редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у таких формах: грошовій в сумі 4 266,45 грн на рік, або в натуральній: зерно, соняшник по біржових цінах на момент нарахування, або відробітковій: обробітку земельної ділянки, виписки транспорту та надання інших послуг орендодавцю». Позивач зазначає, що з 18 серпня 2016 року відповідач порушує свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою протягом 2016-2018 років, а також порушує терміни, зазначені в пункті 11 договору, який є його істотною умовою. Станом на 07 вересня 2018 року в порушення вимог пункту 11 договору, позивач отримала орендну плату лише один раз, наприкінці 2016 року, після чого відповідач не виплачував орендну плату взагалі. Ніяких послуг в рахунок орендної плати за 2016-2018 роки від відповідача не отримувала. На неодноразові телефонні звернення до відповідача про здійснення щомісячного розрахунку, останній відповідав відмовою. У зв`язку з чим, протягом березня 2017 року позивач письмово звернулася до відповідача з письмовими заявами щодо розірвання договору оренди землі, однак всі заяви відповідачем проігноровані та жодної відповіді не надано. У 2017 році відповідач нараховував орендну плату лише 2 рази на рік: в 2 кварталі 2017 року на суму 1422,15 грн та в 4 кварталі 2017 року нараховано 1422,15 грн. Таким чином, за 2017 рік відповідач недорахував орендної плати на суму 1422,15 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив розірвати договір оренди землі № 153 від 07 жовтня 2005 року, укладений між сторонами на земельну ділянку площею 3,8544 га, кадастровий номер 6321281000:03:000:0591; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з виплати орендної плати за 20 місяців за період 2017-2018 роки на суму 7110,75 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову про стягнення з СГВК «Дружба» заборгованості з виплати орендної плати. Провадження у цивільній справі № 615/1397/18 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з СГВК «Дружба» заборгованості з виплати орендної плати закрито. У задоволенні позову ОСОБА_1 до СГВК «Дружба» про розірвання договору оренди землі № 153 від 07 жовтня 2005 року відмовлено. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено систематичної несплати орендної плати за 2017-2018 року, оскільки відсутня вина відповідача в невиплаті орендної плати, так як саме позивач не отримала надіслану їй поштовими переказами орендну плату за 2017-2018 роки. Тому відсутні правові підстави для розірвання договору оренди землі з наведених позивачем підстав. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журкова В. І. залишено без задоволення, рішення Валківського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Узагальнені доводи вимог касаційної скарги У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Журков В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про розірвання договору оренди землі. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що пункт 11 договору, який передбачав щомісячну сплату орендної плати, після підписання додаткової угоди № 11 від 18 серпня 2016 року, залишився незмінним. Відповідач протягом 2017-2018 років неодноразово порушував виплату орендної плати, сплачуючи її з порушенням терміну, передбаченого пунктом 11 договору. Будь-яких належних та допустимих доказів щомісячного нарахування орендної плати відповідачем не надано. Орендна плата за 2017 рік по травень 2019 року була виплачена відповідачем лише в червні 2019 року шляхом поштового переказу на неодноразові заяви позивача. У матеріалах справи відсутні докази щодо направлення та хоча б нарахування орендної плати позивачу за серпень - листопад 2016 року, за січень-березень 2017 року, за травень-липень 2017 року, за жовтень-листопад 2017 року. Посилання суду на виплату орендної плати в грудні 2016 року (за 4 місяці 2016 року) та квітні 2017 року (за 3 місяці 2017 року) не є належним виконанням умов договору та свідчить про систематичну несплату орендної плати. Крім того, суд не врахував, що відповідач не вчиняв жодних дій щодо сплати орендної плати навіть за час судового розгляду (вересень 2018 року по червень 2019 року). Судами не застосовано правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17 та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17. Також заявник просила врахувати постанову Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 615/1489/17 прийняту за подібних правовідносин. Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині вирішення позову про стягнення орендної плати, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України). Узагальнені доводи вимог касаційної скарги У січні 2020 року СГВК «Дружба» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що доводи касаційної скарги базуються виключно на переоцінці доказів і не спростовують жодним чином обставини ухилення від отримання орендної плати та створення позивачем юридичних підстав для розірвання договору оренди, як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій. Позивач знала про спосіб отримання орендної плати, яким неодноразово користувалася, але штучно створила підстави для розірвання договору оренди та надання землі в оренду іншому підприємству. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 615/1397/18 з Валківського районного суду Харківської області. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що 07 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та СГВК «Дружба» укладено договір оренди землі № 153 на земельну ділянку площею 3085 га, кадастровий номер 6321281000:03:000:0591, яка розташована на території Благодатненської сільської ради Валківського району Харківської області, який був зареєстрований 19 червня 2006 року за № 040668800225. Строк дії вказаного договору складав 15 років. Пунктами 9-11 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у таких формах та розмірах: грошовій в сумі 647,23 грн на рік; натуральній: зерно, соняшник, цукор по біржових цінах на момент нарахування в співвідношенні по вартості: зерно - 83%, соняшник - 10%, цукор - 7%; відробітковій: обробіток огороду, виписка транспорту та інші послуги. Орендна плата вноситься щомісячно з дня реєстрації рівними частинами. Після смерті ОСОБА_3 позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАІ №997946 від 28 травня 2016 року, виданого державним нотаріусом Валківської державної нотаріальної контори, стала новим власником вказаної земельної ділянки. Право власності позивача зареєстровано в Державному реєстрі прав за № 14708651 від 28 травня 2016 року. 20 липня 2016 року між ОСОБА_1 та СГВК «Дружба» укладено додаткову угоду № 11 про внесення змін до договору оренди землі від 07 жовтня 2005 року № 153, відповідно до умов якої пункт 9 договору був викладений в такій редакції: «орендна плата вноситься орендарем у таких формах: грошовій в сумі 4266,45 грн на рік або в натуральній: зерно, соняшник, цукор по біржових цінах на момент нарахування; або відробітковій: обробіток земельної ділянки, виписки транспорту та наданням інших послуг орендодавцю». Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилалась на те, що відповідач не виконує належним чином умови договору оренди, не сплачує орендну плату своєчасно та в повному обсязі. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Журковим В. І., на рішення Валківського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладання договору, передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно зі статтею 13 вказаної редакції Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи. Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Пунктом 11 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно з дня реєстрації рівними частинами. Після укладення 20 липня 2016 року між ОСОБА_1 та СГВК «Дружба» додаткової угоди, за якою був змінений розмір орендної плати, до пункту 11 договору, яким була передбачена сплата орендної плати щомісячно рівними частинами, зміни сторонами не вносились. Установлено, що у квітні 2017 року позивач отримала орендну плату за 4 місяці (січень-квітень 2017 року), яка була надіслана через сервіс «Швидка копійка» від ПАТ «Ощадбанк». Під час розгляду справи по суті відповідач здійснив поштовий переказ та сплатив позивачу заборгованість з орендної плати на суму 7 110,75 грн. Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій вважали доведеним відповідачем факт вживання ним всіх можливих заходів щодо сплати коштів за оренду землі на виконання умов договору, щомісячно надсилаючи орендні платежі позивачу через сервіс «Швидка копійка». Однак, за період 2017-2018 роки позивач лише один раз (у квітні 2017 року) звернулася до банку для отримання коштів. Відповідачем надано до суду копії реєстрів безготівкових термінових переказів «Швидка копійка» від 28 квітня 2017 року, від 01 серпня 2017 року, від 19 вересня 2017 року, від 07 лютого 2018 року, від 22 січня 2018 року, від 10 травня 2018 року, від 26 липня 2018 року № 7, від 22 березня 2018 року № 4, від 15 червня 2018 року №

6. У той же час, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази нарахування позивачу та здійснення переказу орендних платежів за січень-березень 2017 року, травень-липень 2017 року, жовтень-листопад 2017 року та інші місяці 2018 року, сплата яких мала проводитися щомісячно відповідно до пункту 11 договору. Переказ орендних платежів через сервіс «Швидка копійка» вибірково, за певні періоди не свідчить про належне виконання умов договору, які передбачали сплату орендної плати щомісячно рівними частинами (пункт 11). Систематична несплата орендної плати, що є підставою вважати порушення орендарем виконання умов договору оренди землі, передбачає два та більше випадки. Судом установлено, що під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції відповідач здійснив поштовий переказ через Укрпошту та сплатив позивачу заборгованість з орендної плати за інші періоди на суму 7 110,75 грн, тим самим визнавши її існування. Тобто, неналежне виконання відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати (щомісячно річними частинами) за період 2017-2018 роки знайшли підтвердження в суді. Висновки суду про те, що саме через недобросовісну поведінку позивача остання не отримала надіслану їй поштовими переказами орендну плату за 2017-2018 роки є неспроможними, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення відповідачем переказу орендних платежів за всі місяці 2017-2018 років щомісячно та їх повернення у зв`язку із неотриманням позивачем. Та обставина, що позивач не отримувала перекази орендних платежів за певні місяці не звільняло відповідача від обов`язку належним чином в подальшому виконувати умови договору щодо щомісячної сплати орендної плати та доведеності сплати такої у суді. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання своїх обов'язків за спірним договором, зокрема, щомісячної сплати орендної плати за 2017-2018 роки. Крім того, висновки суду про те, що позивач мала знати про спосіб перерахунку орендної плати через сервіс «Швидка копійка» та мала цікавитися їх сплатою не можуть бути підставою вважати винною поведінку позивача з неотримання таких переказів, оскільки відповідна умова договору оренди щодо порядку проведення орендної плати в обраний відповідачем спосіб відсутня. 18 квітня 2018 року Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), у якій сформував правовий висновок про те, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Оскільки у справі встановлено факт систематичної несплати орендної плати, а умовами договору було передбачене щомісячна сплата у рівних частках суми орендної плати, визначеної в загальному розмірі за рік, то відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі», пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та умов договору є правові підстави для розірвання оспорюваного договору. Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково не задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі. Встановлені судами обставини, а також наявні в матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди землі, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині. Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки необхідно скасувати, прийняти нову постанову про задоволення вказаних вимог. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Журковим Віталієм Івановичем, задовольнити. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі скасувати. Позов ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба» про розірвання договору оренди землі задовольнити. Розірвати договір оренди землі № 153 від 07 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , та сільськогосподарським виробничим кооперативом «Дружба», щодоземельної діляннки площею 3,8544 га, кадастровий номер 6321281000:03:000:0591, зареєстрований у Валківському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії «ЦДЗК», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2006 року за № 040668800225. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун