Постанова Донецький апеляційний суд № 219/12848/19

Єдиний унікальний номер 219/12848/19 Номер провадження 22-ц/804/2863/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Космачевської Т.В., суддів: Корчистої О.І., Канурної О.Д., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Шевченко Л.В. в місті Бахмуті Донецької області, повне судове рішення складено 10 червня 2020 року, в справі номер 219/12848/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, В С Т А Н О В И В: 07 листопада 2019 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24 жовтня 2015 року вона уклала шлюб з відповідачем. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з неможливістю забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ? частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 листопада 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. 22 січня 2020 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24 жовтня 2015 року сторони уклали шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3 . Зазначив, що ОСОБА_2 перебуває у декретній відпустці, проте не приймає фінансової участі в утриманні дитини, ухиляється від витрат особистих коштів та тих грошей, що їй сплачує держава на дитину. Малолітній син ОСОБА_3 знаходиться на повному його утриманні. Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ? частини з всіх видів доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 7 листопада 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. В задоволенні зустрічного позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Із вказаним рішенням в частині спору про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини не погодився відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції частині спору про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову, постановити окрему ухвалу стосовно порушення судом першої інстанції вимог Закону України №731-ІХ від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», щодо строків набуття рішення законної сили та видачі виконавчих документів по справі. Доводами апеляційної скарги наведено, що судом першої інстанції порушено вимоги статей 12, 76, 77, 81, 89 ЦПК України, суд не взяв до уваги докази, надані відповідачем, не звернув уваги на відсутність доказів з боку позивача за первісним позовом. Зазначає, що позивачкою не надано до суду доказів, що з моменту пред`явлення позову і до ухвалення судового рішення, син ОСОБА_3 прожив тільки з позивачкою та перебував на її утриманні. Вважає, що рішення суду про стягнення на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 суперечить інтересам дитини, оскільки дитина на час вирішення судом спору перебуває на утриманні батька, який здійснює свій батьківський обов`язок та добровільно утримує дитину, примусове стягнення аліментів в очах оточуючих пригнічує честь та гідність батька, а також порушує статті 21, 24 Конституції України. Крім того, зазначає, що суд грубо порушив вимоги Закону України №731-ІХ від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», оскільки видав виконавчі документи та рішення, що не набрало законної сили в період дії вказаного Закону, у зв`язку з чим просить постановити окрему ухвалу з цього питання. В доповненнях до апеляційної скарги на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2020 року звертає увагу на те, що ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2020 року у даній справі проводилась процедура врегулювання спору за участю судді, за взаємною згодою сторін. Крім того, ухвалами Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2019 року та від 31 березня 2020 року у справі №219/12850/19 про розірвання шлюбу сторонам надавався строк для примирення. В відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2020 року - без змін. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, вимоги незаконними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. 28 серпня 2020 року ухвалою Донецького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження. 31 серпня 2020 року позивачка ОСОБА_2 отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 28.08.2020 року з копією апеляційної скарги та доповненнями до неї (а.с. 201). 31 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 28.08.2020 року (а.с. 202). Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Пункт 3 частини 6 цієї статті передбачає, що малозначними справами є, зокрема, справи про стягнення аліментів, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, відповідач ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом, апеляційний суд переглядає рішення суду саме в цій частині. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 між ОСОБА_1 и ОСОБА_2 24 жовтня 2015 року укладено шлюб, який зареєстровано у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с. 9). Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8). З довідки №224 від 18 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 14.07.2017 року, разом з ним проживають його дружина - ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 . Власником квартири є ОСОБА_5 (а.с. 111). З акту від 14 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкають у квартирі АДРЕСА_2 без реєстрації з 14 липня 2017 року (а.с. 112). Відповідно до довідки про доходи №53 від 12 березня 2020 року ОСОБА_2 працює в Управлінні освіти Бахмутської міської ради з 01 вересня 2015 року, за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року отримала дохід до виплати в розмірі 49420,73 грн (а.с. 163). Відповідно до довідки про доходи №69 від 09 квітня 2020 року ОСОБА_2 працює в Управлінні освіти Бахмутської міської ради з 01 вересня 2015 року, за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року доходу не отримувала (а.с. 143). З довідок №632, №633 від 06 квітня 2020 року та №687, №688 від 12 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 знаходиться на обліку в УПСЗН Бахмутської міської ради і за період з липня 2017 року по квітень 2020 року отримала допомогу переміщеним особам на проживання в розмірі 33887,69 грн та допомогу при народженні 1-єї дитини в розмірі 29240,00 грн (а.с. 138, 139, 159-160, 161-162). Відповідно до довідки №311-14/156/20 від 06 квітня 2020 ОСОБА_1 працює в Донецькому апеляційному суді з 02 жовтня 2018 року, за період з січня 2019 року по грудень 2019 року отримав дохід у розмірі 279106,31 грн (без врахування обов`язкових податків та інших платежів) (а.с. 141). Задовольняючи частково первісний позов та стягуючи з відповідача ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/5 частини заробітку з усіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.11.2019 до повноліття дитини, суд першої інстанції виходив з принципів справедливості, об`єктивності, розумності, зазначаючи, що вказаний розмір аліментів з врахуванням рівного обов`язку обох батьків на утримання та виховання дитини буде відповідати інтересам та потребам останньої. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до частини першої, другої, статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. За положеннями частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. За положеннями частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Судом встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 . З довідки №224 від 18 лютого 2020 року вбачається, що позивачка ОСОБА_2 мешкає разом з малолітнім сином ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 без реєстрації з 14 липня 2017 року. За період з липня 2017 року по квітень 2020 року, перебуваючи на обліку в УПСЗН Бахмутської міської ради як переміщена особа та особа, що отримує допомогу при народженні 1-єї дитини, отримала грошові кошти в розмірі 33887,69 грн та в розмірі 29240,00 грн відповідно. Отже, оцінивши належним чином докази, подані сторонами, у їх сукупності з урахуванням встановлених обставин, які мають суттєве значення для вирішення справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення певної суми аліментів. Доводи апеляційної скарги щодо перебування дитини на повному утриманні відповідача ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, тому відхиляються. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо постановлення окремої ухвали відносно порушення судом першої інстанції вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19)», апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини 10 статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Отже, оскільки постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, тому такі доводи апеляційної скарги апеляційний суд також відхиляє. Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, порушення норм процесуального права, висновків суду не спростовують, не впливають на правильність винесеного рішення та зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 367 ЦПК України виходять за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2020 року - без змін. Поновити дію рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повне судове рішення складено 14 грудня 2020 року. Суддя: