Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/2836/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/2836/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 ( суддя першої інстанції Прасов О.О.) в адміністративній справі №280/2836/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати Вимогу №Ф-10933-55У від 23.07.2019, видану Головним управлінням ДФС у Волинській області по стягненню із ОСОБА_1 - як фізичної особи-підприємця заборгованості по сплаті Єдиного соціального внеску в загальній сумі 18276,72 грн. В обґрунтування позиції викладеної у позові зазначив, що 22.04.2020 при отриманні пенсії позивачем було виявлено, що з неї стягнуто 20% на погашення невідомої заборгованості. Від працівників УПФ в той же день позивач отримав копію постанови виконавчої служби про звернення стягнення на пенсійні кошти від 13.02.2020 для погашення заборгованості перед Управлінням ДФС у Волинській області в межах виконавчого провадження ВП №60235721 по стягненню з ОСОБА_1 ЄСВ в сумі 18276,72 грн. та відповідну виписку з даних УПФ про відкрите виконавче провадження. Зі змісту вищезазначених документів вбачається, що виконавче провадження було відкрито головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на підставі Вимоги №Ф-10933-55 від 23.07.2019, виданої ГУ ДФС у Волинській області по стягненню із ОСОБА_1 - як фізичної особи-підприємця заборгованості по сплаті Єдиного соціального внеску в загальній сумі 18276,72 грн. В 2003 році позивач працював у місті Луцьк та тимчасово був зареєстрований у цьому місті з 19.08.2003 до 01.10.2003, при цьому маючи прописку постійного місця проживання у м.Запоріжжі. В зазначений період позивач зареєструвала приватного підприємця у м.Луцьку, але коли в 2004 році повернулася до м.Запоріжжя, ФОП ОСОБА_1 в місті Луцьк був закритий та знятий з реєстрації, при цьому позивач здав реєстратору Свідоцтво про реєстрацію і жодного документу щодо приватного підприємця у нього не залишилося, оскільки в той час був передбачений такий порядок припинення підприємницької діяльності. Таким чином, ніяких правовідносин починаючи з 2004 року із податковими органами Волинської області у позивача немає, підприємницької діяльності не здійснювала. З 2004 року жодних приватних підприємців позивачка не створювала, не реєструвала та підприємницькою діяльністю протягом п`ятнадцяти останніх років не займалася, а працювала на постійній офіційній роботі на заводі «Запоріжсталь», яку неможливо поєднувати із підприємницькою діяльністю. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року позов задоволено. З апеляційною скаргою на рішення суду звернувся відповідач, в якій зазначив що контролюючим органом на підставі ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI та даних Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 була надіслана податкова вимога. Згідно інтегрованої картки платника податків позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за наступні періоди: 09.02.2018 у сумі 8448 грн. (за 2017 рік); 19.04.2018 у сумі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 у сумі 2457,18 грн. (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 у сумі 2457,18 грн. (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 нараховано у сумі 2457,18 грн. (за IV квартал 2018 року). Контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник є фізичною особою-підприємцем (з 20.08.2003). За результатами апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволені позову. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що відповідно до корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10933-55У від 23.07.2019 року ГУ ДФС у Волинській області вимагається від позивача сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18 276 грн. 72 коп., який виник станом на 23.07.2019року, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.60). В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (згідно безкоштовного доступу на сайті Міністерства юстиції України) стосовно ОСОБА_1 міститься інформація: «не перебуває в процесі припинення, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне» (а.с.26). Крім того, відповідно до Пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 22.05.2019року , позивачка є пенсіонером та отримує пенсію за віком. До того ж до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності у період з 2017-2019 роках. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність спірної вимоги оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10933-55У від 23.07.2019 року винесена ГУ ДФС у Волинській області не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже є не правомірною і підлягає скасуванню. Отже, спірним в даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та додатково зазначає. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI). Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками. Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №

449. Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449). Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). З матеріалів справи встановлено, що позивачка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону . На підтвердження зазначеного, згідно реєстраційних даних, які надані були відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції встановлено, що наразі стан платника податків - « 6» - включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво недійсне. Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Станом на 03.06.2020 року набрав чинності п. 5 розділу І Закону № 592-IX, відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15. Так, підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-IX з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом № 592-IX, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-IX, зокрема платниками, зазначеними у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом № 592-IX. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З огляду на викладене обґрунтованим є висновок про відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Така позиція узгоджується з правовим висновком викладеним у Постанові ВПВС від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 в адміністративній справі №280/2836/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва