Постанова 4815 № 569/19899/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2020 року м. Рівне Справа № 569/19899/17 Провадження № 22-ц/4815/993/20 Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Бердій М.А. Рівненський апеляційний суд : в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючий : Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : В грудні 2017 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з вище вказаним позовом. Позов мотивує тим, що ОСОБА_1 підписав заяву № б/н від 02.04.2011 року та отримав кредит в розмірі 22100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач, надавши відповідачу кредит, свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. У порушення закону та умов договору відповідач свої зобов`язання по погашенню кредиту за договором належним чином не виконав, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості по зобов`язаннях. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань утворилася заборгованість за кредитним договором. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 02.04.2011 року в розмірі 35667,12 грн., яка складається з наступного: 9101,06 грн. тіло кредиту, 17465,11 грн. нараховані відсотки за користування кредитом, 9101,06 грн. нарахована пеня. В задоволенні інших позовних вимог Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що в погоджені з банком анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Крім того зазначає, що ним не підписані умови та правила надання банківських послуг. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково стягнувши з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 02.04.2011 року в розмірі 9101,06 грн. тіло кредиту. У відзиві на апеляційну скаргу, представник АТ «ПриватБанк» зазначає, що відповідачем 13 квітня 2011 року підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна», у даній довідці визначені розміри відсоткової ставки та штрафів. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за тілом кредиту сторонами не оскаржується тому його законність в цій частині апеляційним судом не перевіряється. З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 , 02 квітня 2011 року отримав кредит в розмірі 22100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 договору. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свого згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У підписаній відповідачем анкеті-заяві від 02 квітня 2011 року не визначено розміру та підстав стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, однак, до цієї анкети-заяви позивачем долучено довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», яка підписана позичальником, відповідачем, й цей факт не спростований. У зазначеній довідці вказано, зокрема, базову процентну ставку в місяць за користування кредитом (2,5%), розмір та строк внесення щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50 грн., до 25 числа місяця наступного за звітним), розмір комісії за зняття готівкових коштів, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафи та ін. Крім того, у самій анкеті-заяві зазначено про право банку у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт, на що погодився відповідач, підписавши таку заяву. Така позиція висловлена у висновках Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2019 року №321/1161/16-ц та постанові від 20 жовтня 2020 року №456/3643/17. За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2018 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків