Постанова 4807 № 320/10856/18

Дата документу 09.12.2020 Справа № 320/10856/18 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 320/10856/18Головуючий у 1-й інстанції Горбачова Ю.В. Повний текст рішення складено 13.07.2020 року. Пр. № 22-ц/807/2874/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 із уточненнями на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2020 року у справі за позовом керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області, до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Чудська Оксана Олегівна, ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області, звернувся до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 1-12), в якому просив: - визнати відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; - витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь Мелітопольської міської ради квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; - стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури, розрахунковий рахунок відкритий в Державній казначейській службі України, кошти витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 3544,26 грн. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що керівником Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді встановлено порушення прав територіальної громади м. Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради на відумерлу спадщину, з наступних обставин. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду по справі №320/9348/15-ц від 04.04.2016 визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; визнано за ОСОБА_4 право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 23,6 кв. м, житловою площею 11,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, за заявою ОСОБА_4 , 30.04.2016 державним реєстратором виконавчого комітету Мелітопольської міської ради зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 (реєстраційна справа №918610623107). Деталізованою інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясовано, що первісним власником квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який володів нею на підставі свідоцтва про право власності б/н від 30.10.2006. Так, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 78 років, актовий запис №

314. Тобто, на момент винесення рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2016 року по справі №320/9348/15-ц, первісний власник квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 був померлим. За інформацією Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28.03.2017 №01-30/99/2017 встановлено, що в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільна справа під №320/9348/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним та визнання права власності на квартиру, не перебувала. Також, за інформацією Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.11.2018 №01-30/384/2018 згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду справа під №320/9348/15-п була заведена в категорії «Справа про адміністративне правопорушення». Таким чином, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2016 року по справі №320/9348/15-ц, на підставі якого зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_4 , є підробленим та фактично не виносилось судом. Крім того, відомості про дану подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016081280000045 від 22.08.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190, ч.4 ст.358 КК України. Встановлено, що 13.05.2016, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К.Ю., ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_5 , квартиру АДРЕСА_2 відчужено у власність ОСОБА_6 . У подальшому право власності на вказану квартиру, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01.08.2016, зареєстровано за ОСОБА_2 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О.О. (№2643 від 01.08.2016). 22.08.2016 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири. Відповідно до абз.2 п.1 вказаного договору зазначена квартира, що відчужується, складається з однієї жилої кімнати і має розмір загальної площі 23.6 кв. м, житлової площі 11.8 кв. м. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 15.11.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 918610623107. За інформацією Мелітопольського міськрайонного відділу державної РАЦС №350/17 11-06-124 від 15.11.2018, згідно відміток актового запису про смерть ОСОБА_3 паспорт померлого при реєстрації не подавався, відомості про померлого внесені згідно з лікарським свідоцтвом про смерть. У відділі актових записів відсутні відомості щодо близьких родичів померлого. Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданою 15.11.2018 Мелітопольською державною нотаріальною конторою, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась. Спадкоємці за законом та за заповітом з моменту смерті ОСОБА_3 і по цей час із заявами про прийняття спадщини не звертались, тобто, на спадкове майно, яке залишилось після смерті спадкодавця ніхто з його спадкоємців не претендує з будь-яких причин. Більш того, заповіт при житті ОСОБА_3 не складався, спадкова справа не відкривалась. Фактично ОСОБА_4 заволодів квартирою, після смерті ОСОБА_3 , без відповідної правової підстави, протиправно та не мав права її відчужувати на користь інших осіб. Таким чином, позивача, поза його волею, позбавлено права власності на спірне майно, наявні підстави для застосування положень ст.388 ЦК України. Враховуючи викладене, майно померлого квартира за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст.1277 ЦК України, позивач просить визнати відумерлою спадщиною та передати у власність територіальної громади міста, а тому звернувся до суду з даною заявою. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_7 (т.с. 1 а.с. 41). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 49) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження. В автоматизованому порядку суддею Горбачовою Ю.В. у цій справі замінено суддю суду першої інстанції ОСОБА_7 у зв`язку із закінченням терміну повноважень останньої (т.с. 1 а.с. 72). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 101) зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скворцова О.В., до Мелітопольської міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К.Ю. про відшкодування збитків та витрат внаслідок витребування майна з чужого незаконного володіння, повернуто представникові позивача разом з доданими до неї документами (т.с. 1 а.с. 92-115) за заявою останньої в порядку ст. 185 ч. 4 п. 3 ЦПК України (т.с. 1 а.с. 100). Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2020 року (т.с. 2 а.с. 32-39) позовну заяву керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області, у цій справі задоволено у повному обсязі. Визнано відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Мелітопольської міської ради (ЄДРПОУ 02140811) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Байбулатова, 22, м. Мелітополь, 72319, розрахунковий рахунок №35217095000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 3544,26 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі із уточненнями (т.с. 2 а.с. 44-46, 56-58) просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у позові у повному обсязі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 2 а.с. 60). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 24 вересня 2020 року (т.с. 2 а.с. 90), справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 92), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом). Прокурор подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі (т.с. 2 а.с. 107-129). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 133) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання відповідача ОСОБА_1 (т.с. 2 а.с. 130-132). У судове засідання 09 грудня 2020 року повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 103-104, 106) представник позивача Мелітопольської міської ради Запорізької області, треті особи - приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Чудська О.О. та ОСОБА_2 не з`явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Треті особи - приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Чудська О.О. та ОСОБА_2 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили. Позивач Мелітопольська міська рада Запорізької області подала апеляційному суду через свого представника клопотання (т.с. 2 а.с. 137-139), в якому просила розглядати дану справу апеляційним судом без участі її представника, вважала, що рішення судом першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання представника позивача Мелітопольської міської ради Запорізької області, третіх осіб - приватного нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Чудської О.О. та ОСОБА_2 і на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України ухвалив: заяву позивача задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю відповідача ОСОБА_1 представника останньої адвоката Скворцової О.В. (т.с. 1 а.с. 74-75) в режимі відеоконференції, а також прокурора Редька М.В. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з`явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 3-5, 11-13, 76-81, 141, 258-265, 280, 354 ЦПК України, ст.ст. 215, 346, 388, 655, 658, 1268 ЦК України, ЗУ «Про місцеве самоврядування», ЗУ «Про прокуратуру» та виходив із обґрунтованості та доведеності всіх позовних вимог позивача у цій справі. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 13.05.2016 приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К.Ю. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між продавцем ОСОБА_4 в особі його представника ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 , згідно якого останній отримав у власність спірну квартиру (т.с. 1 а.с.27-28). Під час укладення вищевказаного договору купівлі-продажу нотаріусу ОСОБА_8 було пред`явлено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області по справі №320/9348/15-ц від 04 квітня 2016 року, яким визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладеним; визнано за ОСОБА_4 право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 23,6 кв. м житловою площею 11,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Представлене нотаріусу судове рішення містило всі необхідні реквізити для судового рішення, що набрало законної сили. Датою набрання судовим рішенням законної сили було зазначено - 18.04.2016 (т.с. 1 а.с.13-14). Згідно із інформацією Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28.03.2017 №01-30/99/2017 встановлено, що в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду цивільна справа під №320/9348/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним та визнання права власності на квартиру, не перебувала (т.с. 1 а.с.15). Відповідно до інформації Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.11.2018 №01-30/384/2018 встановлено, що згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду справа під №320/9348/15-п заведена в категорії «Справа про адміністративне правопорушення» (т.с. 1 а.с.16). За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясовано, що первісним власником квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності б/н від 30.10.2006. Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області 17 лютого 2016 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 78 років, актовий запис № 314 (т.с. 1 а.с.17). Тобто на момент винесення рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2016 року по справі №320/9348/15-ц, первісний власник квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 був померлим. Таким чином, всі встановлені судом обставини свідчать про те, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2016 року по справі №320/9348/15-ц, на підставі якого зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_4 , є підробленим та фактично не виносилось судом. На підтвердження даної обставини також є факт відсутності вищезазначеного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у Реєстрі судових рішень. Крім того, відомості про підробку судового рішення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016081280000045 від 22.08.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України. У подальшому право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01.08.2016 було зареєстровано за ОСОБА_2 . Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О.О. (№2643 від 01.08.2016) (т.с. 1 а.с.29-30). Після того, згідно договору купівлі-продажу квартири від 22.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 3014, продавець ОСОБА_2 передав у власність покупця ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняла належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 і сплатила за неї визначену за домовленістю сторін грошову суму (т.с. 1 а.с.31-33). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 21.11.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 918610623107 (т.с. 1 а.с.23-24). Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до п.4 ч.1 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону. Згідно із ч. 9 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з вимогами ст.ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі. Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. П. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього. П. 10 постанови Пленуму верховного суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» визначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. статті 388 ЦК України. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.202 ЦПК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. П. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Оскільки відповідно до ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. Ст. 1276 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців. Відповідно до ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Згідно із інформацією Мелітопольського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №350/17 11-06-124 від 15.11.2018, згідно відміток актового запису про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт померлого при реєстрації не подавався, відомості про померлого внесені згідно з лікарським свідоцтвом про смерть. У відділі актових записів відсутні відомості щодо близьких родичів померлого (т.с. 1 а.с.18). Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), від 19.07.2016, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заводилась (копія т.с. 1 а.с.19). З інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 4087216 від 15.11.2018 судом першої інстанції також правильно було встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заводилась (т.с. 1 а.с.238). Спадкоємці за законом та за заповітом з моменту смерті ОСОБА_3 і по цей час із заявами про прийняття спадщини не звертались, тобто, на спадкове майно, яке залишилось після смерті спадкодавця ніхто з його спадкоємців не претендує з будь-яких причин. Заповіт при житті ОСОБА_3 не складався, спадкова справа не відкривалась. Таким чином, ОСОБА_4 заволодів спірною квартирою після смерті ОСОБА_3 без відповідної правової підстави, протиправно та не мав права її відчужувати на користь інших осіб. Відповідно до ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом. П. 4 ст.56 ЦК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 цього Кодексу. Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Ст. 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Згідно зі ст. 0 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Таким чином, Мелітопольська міська рада є органом, що представляє територіальну громаду м. Мелітополь та здійснює від імені територіальної громади повноваження щодо розпорядження майном комунальної власності. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Таким чином, ч. 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено дві альтернативні групи умов, при наявності яких, прокурор наділений правом здійснення представництва в суді законних інтересів держави. Перша група альтернативних умов порушення або загроза порушення інтересів держави, друга група альтернативних умов захист цих інтересів (порушених, або щодо порушення яких існує загроза) не здійснює (1) або неналежним чином здійснює (2) орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (3). Мелітопольська міська рада відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування» органом, через який територіальною громадою безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що у правовідносинах що виникли, саме: Мелітопольська місцева рада є органом, уповноваженим здійснювати як захист порушених інтересів держави так і захист порушених інтересів територіальної громади м. Мелітополя. Відповідно до ч.2 ст. 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Ст. 327 ЦК України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) вирішено виключну правову проблему щодо підстав представництва інтересів держави в суді прокурором. Так, ВП ВС встановлено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Прокурор, звертаючись з даним позовом, довів факт бездіяльності органу місцевого самоврядування, який протягом тривалого часу не реагував на порушення інтересів держави, а тому є безпідставними посилання третьої особи на відсутність підстав звернення прокурора з даним позовом до суду. Ст. 188 ЦПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно погодився із доводами позивача, що підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі є доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 дублюють доводи заперечень відповідача проти позову позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. В силу вимог ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1); позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2). Позивачем у цій справі є Мелітопольська міська рада Запорізької області, на користь якої суд першої інстанції правильно й витребував вищезазначену спірну квартиру у відповідача ОСОБА_1 . Оскільки, Територіальна громада (всі жителі) м. Мелітополь Запорізької області, інтереси якої в силу вимог закону представляє Мелітопольська міська рада Запорізької області, як юридична особа, не є фізичною чи юридичною особою, а також державою, та, відповідно, не може бути стороною у цій справі в силу вимог ст. 48 ч. 2 ЦПК України. Територіальна громади (всі жителі) м. Мелітополь Запорізької області в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області, яку у цій справі представляє також прокурор, мала право на витребування у відповідача ОСОБА_1 вищезазначеної спірної квартири на свою користь (похідна вимога позивача у цій справі) в разі задоволення судом у цій справі первісної позовної вимоги позивача (про визнання вищезазначеної спірної квартири відумерлою спадщиною). Права ОСОБА_1 рішенням у цій справі при вищевикладених правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи не порушені, остання не позбавлена права окремо від цієї справи у подальшому вирішувати питання про стягнення коштів, сплачених за квартиру, з ОСОБА_2 та інш. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач ОСОБА_1 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у цій справі. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані. Судова практика в інших справах за участю інших учасників справи, надана стороною відповідача апеляційному суду до апеляційної скарги у цій справі, не може бути доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, який може бути прийнятий апеляційним судом до уваги у цій справі. Крім того, ця судова практика не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи судом. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України, також вирішив у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 із уточненнями залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 14.12.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.