Постанова 4807 № 317/1698/20

Дата документу 11.12.2020 Справа № 317/1698/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №317/1698/20 Головуючий у 1 інстанції Сакоян Д.І. Провадження № 22-ц/807/3281/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21.03.2011 ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 04.06.2020 має заборгованість у розмірі 27724,86 грн., яка складається з наступного: 640,40 грн. заборгованість за тілом кредиту; 230,44 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 25057,60 грн. пеня; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1296,42 грн. штраф (процентна складова). Просило суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 27724,86 грн. за кредитним договором № б/н від 21.03.2011 та судові витрати в розмірі 2102,00 грн. Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у вигляді тіла кредиту за кредитним договором № б/н від 21.03.2011 у розмірі 640 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 48 грн. 55 коп. (сорок вісім грн. 55 коп.). У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк". Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року розгляд апеляційної скарги призначено у порядку спрощеного провадження. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). З огляду на те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому колегією суддів не переглядається. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21.03.2011 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Положеннями статей 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписами ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1049 ЦК України Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За приписами ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку від 21.03.2011 не містить умов щодо розміру процентної ставки, сум комісії, строку повернення кредиту (користування ним). Також в анкеті-заяві відсутні умови про відповідальність позичальника за порушення зобов`язань у вигляді неустойки (пені, штрафів). Встановлено, що пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк просив крім тіла кредиту стягнути також й заборгованість зі сплати процентів, заборгованість за штрафами, в обґрунтування чого посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», Умови та правила надання банківських послуг у Приватбанку, в яких визначені пільговий період користування коштами, процентна ставка, неустойка, їх розміри та порядок нарахування, а також інші умови. Умови договорів приєднання розробляються банком, а тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг та доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Тарифи, Умови і правила надання банківських послуг у Приватбанку, з якими був ознайомлений позичальник. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять підтвердження, що саме з доданими банком до позовної заяви Витягом з Тарифів та Умовами та правилами надання банківських послуг у Приватбанку ознайомився та погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, що саме зазначені документи містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), комісії, і саме у тих розмірах, які застосовані банком у наданому ним розрахунку заборгованості. За відсутності підтвердження щодо конкретно запропонованих відповідачу Умов та правила банківських послуг у Приватбанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Умови та правила надання банківських послуг у Приватбанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися банком. Витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг у Приватбанку не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати, як складову кредитного договору, укладеного між сторонами 21.03.2011 шляхом підписання анкети-заяви. Зважаючи на наведене, відсутні підстави вважати, що сторони у письмовому вигляді обумовили розмір процентної ставки, порядок її зміни, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені та штрафу) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вищевказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Таким чином, вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення процентів за користування кредитом, штрафів є необґрунтованими. Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що суму заборгованості у розмірі 230,44 грн., яку позивач визначає у позові як заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, не можна вважати трьома відсотками річних, оскільки вказана заборгованість позивачем розраховувалась за ставкою 86,40 % річних, що відображено у поданому позивачем розрахунку заборгованості. Разом з цим, матеріали справи не містять відомостей про погодження сторонами такого розміру відсотків відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. В анкеті-заяві позичальника від 21.03.2011 не визначено строк повернення кредиту, а тому відповідно до положення частини другої статті 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту порушених прав шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не сплатив заборгованість за тілом кредиту у розмірі 640,40 грн., суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення тіла кредиту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Вагомих, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2020 року. Головуючий Судді: