Постанова 4854 № 420/3495/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3495/20 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача - судді Стас Л.В. суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П. за участю секретаря Худика С.А. за участю представника відповідача Левенця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, стягнення індексації грошового забезпечення, пені та 3% річних ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( далі позивач, апелянт) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області 9 далі відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не здійснення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 07.11.2015 р. по 13.11.2017 р.; стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток - грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку з 13.11.2017р. по 16.04.2020р. в розмірі 364100,8 грн. (триста шістдесят чотири тисячі сто грн. 80 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення з 06.11.2015р. по 13.11.2017р.в розмірі 3607 (три тисячі шістсот сім грн.); стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 2834,31 грн. (дві тисячі вісімсот тридцять чотири грн. 31 коп.); стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 262,58 грн. (двісті шістдесят дві грн. 58 коп.). В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області шляхом не здійснення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 07.11.2015 року по 13.11.2017 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 07.11.2015 по 13.11.2017. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 25 вересня 2020 року змінити, а саме: Абз. 3 викласти в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період із 07.11.2015 по 13.11.2017 в розмірі в розмірі 3607 (три тисячі шістсот сім ) грн.. Доповнити резолютивну частину абзацами наступного змісту: Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 , середній заробіток - грошове забезпечення за час затримки з 13.11.2017 по момент винесення судового рішення з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 , заборгованість з індексації грошового забезпечення з 06.11.2015 по 13.11.2017 в розмірі 3607 (три тисячі шістсот сім) грн. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 , пеню в розмірі 2834,31 грн. (дві тисячі вісімсот тридцять чотири грн. 31 коп.). Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 , 3% річних в розмірі 262,58 грн. (двісті шістдесят дві грн. 58 коп.).» В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №420/3495/20 залишити без змін. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не досліджуючи розрахунків позивача, надав незаконних переваг відповідачу, тому висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції не забезпечив ефективний захист його прав, що спонукає його у випадку задоволення позову, знову звертатися до суду. Крім цього, позивач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві. Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Апеляційний суд після з`ясування обставин справи та дослідження доказів перейшов в письмове провадження. Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Головному управління Національної поліції в Одеській області в період з 07.11.2015 по 12.11.2017роки. Відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 року по 12.11.2017 року, грошове забезпечення складалось з посадового окладу, окладу за спеціальне звання, надбавки за стаж служби, надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, премії та матеріальної допомоги на оздоровлення. (а.с. 18-19) Тобто, індексація грошового забезпечення позивачу не здійснювалась. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у відповідні період 2015, 2016 та 2017 років. Щодо відмови в іншій частині позовних вимог, суд виходив з того, що стягненню підлягають нараховані, але не виплачені суми заборгованості, при цьому розрахунок розміру індексації грошового забезпечення повинен визначатись саме відповідачем, який наділений відповідними дискреційними повноваженнями. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, то суд вважав їх передчасними, оскільки індексація грошового забезпечення відповідачем ще не нарахована, і, відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд позбавлений можливості визначити істотність частки суми індексації як суми заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі. Колегія суддів не погоджується з висновками суду в частині мотивів відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, з таких підстав. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Пунктом 4 ч.10 ст.62 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст.94 вказаного Закону, яка регулює питання грошового забезпечення поліцейських, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). У частині 5 ст. 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток). Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст.5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з п.11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 Порядку). Відповідно до п.6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців. Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення. Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у відповідні періоди: 2015, 2016 та 2017 років. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по листопад 2017 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Приписами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до статті 1 Закону № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Отже, предметом спору є правова природа грошових стягнень, які заявлені позивачем, та законодавче врегулювання цих правовідносин. З наведеного вбачається, що статтею 116 КЗпП України передбачені строки виплати заробітної плати саме звільненого працівника, а не підстави для нарахування та виплати середнього заробітку при затримці виплати заробітної плати діючому працівникові. В свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, та виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. З наведеного також вбачається, що поняття середнього заробітку та заробітної плати не є тотожними. На вимогу апеляційного суду ГУ Національної поліції в Одеській області надало копію Наказу № 1756 від 14.11.2017 року ( по особовому складу), відповідно до якого підполковника поліції ОСОБА_1 начальника відділу оперативних розробок і боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області звільнено з посади та направлено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в АР Кримта м. Севастополі, з 13 листопада 2017 року. Тобто, слушними є доводи відповідача стосовно того, що ст. ст. 116,117 КЗпПУ не можуть застосовуватися до даних правовідносин, так як позивач не був звільнений з поліції, та з 13.11.2017р. продовжував служити в органах Національної поліції та отримувати належне грошове забезпечення у той період, за який просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що правова позиція позивача зі спірних питань є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи. Отже, фактично звільнення позивача, не відбулося, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.ст. 116,117 КЗпП України. На даному факті наголошував відповідач і в суді першої інстанції ( заперечення на позов), однак суд першої інстанції залишив поза увагою ці обставини, та вдався до обговорення даних позовних вимог по суті в межах правового регулювання ст. ст. 116, 117 КЗпПУ, які, як було зазначено вище, не підлягають застосуванню в даних правовідносинах. Тому, рішення суду в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Однак, проаналізувавши зміст наведеної норми, суд першої інстанції вірно зазначив, що передбачене нею нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово висловлювався Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 12.11.2018 у справі № 826/22868/15 та від 08.11.2019 у справі № 826/22865/15. Щодо доводів апелянта про неналежний захист його прав судом першої інстанції в частині позовних вимог у зв`язку з їх передчасністю та не визначення в рішенні суду конкретних сум, які підлягають стягненню, колегія суддів зазначає про таке. Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на отримання індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по листопад 2017 року, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Відповідно, питання щодо розміру цієї індексації повинно вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на індексацію. Колегія суддів зауважує, що відповідач не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення у відповідні періоди: 2015, 2016 та 2017 років з мотивів відсутності нормативно-правових актів про індексацію грошових доходів поліцейських до 18.10.2017 року. Відтак, спору щодо розміру такої індексації і щодо стягнення певної суми індексації, на час звернення позивача у цій справі до суду, не існувало. Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо нарахування позивачу індексації на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого нарахування, будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог суд обґрунтовано відмовив, як передчасних. Решта доводів та заперечень сторін у справі висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, стягнення індексації грошового забезпечення, пені та 3% річних змінити. Мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 16.12.2020р. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.