Постанова 4850 № 360/2998/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року справа №360/2998/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Казначеєва Е.Г., Геращенко І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 360/2998/20 (головуючий суддя І інстанції Борзаниця С.В.), складеного в повному обсязі 15 жовтня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області визнання протиправною та скасування постанови від 29 липня 2020 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП № 61764696, - ВСТАНОВИВ: 10 серпня 2020 року, Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області звернулось до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанову державного виконавця від 29 липня 2020 року № 61764696 про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. (а.с. 1-5). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 360/2998/20 позовні вимоги задоволені. Визнано протиправною та скасовано постанову начальника відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 29 липня 2020 року про накладення на Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області штрафу в розмірі 10200,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № 61764696 (а.с. 88-91). Не погодившись із судовим рішенням, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, рішення по справі № 360/372/20 управлінням не виконано у повному обсязі, заходів щодо його повного виконання не вжито, поважності причин невиконання судового рішення не доведено. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що спірна постанова є правомірною та не підлягає скасуванню відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 95-100). Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 31 березня 2020 року на підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/372/20 від 20 лютого 2020 року видано виконавчий лист про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з неотриманої пенсії по інвалідності за період з 01.03.2016 по 31.12.2019 (арк. спр. 72-73). Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 09 квітня 2020 року за заявою ОСОБА_2 , як представника ОСОБА_1 , відкрито виконавче провадження № 61764696 (арк. спр. 9, 71). Відповідно до рішення від 16 квітня 2020 року № 87 «Про відновлення нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 згідно рішення суду» позивачем вирішено нарахувати та виплатити заборгованість з пенсії з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2019 року Галактіоновій І.М. в інтересах ОСОБА_1 (арк. спр. 7, 58), про що повідомлено відповідача відповідним листом від 21 квітня 2020 року № 762/03.2-31К (арк. спр. 12-13). 23 червня 2020 року за № 8721 державним виконавцем винесено вимогу боржнику щодо надання інформації про повне виконання вказаного рішення суду (арк. спр. 68-69). Листом № 1241-32-5/1332 від 03 липня 2020 року позивач повідомив відповідача, що окрім інформації, зазначеної у листі № 762/03.2-31К від 21 квітня 2020 року, у квітні 2020 року ОСОБА_1 управлінням нараховано на виплату травня 2020 року пенсію за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2019 року в сумі 147656,20 грн. та поточну пенсію за травень 2020 року у розмірі 4492,44 грн. Заявку на фінансування виплати включено до потреби у фінансуванні пенсійних виплат за травень 2020 року (арк. спр. 14-15, 65-67). Постановою державного виконавця від 08 липня 2020 року ВП № 61764696 про накладення штрафу за невиконання боржником в повному обсязі судового рішення накладено на Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області штраф у розмірі 5100,00 грн. (арк. спр. 11, 64). 17 липня 2020 року за № 9431 державним виконавцем винесено вимогу боржнику щодо надання інформації про повне виконання вказаного рішення суду (арк. спр. 61-62). Відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 від 24 липня 2020 року б/№ за період з 01 лютого 2016 року по 29 лютого 2020 року, останньому нараховано проте не виплачено пенсію за період з березня 2016 року по грудень 2019 року у розмірі 147656,20 грн. (арк. спр. 60). Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 29 липня 2020 року ВП № 61764696 про накладення штрафу за невиконання боржником в повному обсязі судового рішення накладено на Рубіжанське ОУПФУ штраф у розмірі 10200,00 грн. на виконання ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (арк. спр. 6, 54). Не погодившись з вищевказаної постановою державного виконавця позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, скасовуючи спірну постанову дійшов висновку, що вона була винесена у зв`язку з повторним невиконанням судового рішення, а первинна постанова про накладення на позивача штрафних санкцій скасована в судовому порядку, тобто всупереч с. 75 Закону України «Про виконавче провадження» за відсутності повторності. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Статтею 3 Закону України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ встановлено, що рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках, підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону. Положеннями статті 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За правилами частини другої статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. (п.1 ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження"). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. (п.16 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження"). Водночас, згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження" установлений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Відповідно до цієї норми у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (зокрема штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 360/2827/20 позов Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 08 липня 2020 року ВП № 61764696 про накладення на Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області штрафу у розмірі 5100,00 грн. (арк. спр. 33-37). Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 360/2827/20 набрало законної сили 25 вересня 2020 року. Відтак, вищевказаним рішенням скасовано первинне накладення штрафу на управління, що унеможливлює повторне накладення штрафу за невиконання рішення суду в рамках виконавчого провадження № 61764696. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, про необхідність скасування спірної постанови державного виконавця про накладення на позивача штрафних санкцій за повторне невиконання рішення суду. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта про наявність правових підстав у державного виконавця для винесення постанови про накладення штрафу на боржника є необґрунтованими, тому постанова про повторне накладення штрафу за невиконання рішення суду є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 271, 272, 287,308, 311, 315, 316, 321, 322,329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 360/2998/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року. Судді Е.Г. Казначеєв І.В. Геращенко Г.М. Міронова