Постанова 4824 № 759/18940/19

справа № 759/18940/19 головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О. провадження № 22-ц/824/5520/2020 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 27 липня 2017 року у розмірі 11603,42 грн. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач 27 липня 2017 року став клієнтом АТ КБ "Приватбанк" ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк", згідно якої отримав кредитну картку "Універсальну" та отримав кредит у розмірі 2 500 грн у вигляді встановлено кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 умов та правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ "Приватбанк", які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Станом на 14 липня 2019 року заборгованість відповідача становить 11603,42 грн, яка включає в себе 5226,21 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5009,26 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 339,22 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 500 грн - штраф (фіксована частина), 528,73 грн - штраф (процентна складова). Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року відмовлено у позові АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач АТ КБ "Приватбанк", в інтересах якого діє представник Крилова О.Л., звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу позивач мотивує тим, що рішення місцевого суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. У доводах апеляційної скарги позивач указує, що судом порушено такі засади судочинства як рівність перед законом і судом, змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог за відсутності будь-яких заперечень відповідача проти цього позову. Так, позивач вважає, що у підтвердження позовних вимог ним надано згідно із ст.ст. 77, 78 ЦПК України належні та допустимі докази, а саме: особисто підписаний відповідачем кредитний договір; розрахунок заборгованості станом на 14 липня 2019 року; виписку по рахунку, відповідно до якої відповідач активно користувався кредитним лімітом та сплачував за його користування; довідку про строк дії карти та довідку про зміну умов кредитування. У доводах апеляційної скарги позивач також не погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність укладення між сторонами умов кредитного договору із узгодженням порядку сплати відсотків за користування кредитом та порядку сплати неустойки, оскільки при укладені 27 липня 2017 року кредитного договору відповідач надав згоду на те, що його заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає договір про надання банківських послуг. Зокрема у апеляційній скарзі позивач указує, що відповідач підписав особисто довідку про умови кредитування. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не надіслав. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки у справі ціна позову становить 11 603,42 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і указана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що в матеріалах справи Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи Банку не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови і Тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови і Тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Крім того, позивачем не було надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості та в наданому позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 27 липня 2017 року були відсутні дані про те, за якою карткою зроблено розрахунок. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Як встановлено судом першої інстанції, 27 липня 2017 року між АТ КБ "Приватбанк" та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір, що підтверджується Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка містить його анкетні дані та підпис (а.с.8). На підтвердження погодження умов договору АТ КБ "ПриватБанк" надано до матеріалів позовної заяви також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", а саме "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", Універсальна,55 днів пільгового періоду", "Універсальна CONTRACT", "Універсальна GOLD", витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи обслуговування карткових рахунків, розрахунок заборгованості, копію паспорта відповідача (а.с.9-27). З Умов та правил обслуговування, зокрема, передбачається, що зміни та доповнення до цього Договору вносяться Банком в односторонньому порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України, шляхом його розміщення на цьому сайті у новій редакції (п.1.1.5.1). Продовження користування Клієнтом послугами Банку після дати публікації на цьому сайті Умов та Правил надання банківських послуг у новій редакції є фактом надання згоди на зміни та доповнення до Договору та їх погодження шляхом мовчазної згоди (п.1.1.5.2). Позивач посилався на те, що відповідач не виконує свої зобов`язання за договором та станом на 14 липня 2019 року має заборгованість у загальному розмірі 11603,42 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5226,21 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 5009,26 грн; заборгованість за нарахованими відсотками на прострочений кредит - 339,22 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 528,73 грн, наявність заборгованості позивач підтверджує розрахунком (а.с.7). Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо узгодження сторонами умов кредитного договору у виді сплати відсотків за користування кредитними коштами та сплати неустойки (пені, штрафу), колегія апеляційного суду визнала їх недоведеними враховуючи наступне. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В силу ч.ч. 1,2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В порядку ч. 2, ч. 4 та ч. 8 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. В силу ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зроблений правовий висновок, за яким без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічні висновки викладені, зокрема і в Постановах Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 207/2952/17, від 26 серпня 2020 року у справі № 766/19614/18 та ін, що свідчить про усталену судову практику. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін, і оформлений у формулярах або інших стандартних формах. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У даній справі в анкеті-заяві відповідача від 27 липня 2017 року зазначені лише його анкетні дані, не зазначено вид картки, яку бажав отримати відповідач, не визначений кредитний ліміт та процентна ставка, відсутні і інші умови кредитування. Тобто, із вказаної заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карт, запропонованих банком, погодився відповідач. У доводах апеляційної скарги позивач посилається на узгодження умов кредитного договору про визначення розміру та порядку сплати відсотків за користування кредитними коштами та неустойки шляхом підписання довідки про умови кредитування, однак наведені доводи не підтверджені доказами,оскільки ні у суд першої інстанції разом з позовом, ні у суд апеляційної інстанції указана довідка надана не була. Так у переліку додатків, доданих до позовної заяви та до апеляційної скарги, відсутня інформація щодо довідки про узгодження умов кредитування, яка окремо підписана відповідачем. Таким чином, у матеріалах справи відповідна довідка відсутня і позивачем не надано доказів подання цієї довідки ні у суд першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. Отже висновки суду щодо недоведеності позивачем факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, зокрема в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафу, позивачем не спростовано. Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Однак у позові вимог щодо стягнення нарахованих відсотків на підставі ст. 1048 ЦК України позивач не заявив та відповідного розрахунку не наводив. Тому, у суду першої інстанції з урахуванням принципу диспозитивності відсутній обов`язок щодо нарахування передбачених законодавством відсотків, з приводу яких позовні вимоги не заявлені. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Про неможливість стягнення на користь банку відсотків, які передбачені статтями 625 та 1048 ЦК України, якщо вони не були предметом позову у суді першої інстанції, також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Суду першої інстанції також не були надані банківські та/або інші фінасово-розрахункові документи на підтвердження обставин використання відповідачем кредитних коштів банку і взагалі доказів щодо відкриття рахунку за кредитною карткою та видачі коштів. Так, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц за аналогічних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що виконаний банком розрахунок заборгованості не є належними доказами, які б доводили обґрунтованість вимог позивача. Відповідного висновку касаційний суд дійшов з урахуванням змісту частини першої статті 1050 ЦК України та статей 526, 527, 530 ЦК України, згідно із якими банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час підписання анкети-заяви), та чинного на час розгляду справи пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічного висновку про те, що саме виписка по картковому рахунку позичальника є підтвердженням виконаних операцій, а саме, використання позичальником коштів банку, а відтак і належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №200/5647/18. Однак у цій справі виписка по картковому рахунку відповідача ОСОБА_1 станом на 08 лютого 2020 року за договором "б/н" була надана позивачем лише до суду апеляційної інстанції (а.с.58). Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У апеляційній скарзі позивачем не надані докази неможливості подання випискипо картковому рахунку відповідача до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та взагалі не заявлено клопотання про долучення указаного доказу до матеріалів справи у суді апеляційної інстанції. За таких обставин, доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів та неустойки, відхиляються колегією суддів, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Посилання позивача на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача, доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції замість відповідача навів доводи проти вимог позивача і відмовив банку у цих вимогах без посилання на жодний доказ іншої сторони спору є необґрунтованими, оскільки обов`язком суду є також перевірка доказів, якими сторона доводить свої вимоги на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності. Відповідно до ст. 89 ЦПК України (ч.ч. 1-3) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. У даній справі позивач, зокрема, просив стягнути борг, проценти за користування кредитом та штрафи, однак належних, допустимих та достатніх доказів досягнення згоди з відповідачем у належній формі з цих питань та розміру заборгованості не наддав. Разом з цим, саме позивач має довести досягнення згоди між сторонами з цих питань та розмір заборгованості, а перекладення цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності (аналогічна правова

позиція Верховного Суду викладена у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17). За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованим та відповідають обставинам справи і положенням чинного законодавства. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив надані позивачем докази, яким дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана Судді К. П. Приходько С.О. Журба