Постанова 4875 № 905/1294/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" грудня 2020 р. Справа № 905/1294/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації (вх.№3068 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 15.10.2020, ухвалене суддею Зекуновим Е.В. у приміщенні господарського суду Донецької області 15.10.2020 о 15:15 годині (повний текст рішення складено та підписано 19.10.2020) у справі № 905/1294/20 за позовом Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м.Краматорськ Донецької області, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "Алькор", м.Київ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Конкорд", м.Дніпро, про стягнення 2093037,81 грн., ВСТАНОВИЛА: Департамент розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "Алькор" про стягнення 2093037,81 грн. штрафних санкцій за договором від 16.08.2019 №125/19 про закупівлю послуг з поточного ремонту: пені за кожний день прострочення за період з 01.12.2019 по 01.06.2020 на суму 2000741,81 грн. та штрафу за прострочення понад тридцять днів на суму 92296,00 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 15.10.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 49378,84 грн., штраф у розмірі 4614,80 грн. та судовий збір у розмірі 16198,09 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що пред`явлення Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації позову про стягнення неустойки за порушення строків надання послуг суперечить його попередній поведінці - укладенню за пропозицією відповідача 27.12.2019 додаткової угоди до договору №125/19 від 16.08.2019, якою фактично було продовжено як строк дії договору, так і строк виконання робіт до 31.12.2020. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач порушив умови договору - протягом тривалого часу (86 днів) не приймав рішення про коригування проектної документації, чим фактично сприяв простою у виконанні робіт; відповідне рішення замовник прийняв лише 21.11.2019, після чого у виконавця з`явилась можливість продовжити роботи, що і були зроблено, тому наявні підстави для висновку про прострочення кредитора, порушення зобов`язання з вини кредитора та застосування відповідних наслідків, передбачених статтями 612, 613, 616 Цивільного кодексу України та статтями 219-221 Господарського кодексу України, а відтак, у період з 01.12.2019 по 15.02.2020 у позивача були відсутні підстави для нарахування відповідачу пені за порушення строків надання послуг у сумі 1013164,98 грн., отже, стягненню з виконавця за порушення строків надання послуг підлягає пеня за період з 16.02.2020 по 24.04.2020 у розмірі 987576,83 грн. та штраф за прострочення понад тридцять днів (у розмірі 1 (один) відсоток вартості послуг), на суму 92296,00 грн. Розглянувши заяву відповідача про зменшення суми неустойки в порядку ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України на 100%, суд зазначив, що стягнення з боржника штрафних санкцій не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, а сплата надмірно великих штрафних санкцій зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, створить неможливим вчасне та якісне надання послуг замовникам за іншими укладеними ТОВ "Дорожнє підприємство "Алькор" договорами про публічну закупівлю послуг, тому, оцінивши надані сторонами докази у сукупності із об`єктивними обставинами складного фінансового стану підрядника, час прострочення, виконання підрядником робіт у повному обсязі на час вирішення спору по суті, загальний розмір нарахованих сум відповідно п.14.3 договору, враховуючи положення ст.129 Конституції України, та обставини, на які посилається відповідач у своєму зверненні, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин у правовідносинах між замовником - органом державної виконавчої влади та підрядником, які є підставою для зменшення розміру штрафу та пені, а відтак для часткового задоволення цього клопотання, оскільки, за результатами встановленого та виходячи з інтересів сторін, зменшення неустойки на 95% є достатнім та справедливим, таким чином, на користь позивача має бути стягнута з виконавця за порушення строків надання послуг по договору №125/19 пеня за період з 16.02.2020 по 24.04.2020 у розмірі 49378,84 грн. та штраф за прострочення понад тридцять днів у розмірі 4614,80 грн. Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги позивача в повному обсязі; стягнути з відповідача на користь позивача понесені та документально підтверджені ним судові витрати. Апелянт зазначає, що, уклавши додаткову угоду, сторони залишили строк виконання зобов`язань незмінним; також заявник скарги не погоджується з тим, що в даному випадку мало місце прострочення кредитора, зазначаючи, що в період з 28.08.2019 по 21.11.2019, тобто в процесі погодження заміни бордюрного каменю, відповідач виконував роботи на об`єкті; часовий проміжок погодження позивачем заміни бордюрного каменю не залежить від обов`язку відповідача надавати послуги належним чином та в обумовлені терміни, будь-яких вказівок виконавцю з приводу уповільнення або зупинення робіт на об`єкті позивачем не надавалося, тому посилання на те, що відповідач чекав погодження заміни бордюрного каменю і з цих причин не виконував роботи на об`єкті, позивач вважає недоведеними і такими, що не можуть бути підставою для незадоволення судом нарахованої позивачем пені у період з 01.12.2019 по 15.02.2020. Також апелянт не погоджується зі зменшенням суми штрафних санкцій, вказуючи, що наведені відповідачем підстави для такого зменшення мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду 18.11.2020 в даній справі відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 08.12.2020, встановлено строк до 04.12.2020 для подання відзивів на апеляційну скаргу, заяв, клопотань тощо. Ухвалами суду від 20.11.2020 та від 04.12.2020 задоволено клопотання позивача та третьої особи про участь представників Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації та АТ "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" у судовому засіданні 08.12.2020 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon". 08.12.2020 відповідач надав додаткові пояснення у справі, в яких із посиланням на ст.614 ЦК України стверджує про відсутність підстав для стягнення частини нарахованої пені, оскільки відповідач не може нести відповідальність за дії інших осіб (позивача та Донецької філії Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства "УКРДІПРОДОР"), внаслідок яких ним не було своєчасно завершено виконання обов`язків за договором; відповідач вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що додатковою угодою №2 від 27.12.2019 сторонами було фактично продовжено як строк дії договору, так і строк виконання зобов`язань до 31.12.2020. На думку відповідача, дії позивача є суперечливими та непослідовними, не узгоджуються з закріпленим у цивільному законодавстві принципом добросовісності; правовими наслідками визнання такої недобросовісності судом може бути відмова в задоволенні позовних вимог. У судовому засіданні 08.12.2020 представник позивача (в режимі відеоконференції) підтримав викладену ним письмово правову позицію, представник третьої особи (в режимі відеоконференції) виклав усні заперечення проти вимог апеляційної скарги, просив суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, не скористався своїм правом на участь представника в даному засіданні. В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку. Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України. Присутні в судовому засіданні (у режимі відеоконференції) представники позивача та третьої особи погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи. За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників зазначених учасників справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні. У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. 16.08.2019 між Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації (замовник) та ТОВ "Дорожнє підприємство "Алькор" (виконавець, підрядник) на підставі проведеної процедури закупівлі (№ UА-2019-05-15-003795-а) укладено договір про закупівлю послуг з поточного ремонту №125/19 (т.1, а.с.24), за умовами якого виконавець взяв на себе зобов`язання своїми силами і засобами, на власний ризик надати послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги "С050629 від /Н-08/-Нікольське на ділянці км 0+000 - км 6+000" (об`єкт) за ДК 021:2015 - 45233142-6 - Ремонт доріг (п.1.1). Згідно з п. 2.1. договору договірна ціна послуг, виконання яких доручається виконавцеві, становить 57999 99 грн. за рахунок коштів обласного бюджету (розрахунок витрат, з яких складається вказана сума, узгоджено сторонами в додатку №1 до договору, т.1, а.с.35). Відповідно до п.3.1. договору виконавець зобов`язався розпочати надання послуг протягом десяти календарних днів з моменту укладення договору і забезпечити їх завершення в строк до 30.11.2019. Перегляд термінів надання послуг є можливим за згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди (п.3.3. договору). Водночас строк дії договору сторонами встановлено до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та фінансових розрахунків за надані послуги. Як пояснено представником позивача в судовому засіданні 08.12.2020, у відповідний період (протягом місяця після завершення робіт 30.11.2019) планувалося здійснення їх приймання-передачі та оплати. У відповідності до п.4.3.9 договору, виконавець зобов`язаний інформувати замовника про обставини, що перешкоджають наданню послуг за договором, а також про заходи, необхідні для їх усунення. За умовами п. 9.3 договору, виконавець надає послуги згідно з договірною ціною та кошторисною документацією, використанням прогресивних методів організації виробництва та праці і згідно з вимогами будівельних норм і правил. Відповідно до п.11.2.1. договору передання послуг виконавцем і прийняття їх замовником оформляється актами приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), підписаними обома сторонами. Пунктом 14.3. договору встановлено, що виконавець несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов`язань за договором: за порушення строків надання послуг виконавець сплачує замовникові пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення надання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 1 (один) відсоток вказаної вартості. Пунктом 14.8 договору передбачено, якщо виконавець у процесі надання послуг виявляє прорахунки і недоліки у наданих замовником документах, які можуть негативно вплинути на хід, якість і строки надання послуг, він повинен негайно інформувати про це замовника у письмовій формі. Якщо після цього замовник у письмовій формі наполягає на продовженні надання послуг, виконавець приймає це рішення до виконання. За умовами п. 15.5 договору, всі зміни та доповнення до цього договору оформлюються у вигляді додаткових угод, складених і підписаних у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, які мають однакову юридичну силу. Пунктом 17.1 договору сторони визначили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2019, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та фінансових розрахунків. Додатком №2 до договору (т.1, а.с.37) сторони узгодили Календарний графік послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги "С050629 від /Н-08/-Нікольське на ділянці км 0+000 - км 6+000". Згідно з вказаним графіком, загальний строк виконання робіт становить 102 календарних дні, роботи мали виконуватися у період з третього тижня серпня 2019 року по 30.11.2019 (т.1, а.с.37 - 47). 28.08.2019 листом № 63/2 виконавець повідомив замовника про початок надання послуг на об`єкті (т.1, а.с.72). 28.08.2019 відповідач звернувся листом до позивача з проханням у зв`язку з відсутністю на підприємствах регіону виробництва бордюрного каменю марки БР100.30.18 згідно проектно-кошторисної документації, та стислими термінами виконання робіт, узгодити використання бордюрного каменю марки БР100.30.15 замість БР300.30.18 (т. 1, а.с.152). 29.08.2019 листом №1609/0/110-19 позивач звернувся до проектної організації - Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства "УКРДІПРОДОР", Донецька філія ДП "УКРДІПРОДОР" (далі - проектна організація) з проханням надати узгодження на заміну бордюрного каменю (т.1, а.с.185). 30.08.2019 листом № 05/78 (вх.№ 4146/0/112-19 від 02.09.2019) проектна організація повідомила позивача про те, що заміну бортового каменю не погоджено. 03.09.2019 листом №1736/0/111-19 позивач повідомив ТОВ "ДП Алькор" про відмову у погодженні заміни бордюрного каменю проектною організацією (т.1, а.с.187). 01.11.2019 листом №81/1 відповідач повторно звернувся до позивача з проханням, у зв`язку з відсутністю на підприємствах регіону виробництва бордюрного каменю марки БР100.30.18 та стислими термінами виконання робіт (до 30.11.2019), узгодити використання бордюрного каменю марки БР100.30.15 замість БР300.30.18 (т.1, а.с.153). 06.11.2019 листом №2240/0/110-19 позивач повторно звернувся до проектної організації з проханням надання узгодження на заміну бордюрного каменю (т.1, а.с188). 12.11.2019 листом №05/160 (вх. №5958/0/112-19 від 20.11.2019) проектна організація погодила заміну бортового каменю при умові погодження Департаментом ОДА, при умові наявності оригіналу технічного паспорта з підписом підприємства виробника (т.1, а.с189). 21.11.2019 листом №2417/0/111-19 позивач повідомив відповідача про погодження проектною організацією використання бордюрного каменю на БР100.30.15 (т.1, а.с190). У листі від 28.11.2019 Департамент просив ТОВ "ДП "Алькор" надати замовнику повідомлення про закінчення робіт; у разі, якщо роботи по об`єкту не завершені, надати інформацію про фактичний обсяг їх виконання станом на 29.11.2019 (т.1 а.с. 73). 28.11.2019 року ТОВ "ДП "Алькор" звернулося до замовника з листом вих.№92/1, яким просило у зв`язку з затримкою поставки бортових каменів на об`єкт ділянки дороги С050629, перенести термін завершення робіт до кінця 2019 року та згідно з п.3.3 договору №125/19 оформити додаткову угоду (т. 1, а.с.74). Листом від 29.11.2019 № 2517/0/111-19 Департамент повідомив, що підрядник не довів виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, зокрема, обставин непереборної сили, які можуть впливати на строки виконання робіт, як то передбачено п.15.4 договору (т.1, а.с.75). 24.12.2019 ТОВ "ДП "Алькор" повторно звернулося до замовника з пропозицією - у зв`язку з погодними умовами та неможливістю закінчити у повному обсязі всі види робіт, що виконуються при плюсових температурах, продовжити строк дії договору №125/19 до 31.12.2020 - до повного виконання своїх зобов`язань (лист вих.№105/4, т.1, а.с.78). Як встановлено в ході дослідження матеріалів справи, доказів направлення вказаних листів вони не містять (лише на деяких листах, адресованих позивачеві, наявний відбиток вхідного штампа Департаменту), разом з тим, у суді першої та апеляційної інстанції учасниками справи не заперечувався факт та зміст вищенаведеного листування у період з серпня по грудень 2019 року. 27.12.2019 між позивачем та ТОВ ДП "Алькор" було укладено додаткову угоду №2 до договору про закупівлю послуг з поточного ремонту №125/19 від 16.08.2019, відповідно до умов якої сторони виклали пункт 17.1. договору в наступній редакції: "17.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2020р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та фінансових розрахунків за надані послуги. Решта умов залишається без змін та діє в редакції договору" (т.1, а.с.23). Додаткової угоди №1 до договору матеріали справи не містять, проте, як пояснено представником позивача в судовому засіданні 08.12.2020, нею було внесено зміни лише до реквізитів сторін, а не до умов договору. Згідно з актами виконаних робіт та довідками про вартість робіт форми №КБ-2в, №КБ-3) підрядник передав замовнику, а замовник прийняв та оплатив роботи: станом на 01.12.2019 на суму 28267980,14 грн.; станом на 01.06.2020 на суму 48770308, 29 грн. (т.1, а.с. 50-67). З метою встановлення стану виконаних робіт замовником разом з представником ТОВ "Буддорінжиніринг" (виконавець функції технічного нагляду за наданням послуг) проведено ряд комісійних обстежень об`єкта з залученням представника підрядника, за результатами яких встановлено, що послуги за договором не виконано в повному обсязі, оскільки наявні певні недоліки (дефекти). За результатами обстежень складені відповідні акти обстеження ( т. 1 а.с. 193 - 194). У липні 2020 року Департамент розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "Алькор", в якій просив стягнути з відповідача 2093037,81 грн. штрафних санкцій в порядку п.14.3 договору від 16.08.2019 №125/19, а саме - пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення надання, за кожний день прострочення) за період з 01.12.2019 по 01.06.2020 на суму 2000741,81 грн.; штраф за прострочення понад тридцять днів у розмірі 1 (один) відсоток вартості послуг, на суму 92296,00 грн. (відповідно до наданого позивачем розрахунку, т.1, а.с.71). В ході розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач звернувся до суду з клопотанням, викладеним у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.133) про зменшення штрафних санкцій на 100% від заявленої позивачем суми в порядку ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України. Місцевий господарський суд оскаржуваним рішенням задовольнив позов частково - з наведених вище підстав. Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають наслідки, передбачені договором або законом. Отже, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (ст. 610 ЦК України), у разі якого настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, ТОВ "ДП "Алькор" дійсно було порушено строк виконання робіт - по 30.11.2019, установлений п.3.1 договору №125/19 від 16.08.2019 та Календарним графіком, що є додатком до вказаного договору. За таких обставин, наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій в порядку п.14.3 договору від 16.08.2019 №125/19, а саме - пені в розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення надання, за кожний день прострочення) за період з 01.12.2019 по 01.06.2020 на суму 2000741,81 грн. та штрафу за прострочення понад тридцять днів у розмірі 1 (один) відсоток вартості послуг, на суму 92296,00 грн. узгоджується з розміром простроченої заборгованості та умовами договору. Будь-яких заперечень щодо правильності арифметичних розрахунків, за результатами яких позивачем визначено розмір вказаних сум, іншими учасниками справи не надано суду першої та апеляційної інстанції. Однак місцевим господарським судом відмовлено у стягненні пені в сумі за період з 01.12.2019 по 15.02.2020 із посиланням, зокрема, на норми ст. 612, 613, 616 ЦК України, якими передбачено зменшення відповідальності боржника внаслідок прострочення кредитора. Суд зазначив, що позивач порушив умови договору - протягом тривалого часу (86 днів) не приймав рішення про коригування проектної документації, чим фактично сприяв простою у виконанні робіт. В ході апеляційного провадження позивач заперечував наявність відповідного прострочення кредитора, посилаючись на те, що Департамент розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації на відповідні прохання ТОВ "ДП "Алькор" двічі звертався до проектної організації за погодженням заміни бортового каменю, а також зазначаючи, що відповідач був обізнаний про параметри, вказані в проектно-кошторисній документації (зокрема, про те, з яким бордюрним каменем йому доведеться працювати); часовий проміжок погодження позивачем заміни бордюрного каменю не залежить від обов`язку відповідача надавати послуги належним чином та в обумовлені терміни, роботи на об`єкті восени 2019 року виконувалися підрядником та оплачувалися замовником, будь-яких вказівок виконавцю з приводу уповільнення або зупинення робіт на об`єкті позивачем не надавалося. Разом з тим, позивачем не спростовано тих обставин, що бордюрного каменю марки БР100.30.18 підприємствами регіону не виготовляється (і при цьому не пояснено, чому в такому разі відповідну марку бордюрного каменю було включено до проектно-кошторисної документації) - тобто у відповідача дійсно фактично була відсутня можливість придбати його та використати при проведенні робіт, так само як і відсутня можливість здійснити заміну самостійно, оскільки за умовами п. 9.3 договору виконавець надає послуги згідно з договірною ціною та кошторисною документацією, використанням прогресивних методів організації виробництва та праці і згідно з вимогами будівельних норм і правил. Також, як вбачається з листування сторін, відповідач звернувся до позивача з проханням узгодити використання бордюрного каменю марки БР100.30.15 замість БР300.30.18 своєчасно - фактично в день початку надання послуг на об`єкті, тобто 28.08.2019. У відповідності до п.4.3.9 договору, виконавець зобов`язаний інформувати замовника про обставини, що перешкоджають наданню послуг за Договором, а також про заходи, необхідні для їх усунення. Апелянтом не спростовано факту належного виконання відповідачем вимог зазначеного пункту договору. Отже, оскільки роботи із укладення бордюрного каменю є невід`ємною частиною визначеного сторонами обсягу робіт і, відповідно, за його відсутності завершити роботи в повному обсязі неможливо - колегія суддів зазначає, що погодження заміни марки бордюрного каменю протягом тривалого періоду дійсно є об`єктивною та незалежною від волі відповідача обставиною, що вплинула на тривалість виконання робіт. Позивач в ході апеляційного провадження заперечує проти висновку місцевого господарського суду щодо наявності прострочення кредитора, посилаючись на те, що погодження або не погодження заміни марки бордюрного каменю залежало не від Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, а від проектної організації, яка могла взагалі не погодити таку заміну. Надаючи оцінку відповідним доводам, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Згідно з пунктами 1.4, 4.3.2, 9.3, 10.1 договору виконавець має виконати роботи у відповідності з ДСТУ, проектно-кошторисною та іншою документацією, у тому числі має використовувати матеріали, якість яких відповідає паспортам якості. У відповідності до ч. 1 ст. 850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Статтею 878 ЦК України передбачено, що замовник має право вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищують десяти відсотків визначеної у кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором (ч.1). Підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником (ст.851 ЦК України). Колегія суддів зазначає, що листування сторін у період з серпня по листопад 2019 року свідчить про здійснення і відповідачем, і позивачем певних дій щодо отримання погодження заміни марки бордюрного каменю. Однак у серпні 2019 року проектна організація відмовила у внесенні відповідних змін (без обґрунтування причин), а у листопаді 2019 року надала згоду (при умові погодження Департаментом ОДА, при умові наявності оригіналу технічного паспорта з підписом підприємства виробника). Разом з тим, як було встановлено вище, у відповідності до п.4.3.9 договору, виконавець зобов`язаний інформувати замовника про обставини, що перешкоджають наданню послуг за договором, а також про заходи, необхідні для їх усунення. Тобто відповідно до змісту вказаної норми договору, саме на замовника покладено обов`язок вжиття дієвих заходів з метою усунення обставин, що перешкоджають наданню послуг за договором, тоді як на виконавця - лише обов`язок щодо інформування замовника про такі обставини. Як було встановлено вище, виконавцем було своєчасно виконано вимоги вищевказаної умови договору. Однак позивачем, який безпосередньо здійснював листування із проектною організацією, не надано суду першої та апеляційної інстанції пояснень щодо причин тривалого не погодження та подальшої зміни позиції проектної організації стосовно можливості заміни марки бордюрного каменю, а також пояснень в обґрунтування причин тривалого не направлення повторного звернення до проектної організації після отримання відмови у серпні 2019 року. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність прострочення кредитора та про застосування у зв`язку з цим приписів ст. 612, 613, 616 ЦК України. Зокрема, у відповідності до ч.2 ст.613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Окрім того, відповідно до ч.1, 2 ст.614 ЦК України, на яку посилається відповідач у наданих суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується відсутність вини відповідача у затримці виконання робіт у листопаді 2019 року, оскільки, як правильно встановлено місцевим господарським судом, така затримка викликана тим, що протягом тривалого часу (86 днів) не було прийнято рішення про коригування проектної документації - що є обставиною, незалежною від волі відповідача, який довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо отримання відповідного погодження зі сторони проектної організації (а саме, неодноразово інформував замовника про необхідність його отримання). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зобов`язання відповідача щодо строків виконання робіт слід вважати відстроченим на 86 календарних днів, тобто до 15.02.2020, а відтак, що пеня, нарахована за період з 01.12.2019 по 15.02.2020 у сумі 1013164,98 грн., не підлягає стягненню з відповідача. Щодо решти штрафних санкцій - пені за період з 16.02.2020 по 24.04.2020 у розмірі 987576,83 грн. та штрафу за прострочення понад тридцять днів (у розмірі 1 (один) відсоток вартості послуг), в сумі 92296,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення їх розміру на 95%, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 49378,84 грн., штраф у розмірі 4614,80 грн. В апеляційній скарзі позивач, не наводячи заперечень щодо визначеного місцевим господарським судом розміру зменшення суми пені та штрафу (на 95%), стверджує, що відповідні суми не підлягали зменшенню взагалі, оскільки наведені відповідачем підстави для такого зменшення мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності; наявність певних матеріальних зобов`язань відповідача перед третіми особами предметно не відноситься ні до позивача, ні до обставин, які досліджуються в цій справі, обидві сторони знаходяться в рівних економічних умовах, тому незадовільний фінансовий стан відповідача є недостатньою причиною для зменшення неустойки; щодо посилання суду першої інстанції на забезпечення відповідальності підрядника банківською гарантією та на відсутність у зв`язку з цим збитків кредитора -апелянт зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2020 у справі №904/2844/20 за позовом Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації до Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" (третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача ТОВ "Дорожнє підприємство "Алькор"), яким стягнуто з відповідача суму банківської гарантії у розмірі 2319999,96 грн. та 3% річних - 24721,30 грн., на теперішній час не набрало законної сили та переглядається у Центральному апеляційному господарському суді. Надаючи оцінку наявності фактичних та правових підстав для зменшення суми неустойки, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором розміру штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, у постанові від 02.12.2020 у справі № 913/698/19 тощо. Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 11.06.2020 у справі № 912/2555/19, приписи частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчать про те, що саме суд першої інстанції користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Як встановлено місцевим господарським судом, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "Алькор" є виробничим підприємством, яке здійснює будівництво, капітальний та поточний ремонт доріг. Основні надходження коштів на підприємство відбувається за рахунок виконаних контрактів, укладених за результатами тендерних закупівель. Замовниками виступають органи місцевого самоврядування та державні установи, що фінансуються з державного бюджету. На даний час підприємство знаходиться в скрутному фінансовому стані у зв`язку з несвоєчасними розрахунками замовників за виконані роботи, через відсутність належного бюджетного фінансування. Вказаних обставин апелянтом не спростовано. Тому посилання позивача в ході апеляційного провадження на те, що обидві сторони знаходяться в рівних економічних умовах, колегія суддів не визнає переконливими. Зі змісту позовної заяви також вбачається, що підставою для нарахування неустойки є виконання ТОВ "ДП Алькор" не в повному обсязі робіт за Договором підряду №125/19, а саме, невиконання робіт на суму 9666666,50 грн. Місцевим господарським судом встановлено, що роботи на суму 3801514,74 грн. не можуть бути виконані ТОВ "ДП Алькор", оскільки до початку строку їх виконання вони були вже виконані іншою підрядною організацією, що підтверджується актом обстеження об`єкту від 04.09.2019. В ході апеляційного провадження представником позивача підтверджено вказану обставину. Місцевим господарським судом також правомірно враховано, що на час розгляду справи ТОВ "ДП Алькор" повністю виконано весь наявний обсяг робіт за договором підряду. Окрім того, згідно з п.18.1 договору підряду відповідач повинен надати позивачу забезпечення виконання договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 4% від ціни договору. На виконання умов цього пункту договору, відповідач надав позивачу банківську гарантію Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" №71.00.012122 від 02.08.2019 на суму 2319999,96 грн., яка повністю покриває суму штрафних санкцій заявлених до стягнення з відповідача в цій справі. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2020 у справі № 904/2844/20 за позовом Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації до АТ "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" (третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача ТОВ "Дорожнє підприємство "Алькор") стягнуто з відповідача на користь позивача суму банківської гарантії у розмірі 2319999,96 грн. та 3% річних - 24721,30 грн. Посилання апелянта на те, що вказане рішення на теперішній час переглядається в апеляційному порядку, колегія суддів не вважає переконливим аргументом, оскільки відповідне не спростовує тих обставин, що виконання договору відповідачем забезпечене банківською гарантією. Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 904/2844/20 в судовому засіданні оголошено перерву до 12.01.2021. Отже, станом на 08.12.2020 розгляд вказаної справи не закінчено, тому відсутні підстави для висновку про те, що Департамент розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації не отримає зазначену суму банківської гарантії. Тому колегія суддів погоджується з наявністю підстав для застосування ст. 233 ГК України, 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (неустойки), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора - враховуючи, що із матеріалів даної справи не вбачається понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення зобов`язань у спірних правовідносинах (зокрема, як було встановлено вище, розмір штрафних санкцій у повному обсязі покривається банківською гарантією). Місцевим господарським судом обґрунтовано, із посиланням на рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, у відповідності до вищенаведених висновків Верховного Суду, зазначено, що стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, а сплата надмірно великих штрафних санкцій зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, створить неможливим вчасне та якісне надання послуг замовникам за іншими укладеними ТОВ "Дорожнє підприємство "Алькор" договорами про публічну закупівлю послуг. За таких обставин, колегія суддів погоджується з викладеним в оскаржуваному рішенні суду висновком про наявність виняткових обставин у правовідносинах між замовником - органом державної виконавчої влади та підрядником, які є підставою для зменшення розміру штрафу та пені, а відтак, для часткового задоволення клопотання відповідача (який просив повністю звільнити його від сплати неустойки), оскільки, виходячи з обставин справи та необхідності врахування інтересів сторін, зменшення неустойки на 95% є достатнім та справедливим, отже, стягненню з виконавця за порушення строків надання послуг за договором №125/19 підлягає пеня за період з 16.02.2020 по 24.04.2020 у розмірі 49378,84 грн. та штраф за прострочення виконання зобов`язання понад тридцять днів у розмірі 4614,80 грн. Колегія суддів також враховує, що, як було встановлено вище, позивачем не наведено заперечень щодо визначеного місцевим господарським судом розміру зменшення суми пені та штрафу (на 95%), оскільки Департамент розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації наполягає на відсутності підстав для здійснення такого зменшення. Колегія суддів також додатково враховує наявність суперечливої поведінки зі сторони позивача. А саме, як було встановлено вище, 27.12.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору про закупівлю послуг з поточного ремонту №125/19 від 16.08.2019, відповідно до умов якої сторони виклали пункт 17.1. договору в наступній редакції: "17.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2020р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та фінансових розрахунків за надані послуги. Решта умов залишається без змін та діє в редакції договору" (т.1, а.с.23). Відповідач вважає, що згідно із вказаною додатковою угодою сторони продовжили також і строки виконання робіт підрядником. Апелянт наполягає на тому, що укладення цієї угоди жодним чином не вплинуло на строк виконання договірних зобов`язань відповідачем, який усвідомлював, що подальше виконання робіт на об`єкті є фактом неналежного надання послуг за договором з його боку, оскільки такий факт письмово узгоджується сторонами у вигляді додаткової угоди без продовження строків надання послуг; у відповідача була можливість взагалі не укладати додаткову угоду з позивачем і тим самим запобігти настанню наслідків стягнення останнім штрафних санкцій за відповідний період часу, проте цим правом він не скористався. Колегія суддів зазначає, що із тексту вказаної угоди дійсно вбачається, що сторонами продовжено до 31.12.2020 лише строк дії договору, який договором №125/19 від 16.08.2019 (до укладення додаткової угоди №2) був установлений до 31.12.2019, тобто на місяць перевищував установлений строк виконання робіт - до 30.11.2019 (згідно з поясненнями представника позивача в судовому засіданні 08.12.2020, у відповідний період планувалося здійснення приймання-передачі робіт та їх оплати). Решту умов договору залишено без змін. Разом з тим, із тексту додаткової угоди не вбачається, що її укладено саме через неналежне надання послуг відповідачем (як стверджує апелянт), тобто відповідне твердження ґрунтується на довільному тлумаченні змісту вказаного документа і суперечить письмовим та усним поясненням, наданим суду позивачем, а саме, що укладення додаткової угоди було зумовлене об`єктивними обставинами: погіршенням погодних умов, які не дали можливості відповідачу закінчити у повному обсязі всі види робіт за договором (при цьому позивачем не доведено твердження про те, що відповідач зволікав із виконанням робіт і що саме це зволікання призвело до необхідності їх проведення за несприятливих погодних умов), необхідністю отримати бюджетні асигнування для оплати виконаних за договором робіт, оскільки без продовження строку дії договору органи казначейства відмовили б у проведенні такої оплати тощо. Однак даним твердженням, своєю чергою, суперечить позиція, викладена в направленому відповідачеві листі позивача від 29.11.2019 № 2517/0/111-19 (т.1, а.с.75), із посиланням на положення п.15.4 договору, яким передбачено, що продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо надання послуг можливе у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі, непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі. Проте, як уже зазначалося, додаткову угоду було укладено сторонами у грудні 2019 року, хоча доказів наявності документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (у тому числі, непереборної сили) матеріали справи не містять. Також позивачем не пояснено, яким чином у разі не укладення відповідної додаткової угоди відповідач міг би запобігти нарахуванню штрафних санкцій - враховуючи, що у відповідності до п.17.1 договору, він діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та фінансових розрахунків за надані послуги. Тобто, як вбачається з системного аналізу положень договору та додаткової угоди, волевиявлення сторін було фактично спрямоване саме на продовження строку виконання робіт, а не їх прийняття та оплати (оскільки строк тривалістю у рік - з 01.01.2020 по 31.12.2020 - для оплати та прийняття робіт вочевидь є надмірним). Даний висновок додатково підтверджується посиланнями позивача в ході апеляційного провадження на погіршення погодних умов, які не дали змоги відповідачеві своєчасно закінчити роботи - тобто вочевидь метою укладення угоди було саме надання відповідачеві додаткового часу для закінчення виконання робіт за договором (при тому, що обов`язок закінчити ці роботи у нього і так існував в силу вищенаведених положень п.17.1 договору). Оскільки сторонами по-різному тлумачаться умови додаткової угоди №2 27.12.2019, текст якої, так само як і текст основного договору №125/19 від 16.08.2019 було підготовано позивачем (відповідну обставину підтверджено представником позивача в судовому засіданні 08.12.2020), колегія суддів вважає, що в даному випадку має бути застосовано тлумачення сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року), (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ВС від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц). Така правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 910/16011/17, від 20.05.2019 у справі № 911/1366/18, від 02.09.2020 у справі № 369/4241/17. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Добросовісність учасників цивільних правовідносин означає, що їх дії повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 3 ЦК України свобода договору належить до загальних (фундаментальних) засад цивільного законодавства. Водночас, відповідно до приписів статей 628-629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. В такий спосіб системне тлумачення наведених норм свідчить, що ними врегульовано одну з базисних засад приватного права - обов`язковість договору, яка включає доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), та виходить з римської максими - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Відповідну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що пред`явлення позову в даній справі про стягнення неустойки з виконавця за порушення строків надання послуг суперечить попередній поведінці позивача (укладенню додаткової угоди) і не узгоджується з вищенаведеними приписами п. 6 ст. 3 ЦК України. Таким чином, в ході апеляційного провадження заявником скарги не мотивовано наявності підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення. За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 15.10.2020 у справі №905/1294/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 14.12.2020 Головуючий суддя О.В. Шевель Суддя О.О. Крестьянінов Суддя В.О. Фоміна