LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Ухвала КЦС ВС607/23110/19

від 10.12.2020 · Цивільна
Резолютивна:Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільського міськрайонного центру зайнятості на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 червня 2020 року та постан…

Ухвала 10 грудня 2020 року м. Київ справа № 607/23110/19 провадження № 61-17426ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу Тернопільського міськрайонного центру зайнятості на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року Тернопільський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь кошти, які надані як допомога по безробіттю за період з 05 березня 2014 року до 23 червня 2014 року в розмірі 4 296,94 грн. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, в задоволенні позову відмовив. 19 листопада 2020 року Тернопільський міськрайонний центр зайнятості подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн. Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 4 296,94 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує. Касаційна скарга містить посилання на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника, оскільки існує гостра необхідність в однозначності практики правозастосування норм законодавства про зайнятість для коректного прийняття рішень базовими центрами зайнятості та необхідність вироблення однозначної судової практики з даного питання. Проблема полягає у встановленні Законом України «Про зайнятість населення» зайнятості особи як підстави припинення реєстрації безробітного та виплати допомоги по безробіттю. Центри зайнятості діють лише на підставі та у спосіб, визначений законодавством України, а тому зобов`язані приймати рішення про повернення коштів особами, які під час перебування на обліку в центрі зайнятості як безробітні одночасно перебували в статусі зайнятих осіб та не повідомили про це, хоча були зобов`язані та мали змогу повідомити. Водночас, в окремих випадках, в тому числі і в даній справі, центр зайнятості не має реального інструменту для повернення коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття через відсутність в центру зайнятості в окремих випадках актуальної інформації про зайнятість таких осіб. Наведені заявником обставини не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки доводи заявника полягають у його незгоді з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та вказують на його особистий інтерес у цій справі, яка ознак особливого значення для суспільства не містить. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не є сама по собі обставиною, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Крім цього, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявники не продемонстрували наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» («Азюковська проти України») рішення від 09 жовтня 2018 року. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільського міськрайонного центру зайнятості на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»