Постанова 4870 № 914/8/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" грудня 2020 р. Справа №914/8/19 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого судді Галушко Н.А. суддів Желіка М.Б Орищин Г.В. секретар судового засідання Олійник Н.Б. за участю представників сторін: від позивача: Гнатишак О.В.-адвокат від відповідача не з`яився розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-11" №29/1 від 29.08.2019 на рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 (колегія суддів: Бортник О.Ю., Король М.Р., Рим Т.Я., повний текст рішення складено 12.08.2019, м.Львів) у справі № 914/8/19 за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м.Київ, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-11", м.Львів, про стягнення 4 660 809,35 грн В С Т А Н О В И В : Позовні вимоги заявлено Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-11" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №4 С16083ЛИ від 16.09.2016, в розмірі 4 660 809,35 грн., з яких: 2 087 344,12 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 1 898 944,20 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном; 674 521,03 грн. - пеня за порушення грошового зобов`язання. Позивачем, 13.02.2019 та 13.05.2019 подавались заяви про збільшення позовних вимог, які прийнято до розгляду ухвалами суду. Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов договору фінансового лізингу №4 С16083ЛИ від 16.09.2016, несвоєчасно сплачує лізингові платежі та винагороду за користування лізинговим майном. Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 у справі № 914/8/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ТОВ «Сатурн-11» на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 8 417 261,21 грн, з яких: 3 440 210,93 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 3 202 099,42 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування лізинговим майном, 1 774 950,86 грн пені за порушення грошового зобов`язання та 126 258,92 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що наявними у матеріалах справи виписками по рахунках та розрахунками заборгованості позивача підтверджується заборгованість відповідача за період з 26.09.2017 по 25.04.2019 по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна в розмірі 3 440 210,93грн. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості підлягають задоволенню. Також, суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості з винагороди за користування лізинговим майном в сумі 3 202 099,42 грн та в частині стягнення пені за період з 27.09.2017 по 25.04.2019 в сумі 1 774 950,86 грн. ТОВ «Сатурн-11» подано апеляційну скаргу №29/1 від 29.08.2019, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 у даній справі в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неповним з"ясуванням обставин, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що рішення суду повністю ґрунтується на поданих позвачем розрахунках, проте із поданих розрахунків неможливо встановити правильну заборгованість по тілу фінансового лізингу та по відсотках, пеню, яка нарахована за невиконання умов договор. Скаржник зазначає, що у долученому до заяви про збільшення розміру позовних вимог розрахунку заборгованості відсутні дати та суми сплачених лізингових платежів, відсутні періоди та суми, на які нараховуються відсотки за користування майном та пеня. Отже, зважаючи на складність розрахунку сум, які є предметом позову, у даному випадку, на думку скаржника, необхідно було дослідити значний обсяг первинних фінансових документів та їх співставити, в тому числі на відповідність договору фінансового лізингу, а це потребує спеціальних економічних знань. Однак, суд першої інстанції відмовив у призначенні судово-економічної експертизи у цій справі. Також, скаржник зазначає, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції на вимогу суду позивачем не надано суду належно оформленої виписки з 16.09.2016 по 31.01.2019 та первинні докази, на підставі яких здійснювався розрахунок збільшення позовних вимог, у матеріалах справи частково відсутні виписки по сплаті відповідачем відсоткової винагороди, а наявні у справі належним чином не завірені банком.Отже, на думку скаржника, судове рішення грунтується на розрахунку позивача, який не підтверджений належними та достатніми доказами. Отже сторони не дійшли згоди щодо визначення розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті лізингових платежів, простроченої винагороди за користування лізинговим майном та пені за прострочення сплати наведених вище платежів згідно договору фінансового лізингу №4 С16083ЛИ від 16.09.2016. З огляду на викладене, скаржником подано клопотання про призначення судово-економічної експертизи, зважаючи на дійсну потребу у спеціальних знаннях для вставлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, беззаперечну складність розрахунків відповідно до умов договору фінансового лізингу, з метою належної перевірки здійсненого розрахунку заборгованості. Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 залишити без змін, посилаючись на правомірність та законність висновків суду першої інстанції та безпідставність доводів скаржника з мотивів, викладених у цьому відзиві, а також зазначає, що немає жоних правових підстав вважати надані позивачем докази неналежними та недопустимими або вважати їх такими, що несуть неправильну інформацію. Скаржником не доведено в чому полягає неправильність викладених обставин та не надано доказів на підтвердження своїх заперечень. Щодо клопотання про призначення економічної експертизи, то вважає, що підстави для призначення експертизи відсутні, оскільки відсутня дійсна потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2019 справу №914/8/19 призначено судді-доповідачу Галушко Н.А., суддям Орищин Г.В. та Якімець Г.Г. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 та 11.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Сатурн-11" та призначено розгляд справи на 09.10.2019. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 розгляд справи відкладено до 28.10.2019. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 зупинено провадження у даній справі та призначено судово-економічну експертизу.. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2020 провадження у справі поновлено, оскільки на адресу суду надійшов висновок судово-економічної експертизи від 30.06.2020 №6225 (вх.ЗАГС 01-04/4008/20 від 06.07.2020), справу призначено до розгляду на 25.08.2020 Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2020, у зв`язку із перебуванням судді-челна колегії Якімець Г.Г. у відпустці, справу №914/8/19 призначено судді-доповідачу Галушко Н.А., суддям Желіку М.Б., Орищин Г.В. Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 та 22.09.2020 за клопотанням сторін розгляд справи відкладався до 27.10.2020 27.10.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого судді Галушко Н.А. у відпустці з 19.10.2020 по 23.10.2020 та тимчасовою непрацездатністю останньої з 26.10.2020 по 06.11.2020. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 колегією суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б., Орищин Г.В. розгляд справи призначено на 17.11.2020. 17.11.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Галушко Н.А. з 12.11.2020 по 20.11.2020. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 колегією суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б., Орищин Г.В. розгляд справи призначено на 01.12.2020. У судовому засіданні представник позивача висловив свою правову позицію щодо поданої апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм матеріального і процесуального права, отже відсутні підстави для його скасування. Скаржником подано клопотання про відкладення розгляду справи від 01.12.2020, у зв`язку із запровадженням на всій території України карантину, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та надання можливості учасникам справи подати докази на підтвердження своїх правових позицій. Відповідно до ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. З огляду на те, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, скаржником визнано факт належного повідомлення про розгляд справи 01.12.2020, розгляд справи неодноразово відкладався, скаржник мав можливість надати усі необхідні пояснення та аргументи щодо суті спору, неявка скаржника не перешкоджає розгляду справи, участь в судовому засіданні скаржника обов`язковою не визнавалась та оскільки представник позивача заперечив проти задоволення клопотання, судова колегія відмовляє у задоволенні даного клопотання. Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 01.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду. Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне. Як вбачається із матеріалів справи, ПАТ КБ «Приватбанк», яке реорганізоване у АТ КБ «Приватбанк», та відповідачем 16.09.2016 укладено договір фінансового лізингу № 4С16083ЛИ (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1. цього договору позивач передає відповідачу майно, власником якого є позивач, а відповідач приймає це майно від позивача в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу. У пункті 1.2 договору сторони узгодили, що вартість майна на дату укладення договору становить: 22 319 000,00 грн. У день укладення договору 16.09.2016 позивач передав відповідачу по акту приймання-передачі майно, яке є предметом фінансового лізингу згідно з додатком № 1 до договору, що підтверджується актом приймання-передачі майна № 1 (додаток № 3 до договору). Сторони у пункті 2.1 договору також погодили, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2 до договору та цього ж дня, 16.09.2016, уклали цей додаток до договору. Між сторонами у справі укладено також додаткові угоди 16.09.2016 та 03.11.2016 до договору фінансового лізингу № 4С16083ЛИ та з 07.11.2016 змінили пункти 2.3.2. та 2.3.3. розділу 2 «Лізингові платежі». В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до приписів п. 6.2.11 договору фінансового лізингу № 4С16083ЛИ відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати позивачу: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати позивача, безпосередньо пов`язані з цим договором. Пунктом 6.2.8 договору на відповідача покладено обов`язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору. Відповідно до пункту 2 договору лізингові платежі складались у тому числі й з винагороди, яка мала сплачуватись на рахунок, зазначений у пункті 1.4 договору, зокрема, відсоткової винагороди за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у додатку №

2. У додатковій угоді від 03.11.2016 сторони погодили, що починаючи з 07.11.2016 відсоткова винагорода становить 10,5% річних. У додатку № 2 до договору (Графік лізингових платежів) сторони погодили, що відповідач сплачує лізингові платежі 25.10.2016, 25.09.2017, а починаючи з 25.10.2017 - щомісяця до 25.08.2024. Сторони погодили, що після сплати лізингового платежу 25.09.2018 у розмірі 262 576,47 грн . залишок заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна мав складати 1 864 2929,42 грн. Наявними у матеріалах справи виписками по рахунках та розрахунками заборгованості позивача підтверджується та обставина, що відповідач з 25.09.2017 почав допускати сплату лізингових платежів в рахунок вартості майна не у повному обсязі. За період з 26.09.2017 по 25.04.2019 відповідач недоплатив позивачу 3 440 210,93 грн. лізингових платежів в рахунок вартості майна. У зв`язку із порушення відповідачем зобов`язань за договором та враховуючи те, що відповідач перестав сплачувати лізингові платежі, передбачені договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача передбачених договором фінансового лізингу платежів та пені за несвоєчасну сплату таких платежів. Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою. Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом. Згідно з ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (надалі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Пунктом 3 ч.2 ст. 11 наведеного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, у порядку встановленому договором. Як зазначалось вище та підтверджується матеріалами справи, між ПАТ КБ «Приватбанк», яке реорганізоване у АТ КБ «Приватбанк», та відповідачем 16.09.2016 укладено договір фінансового лізингу № 4С16083ЛИ. Наявними у матеріалах справи виписками по рахунках та розрахунками заборгованості позивача підтверджується та обставина, що відповідач з 25.09.2017 почав допускати сплату лізингових платежів в рахунок вартості майна не у повному обсязі. За період з 26.09.2017 по 25.04.2019 відповідач недоплатив позивачу 3 440 210,93 грн. лізингових платежів в рахунок вартості майна. У матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані докази, які б спростовували наявність згаданої вище заборгованості відповідача перед позивачем. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За таких обставин, судом першої інстанції правмоірно встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 440 210,93 грн. заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна обґрунтовані та підлягають задоволенню. Також, позивач стверджує, що відповідач заборгував йому 3 203 018,44 грн винагороди за користування лізинговим майном за період з 26.10.2016 по 25.04.2019. За змістом п.2.3.2 договору лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений у п.1.4 договору, зокрема, відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних (пізніше, з 07 листопада 2016 року - 10,5% річних) від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної к-сті днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у Додатку №2. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх у сукупності та здійснивши перерахунок цієї заборгованості, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, в сумі 3 202 099,42 грн., виходячи з того, що позивач, всупереч приписам ст. 629 ЦК України безпідставно не взяв до уваги норми підпункту 2.3.2 договору в редакції укладеної між сторонами 03.11.2016 додаткової угоди до договору, а саме, щодо зміни відсоткової винагороди за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця, в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в Додатку №

2. Отже, судом першої інстанції встановлено, що за відсутності станом на 07.06.2016 факту порушення з боку відповідача зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором, позивач нарахував відповідачу за один день, а саме 07.11.2016 відсоткову винагороду, виходячи із процентної ставки 12 % річних, а не 10,5 % річних. Таким чином, разом за період з 01.11.2016 до 07.11.2016 включно відсоткова винагорода за користування майном, відповідно до умов договору, становила 43 193,83 грн. Тоді як позивач нарахував відповідачу за цей період (з 02.11.2016 до 07.11.2016 ) 44 112,85 грн., що не відповідає умовам договору. З огляду на вищенаведене,судом першої інстанції також встановлено, що позивачем необґрунтовано нараховано відповідачу на зазначену суму заборгованості з відсоткової винагороди за користування майном пеню на підставі п. п. 7.1 договору. За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом ч.ч.1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з пунктами 7.1, 7.9 та 7.10 договору сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород він сплачує позивачу за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане відповідачем. Здійснивши перерахунок суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, враховуючи вищенаведене, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за період з 27.09.2017 по 25.04.2019 є обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення лише в сумі 1 774 950,86 грн. Заперечуючи розмір заборгованості за спірним договором та нарахування пені, які викладено у розрахунку до позову та вказуючи на їх суперечливість, скаржник посилається на те, що при нарахуванні відсоткової винагороди за користування майном позивачем допущено помилки і прорахунки, та зазначає, що предметом доказування у даній справі є розмір утвореної заборгованості, правильність обчислення та її складові, що потребує спеціальних знань. Товариство вважає, що зважаючи на складність розрахунку сум, які є предметом позову та ціни позову необхідно дослідити значний обсяг первинних фінансових документів та їх співставити, в тому числі на відповідність договору фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016. З огляду на наведені обставини відповідач заявив клопотання про призначення судово-економічної експертизи. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 клопотання ТОВ «Сатурн-11» №29/1 від 29.08.2019 про призначення судово-економічної експертизи задоволено. Призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення судово-економічної експертизи поставлено питання: 1.Чи відповідає наявний у матеріалах справи №914/8/19 розрахунок АТ КБ "Приватбанк" заборгованості ТОВ "Сатурн-11" перед банком станом на 25.04.2019, умовам укладеного між вказаними сторонами договору фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016 (із змінами та доповненнями) та первинним документам щодо заборгованості по лізингових платежах та заборгованістю за винагородою за користування предметом лізингу? 2.Який розмір заборгованості станом на 25.04.2019 лізингоодержувача ТОВ "Сатурн-11" перед АТ КБ "Приватбанк" з прострочених лізингових платежів за договором фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016, укладеним між ТОВ "Сатурн-11" та АТ КБ "Приватбанк" станом на 25.04.2019? 3.Який розмір заборгованості лізингоодержувача ТОВ "Сатурн-11" перед АТ КБ "Приватбанк" з простроченої винагороди за користування майном за договором фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016, укладеним між ТОВ "Сатурн-11" та АТ КБ "Приватбанк" станом на 25.04.2019? 4.Який розмір заборгованості станом на 25.04.2019 лізингоодержувача ТОВ "Сатурн-11" перед АТ КБ "Приватбанк" пені за договором фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016, укладеним між ТОВ "Сатурн-11" та АТ КБ "Приватбанк? Згідно висновку судово-економічної експертизи №6225 від 30.06.2020, наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості ТОВ «Сатурн-11» перед АТ КБ "Приват Банк" станом на 25.04.2019, наданий АТ КБ "Приватбанк", відповідає умовам договору фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016 (зі змінами та доповненнями) та первинним документам в частині загальної заборгованості по лізингових платежах в сумі 20 507 681,54грн, в тому числі по простроченій заборгованості по сплаті лізингових платежів - 3 440 210,93грн та загальної заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу в сумі 3 357 413,40грн, а в частині визначення просточеної відсоткової винагороди за користування лізинговим майном в сумі 3 203 018,44грн наявний у матеріалах справи розрахунок АТ КТ «Приватбанк» не відповідає умовам договору фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016 (зі змінами та доповненнями). Зокрема, експертизою встановлено, що розмір заборгованості лізингоодержувача за договором фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016 (зі змінами та доповненнями) станом на 25.04.2019 складає: - 3 440 210,93грн - прострочені лізингові платежі (несплачені суми в погашення вартості майна); - 3 140 928,46грн - сума несплаченої винагороди за користування лізинговим майном; - 1 765 720,72грн - розмір заборгованості по сплаті пені. Згідно зі ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції, використавши надані йому процесуальні повноваження щодо оцінки та дослідження зібраних у справі доказів, сприймаючи висновок експерта разом із іншими доказами та, оцінивши зібрані докази в сукупності за правилами ст. 86 ГПК України, дійшла висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 61 170,96грн суми несплаченої винагороди за користування лізинговим майном та 9 230,14грн розміру заборгованості по сплаті пені. Отже, враховуючи висновок експертизи №6225 від 30.06.2020 судова колегія прийшла до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, слід стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості лізингоодержувача за договором фінансового лізингу №4С16083ЛИ від 16.09.2016 (зі змінами та доповненнями) станом на 25.04.2019 в такому розмірі: - 3 440 210,93грн - прострочені лізингові платежі (несплачені суми в погашення вартості майна); - 3 140 928,46грн - сума несплаченої винагороди за користування лізинговим майном; - 1 765 720,72грн - розмір заборгованості по сплаті пені. Інші заперечення, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час їх розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані. Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці Згідно із ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, рішення Господарського суду Львівської області у даній справі підлягає скасуванню частково, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, передбаченому ст. 129 ГПК України. На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 282-284 ГПК України,- Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-11" №29/1 від 29.08.2019 задоволити частково. 2.Рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 у справі №914/8/19 скасувати в частині задоволення позову в сумі 61 170,96грн суми несплаченої винагороди за користування лізинговим майном та 9 230,14грн розміру заборгованості по сплаті пені. В цій частині в позові відмовити. 3.В решті рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 у справі № 914/8/19 залишити без змін. 4.Судові витрати покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-11» (79031, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд.

200. Код ЄДРПОУ: 39783574) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 3 440 210,93 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 3 140 928,46 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування лізинговим майном, 1 765 720,72 грн пені за порушення грошового зобов`язання) та 125 202,90грн за розгляд справи в суді першої інстанції. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-11» (79031, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд.

200. Код ЄДРПОУ: 39783574) 1 584,03грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Місцевому господарському суду видати накази. 8.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст.287,288 ГПК України. Повний текст постанови складено і підписано 14.12.2020. Головуючий суддя Галушко Н.А. суддя Желік М.Б. суддя Орищин Г.В.