Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/3748/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3748/19 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Сорочка Є.О. за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року за поданням Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по складанню та надсиланню ОСОБА_1 вимоги від 08 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) № Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.; скасування вимоги від 08 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) № Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.; зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області повернути ОСОБА_1 надміру сплачену суму єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.; стягнення з Державної фіскальної служби України спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.; стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.; зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області відкликати з виконання вимогу від 08 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) №Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.; зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з урахуванням відсутності такої реєстрації у якості ФОП та відсутності будь-яких заборгованостей зі сплати єдиного внеску; зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області утриматись від складання на досилання ОСОБА_1 вимог про сплату боргу з єдиного соціального внеску з підстав реєстрації як ФОП та за періоди не отримання доходу як особа, що проводить незалежну професійну діяльність - адвокат. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по складанню та направленню ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу № 119665-53. Скасовано вимогу про сплату боргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 119665-53 від 08 травня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов`язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 8448,00 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відповідно до висновків рішення суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди і в цій же частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнуто з Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп. Стягнуто з Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп. 13.05.2020 року Київським окружним адміністративним судом було видано п`ять виконавчих листів №810/1437/17. 20.08.2020 року до суду першої інстанції надійшло подання Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року подання Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено сторону у виконавчому провадженні 62212655 - боржника Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, Головне управління ДПС у Київській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також те, що участь у судовому засіданні учасників справи не визнано обов`язковою, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду спраи. Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. Колегією суддів визначено, що спірним у цій справі є питання можливості застосування механізму заміни сторони виконавчого провадження у випадку, якщо станом на час проведення виконавчих дій, боржник, який є суб`єктом владних повноважень, перебуває у стані припинення, але ще не припинений як юридична особа публічного права, проте, його управлінські функції передані іншій юридичній особі публічного права. Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. У статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ч. 1,2 ст. 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Частиною 1 ст. 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. З наведеного нормативного визначення слідує, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством встановлено головну умову, за якої тягар боржника може бути перекладено на іншу особу - це вибуття сторони виконавчого провадження. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Аналіз наведеної вище норми свідчить про те, що процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення. Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України). Питання правонаступництва в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) було предметом розгляду Верховним Судом, який у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16, фактичні обставини у якій хоча і не є подібними, проте, безпосередній підхід до розуміння спірного у цій справі питання колегія суддів вважає застосовним до цієї справи. Так, Верховний Суд у цій постанові здійснив системне тлумачення норм Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) у взаємозв`язку зі статтями 52 і 379 КАС України і сформулював висновок, відповідно до якого публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок: ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити у судовий процес як сторона чи третя особа. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суду слід залучити до участі у справі їх правонаступників. У разі ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Таким чином у разі коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи. Постановою № 1200 (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (пункт 2 Постанови № 1200). Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 року № 537 (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846) утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби та реорганізовані деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Згідно з пунктами 3, 4 цієї постанови територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Територіальні органи Державної податкової служби визначені правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються. Відповідно з додатками 1, 2 Постанови № 537 утворено Головне управління ДПС у Київській області. Головне управління ДФС у Київській області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Київській області. Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 28 серпня 2019 року №36 «Про початок діяльності Державної податкової служби України», наказу ГУ ДФС в Одеській області 29 серпня 2019 року № 6 розпочато виконання Головним управлінням ДПС у Київській області функцій та повноважень Головного управління ДФС у Київській області, що припиняється, з питань, контроль за дотриманням яких покладено на Державну податкову службу. Отже, з 29 серпня 2019 року ГУ ДФС у Київській області втратило повноваження державного органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, відповідно, не може здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у справі, а відтак, і відповідати за зобов`язання, які на нього покладені, в тому числі й судовими рішеннями, оскільки таке повноваження передано для виконання завдань і функцій новоствореному контролюючому органу у зазначеній сфері, яким є Головне управління ДПС у Київській області. Колегія суддів вважає, що відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про фактичне припинення ГУ ДФС у Київській області як юридичної особи публічного права свідчить про відсутність підстав для правонаступництва в розумінні частини другої статті 104 Цивільного кодексу України. Проте, в даному випадку з дати початку виконання Головним управлінням ДПС у Київській області функцій та повноважень Головного управління ДФС у Київській області відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегульовали умови та порядок передання адміністративної компетенції від Головного управління ДФС у Київській області до Головного управління ДПС у Київській області, а тому факт припинення (ліквідації) юридичної особи не є вирішальним. Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для заміни сторони у виконавчому провадженні 62212655. У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов Є.О.Сорочко