Постанова 4855 № 640/11206/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11206/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року у справі №640/11206/20 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А : У травні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просила суд: визнати протиправними дії відповідача щодо не призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення - 12 березня 2020 року. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідач повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки на думку відповідача, позивач не має необхідного стажу 25 років для призначення пенсії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги клопотання позивача про витребування довідки з Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації, яка підтверджувала, що позивач здійснювала догляд за особою похилого віку ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 94 роки Відповідач не подано до суду відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 12.03.2020 року з проханням призначити пенсію відповідно поданих документів. Листом від 24.03.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії, так як, лише 21 рік 1 місяць 16 днів стажу. Не враховано до стажу період роботи з 02.01.1989 р. по 01.06.1989 р. через виправлення в наказі про зарахування на роботу, період отримання допомоги по безробіттю з 02.08.1992 р. по. 06.12.1992 р. (не зазначено на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер), період догляду за людиною похилого віку з 01.11.2009 по 27.02.2013 (відсутні дані в системі персоніфікованого обліку). Отже, відповідач повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки, на думку відповідача, позивач не має необхідного стажу 25 років для призначення пенсії. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки доводи позивача стосовно пенсійного стажу за період з 01.11.2009 по 27.02.2013 по догляду за людиною похилого віку судом відхилено з урахуванням наданих доказів, суд дійшов висновку, що позивач не має необхідного стажу для призначення пенсії за віком, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо не призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення - 12.03.2020 задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Щодо посилання апелянта на те, що виправлення в трудовій книжці позивача в наказі при зарахуванні на роботу з 02.01.1989 р. по 01.06.1989 р., період отримання допомоги по безробіттю з 02.08.1992 р. по 06.12.1992 р. (не зазначено на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження)), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування розроблений Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Положеннями статті 24 цього Закону закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Таким нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України гарантував всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, є Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ). Відповідно до статті 62 Закону України №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На реалізацію наведеної бланкетної норми Кабінетом Міністрів України 12 серпня 1993 року прийнято постанову № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 17 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року (далі - Інструкція №58). Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 вказаної Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно пункту 4 до постанови Кабінету міністрів України "Про трудові книжки працівників" № 301 від 27.04.1993 року відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, на момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №

162. Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 2.4 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 року по справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 р. у справі № 638/18467/15-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, що в трудовій книжці позивача міститься запис № 8 від 02.01.1989 року містить назву підприємства, зазначено про прийняття на роботу та назву посади, номер та дату видачі наказу (стор. 9 том І). Запис № 9 від 01.08.1989 року про звільнення зроблено з зазначенням підстави звільнення, номеру та дати наказу, посади та підпису уповноваженої особи, печатки (стор. 9 том І). Так, в трудовій книжці позивача міститься запис № 19, 20 від 02.08.1992 та 06.12.1992 року містить запис Центру зайнятості Ленінградського району м. Києва, початок виплати допомоги по безробіттю, зазначено, що дані записи здійснено на підставі Закону України «Про зайнятість населення» (стор. 9 том І). Колегія суддів вважає, що вищезазначений період підлягає врахуванню до страхового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві. В свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, що узгоджується з висновками Верховного Суду в подібних правовідносинах, які на виконання частини 5 статті 242 КАС України враховувалися судом першої інстанції. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 101 Закону України № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії. Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2019 року по справі № 127/1849/17 та від 13.03.2020 року по справі №263/13195/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно не враховано надані записи в трудовій книжці (неправильне оформлення), не є такими, що унеможливлюють врахувати позивачу період з 02.01.1989 р. по 01.06.1989 р. та з 02.08.1992 р. по 06.12.1992 р., а отже даний період підлягає врахуванню. Однак, суд першої інстанції погодився з висновком відповідача про не зарахування до загального стажу періоду догляду позивача за особою похилого віку ОСОБА_2 , а саме, період з 01.11.2009 року по 27.02.2013 рік, з наступних підстав. Відповідно до пункту «є» частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час догляду за інвалідом 1 групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Порядок встановлення часу догляду за інвалідом 1 групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду встановлений п. 10 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, згідно з яким зазначений час догляду встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів І групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів). Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд та їх сусідів, інших даних. Документами, які підтверджують перебування на інвалідності можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів праці та соціального захисту населення або Пенсійного фонду та інші документи. Згідно з пункту 9 статті 11 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства. Так, відповідно до довідки від 18.12.2019 року та даних персоніфікованого обліку, позивачка отримувала компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з 28.02.2013 року по 26.08.2013 року. Як зазначав позивач (апелянт), що в період з 01.11.2009 року по 27.02.2013 рік вона здійснювала догляд за особою похилого віку ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 94 роки. Тобто, за вказаний період особа, за якою вона здійснювала догляд була похилого віку та мала пенсійний вік, даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , актовий запис №12 від 23.09.2013 року. Колегія суддів звертає увагу, що на Пенсійного фонду покладено обов`язок по складанню акту обстеження фактичних обставин здійснення догляду за особою похилого віку та, яка має інвалідність, згідно Порядку №

637. Вказаний акт складається на підставі на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд та їх сусідів, інших даних. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду, тощо, які підтверджували, що позивачем у період з 01.11.2009 року по 27.02.2013 рік здійснювала догляд за особою похилого віку ОСОБА_2 . Також, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта, що витребування довідки з Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації буде належним чином підтвердженням про догляд позивачем за особою похилого віку, оскільки Порядку № 637 передбачено складання акту про догляд за особою похилого віку, а не виплати допомоги позивачу. Щодо посилання апелянта, що судом першої інстанції не задоволено клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, судом першої інстанції відхилено дане клопотання з підстав того, що представник ОСОБА_1 звертався з відповідною заявою до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації з приводу отримання відомостей щодо наявності висновку медичного закладу про необхідність стороннього догляду ОСОБА_2 , що подавались при оформленні допомоги ОСОБА_1 , за наслідками розгляду якого представникові було надано відповідь, що підтверджується листом від 27.01.2020 №195. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, що загальний трудовий стаж з урахуванням всіх не врахованих відповідачем періодів (з 02.01.1989 р. 01.06.1989 р.; з 02.08.1992 р. по 06.12.1992 р; 01.01.2009 р. по 27.02.2013р.) має становити 25 років 1 місяць 3 дні. Так, стаж за період з періодів 02.01.1989 р. 01.06.1989 р.; з 02.08.1992 р. по 06.12.1992 р. , який підлягає врахуванню не є достатнім, оскільки становить 9 місяців 5 днів, а отже в даному випадку загальний стаж позивача становить 21 рік 10 місяців 21 день (9 місяців 5 днів + 21 рік 1 місяць 16 днів). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки доводи позивача стосовно пенсійного стажу за період з 01.11.2009 по 27.02.2013 по догляду за людиною похилого віку судом відхилено з урахуванням наданих доказів, а тому не має необхідного стажу для призначення пенсії за віком, відповідно позовні вимоги не підлягають задоволенню щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення - 12.03.2020 року. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним адміністративному позову, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк