Постанова КЦС ВС № 354/619/15-ц

Постанова Іменем України 09 грудня 2020 року м. Київ справа № 354/619/15-ц провадження № 61-5843св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство», відповідачі: Поляницька сільська рада Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та в інтересах державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Ясеновенко Л. В., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся з позовом до Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 жовтня 2002 року № 11 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку на ділянці «Прохідний» для будівництва та обслуговування житлового будинку с. Поляниця площею 0,1500 га. На підставі спірного рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV-ІФ № 028122, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 000064. Постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 1-6/11 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зокрема, Поляницького сільського голову ОСОБА_2 та інженера-землевпорядника ОСОБА_3 , які обвинувачувалися у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України. Разом із тим, у вказаній постанові встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 жовтня 2002 року № 11 щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця рішення виконавчого комітету № 11 від 10 жовтня 2002 року не виносилося в установленому законом порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а було самостійно складено сільським головою с. Поляниця ОСОБА_2 Перший заступник прокурора Івано-Франківської області просив: визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІV-ІФ № 028122 від 29 листопада 2002 року, площею 0,1500 га, виданий ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована в ділянці «Прохідний» с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Надвірнянського районного суду від 30 жовтня 2018 року позовні вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІV-ІФ № 028122 від 29 листопада 2002 року, площею 0,1500 га, виданий ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га на підставі фіктивного рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, внаслідок чого її було фактично незаконно вилучено у постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство». Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Таким чином, земельна ділянка на ділянці «Прохідний» для будівництва та обслуговування житлового будинку у с. Поляниця площею 0,1500 га підлягає поверненню у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України ДП «Ворохтянське лісове господарство». Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 рокурішення Надвірнянського районного суду від 30 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що органам прокуратури про існування спірного рішення стало відомо ще в квітні 2005 року, проте з позовом перший заступник прокурора звернувся до суду лише у вересні 2015 року, тобто поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами. Аргументи учасників справи У березні 2019 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та в інтересах ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 рокута залишити в силі рішення Надвірнянського районного суду від 30 жовтня 2018 року. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що підставою звернення до суду з позовом є постанова Галицького районного суду від 04 березня 2015 року, якою встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_2 та інженер-землевпорядник ОСОБА_3 , зловживаючи службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки, видали завідомо неправдиві офіційні документи, а саме рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва ДП «Ворохтянське лісове господарство», у результаті чого були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки, в тому числі № 36 від 10 жовтня 2002 року, в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених земельних ділянок. Застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, оскільки незважаючи на те, що спірне майно вибуло поза волею власника з порушенням встановленого законодавством порядку, земельна ділянка залишається у володінні особи, яка не є її дійсним власником. Таким чином, апеляційний суд помилково застосував наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна, оскільки перебування земельної ділянки у володінні особи, яка не є його законним власником, є триваючим правопорушенням. У травні 2019 року Поляницька сільська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Відзив мотивовано тим, що позовна заява фактично подана на захист права постійного користувача землею ДП «Ворохтянське лісове господарство», як самостійного суб`єкта господарювання (державної компанії) у користуванні якого перебувають землі територіальної громади с. Поляниця. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у квітні 2005 року органам прокуратури було відомо про оскаржуване рішення Поляницької сільської ради від 10 жовтня 2002 року та про державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 29 листопада 2002 року площею 0,1500 га, виданий відповідачу, що підтверджується ухвалою Коломийського районного суду від 21 березня 2007 року, яка є чинною. Проте з позовом перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду лише у вересні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи 372/1684/14-ц. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року поновлено касаційне провадження та справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в касаційному порядку справи № 2-181/10. Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження в справі та відмовлено у задоволенні клопотання першого заступника прокурора Івано-Франківської області повідомити про час та місце розгляду справи Генеральну прокуратуру та прокуратуру Івано-Франківської області. Позиція Верховного Суду Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів. Суди встановили, що на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11 січня 2001 року Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування 4 358,5 га земель для ведення лісового господарства та видано державний акт на право постійного користування землею ІІ-ІФ №002701. Згідно з пунктами 4, 5 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 жовтня 2002 року № 36 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі» вилучено в Поляницького лісного Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства земельні ділянки загальною площею 14,10 га, віднесено земельні ділянки загальною площею 14,10 га до земель запасу сільської ради. Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 жовтня 2002 року № 11 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку на ділянці «Прохідний» с. Поляниця площею 0,1500 га. Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру від 01 жовтня 2004 року № 464 ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію на земельну ділянку площею 0,1500 га кв. 32 діл. 1, яка надана на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства. 29 листопада 2002 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028122, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 000064. У постанові Галицького районного суду від 04 березня 2015 року по кримінальній справі № 1-6/11 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . В кримінальній справі № 1-6/2011 встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької с/ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га на ділянці «Прохідний» с.Поляниця не приймалося взагалі, а було підроблене. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зроблено висновок, що «відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв. Оскільки спірні земельні ділянки були набуті відповідачами з комунальної власності на підставі рішення Іванковичівської сільської ради б/н від 30 вересня 2004 року, яке радою не приймалось, Іванковичівська сільська рада від імені територіальної громади не вчинила дій щодо розпорядження комунальним майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні. Тому спірні земельні ділянки вибули з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі. …На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що позовна давність до правовідносин, пов`язаних з витребуванням майна, не застосовується. Вирішуючи виключну правову проблему, сформульовану Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 квітня 2018 року, для забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким». У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника». За таких обставин, ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку, та у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку слід відмовити з зазначених підстав. Представником Поляницької сільської ради та ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше». Апеляційний суд встановив, що у квітні 2005 року органам прокуратури стало відомо про оскаржуване рішення Поляницької сільської ради від 10.10.2002 року та про державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІV-ІФ №028122 від 29.11.2002 року площею 0,1500 га, виданий ОСОБА_1 , що підтверджується ухвалою Коломийського районного суду від 21 березня 2007 року. Проте з цим позовом перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду лише у вересні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності. Першим заступником прокурора Івано-Франківської області не подано доказів поважності причин пропуску позовної давності. За таких обставин апеляційним судом обґрунтовано відмовлено в задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду змінити в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін. Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та в інтересах державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» задовольнити частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. М. Коротун Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук