Постанова КГС ВС № 923/713/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року м. Київ Справа № 923/713/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С. за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тарана Миколи Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Таран Любові Василівни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 (суддя Пінтеліна Т.Г.) у справі 923/713/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Сінькевич Тетяни Вікторівни до 1) Фізичної особи-підприємця Тарана Миколи Анатолійовича, 2) Фізичної особи-підприємця Таран Любові Василівни про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, Історія справи Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2019 року Фізична особа-підприємець Сінькевич Тетяна Вікторівна (далі - ФОП Сінькевич Т.В.) звернулась до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Тарана Миколи Анатолійовича (далі - ФОП Таран М.А.) та Фізичної особи-підприємця Таран Любові Василівни (далі - ФОП Таран Л.В.) (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 07.11.2019) про усунення перешкоди у користуванні Сінькевич Тетяною Вікторівною частиною земельної ділянки під торгівельним місцем № "м-7", площею 17,0 кв. м, що знаходиться на території Великолепетиського ринку за адресою: Херсонська область, смт. Велика Лепетиха, вул. Пушкіна,19, загальна площа 0,4893 га, кадастровий № 6521255100:01:001:0170, шляхом звільнення самовільно зайнятої ФОП Тараном М.А., ФОП Таран Л.В. частини земельної ділянки під торгівельним місцем № "м-7", площею 17,0 кв. м, що знаходиться на території Великолепетиського ринку та знесення за рахунок ФОП Тарана М. А., ФОП Таран Л. В. розташованої на зазначеній частині земельної ділянки некапітальної споруди (торгівельного кіоску).

2. Позов обґрунтовано відсутністю правових підстав знаходження торгівельного кіоску відповідачів на території Великолепетиського ринку на земельній ділянці, яка знаходиться у суборенді ФОП Сінкевич Т.В. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020, позов задоволено повністю. Суд вирішив усунути перешкоди у користуванні Сінькевич Тетяною Вікторівною частиною земельної ділянки під торгівельним місцем № "м-7", площею 17,0 кв. м, що знаходиться на території Великолепетиського ринку за адресою: Херсонська область, смт. Велика Лепетиха, вул. Пушкіна,19, загальна площа 0,4893 га, кадастровий № 6521255100:01:001:0170, шляхом звільнення самовільно зайнятої ФОП Тараном М.А., ФОП Таран Л.В. частини земельної ділянки під торгівельним місцем № "м-7", площею 17,0 кв. м, що знаходиться на території Великолепетиського ринку та знесення за рахунок ФОП Тарана М.А., ФОП Таран Л.В. розташованої на зазначеній частині земельної ділянки некапітальної споруди (торгівельного кіоску).

4. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачі не довели суду належними та допустимими доказами правомірність розташування та використання належного їм торгівельного кіоску на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача. Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідачів

5. Відповідачами подано касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій вони просять скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повністю. Аргументи учасників справи Доводи Відповідачів, які подали об`єднану касаційну скаргу (узагальнено)

6. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

7. Відповідачі в обґрунтування доводів касаційної скарги вказують на те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки, задовольняючи позовні вимоги на підставі положень статті 212 Земельного кодексу України, судами не враховано правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, у яких, при застосуванні вказаної норми матеріального права, зроблено висновки, що встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують право на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття; при цьому, у вирішенні таких спорів необхідно також досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України).

8. Всупереч зазначеним висновкам, судами допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не було досліджено наявні у матеріалах справи докази щодо вжиття відповідачами заходів для оформлення права користування спірною земельною ділянкою та не надано належної правової оцінки цим обставинам.

9. Розміщення кіоску на торговому місці № "м-7" Великолепетиського ринку підтверджено план-схемою від 02.01.2017, яку затверджено самим позивачем, що не відповідає вимогам Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 868 (далі - Положення від 29.07.2009 № 868), якими передбачено, що план території ринку затверджується органом місцевого самоврядування, а отже обставини встановлення кіоску здійснено на підставі неналежного доказу.

10. Суд першої інстанції неправомірно вийшов за межі позовних вимог та не надав оцінки тому факту, що кіоск був придбаний лише ФОП Таран Л.В., оскільки відсутні докази того, що ФОП Таран М.А. користується цим кіоском. При цьому судом порушено частину 2 статті 237 ГПК України, з огляду на те, що позивач просив зобов`язати кожного окремо відповідача знести кіоск, а суд, вийшов за межі позовних вимог, змінивши їх зміст зобов`язав одночасно обох відповідачів знести кіоск. При цьому, судом не обґрунтовано відхилено заперечення відповідача-1 - ФОП Тарана М.А., що він не є власником та користувачем кіоску.

11. Крім того, суд першої інстанції не зазначив про те, який із способів захисту прав на земельні ділянки, визначених статтею 152 Земельного кодексу України, ним обрано та на яких підставах.

12. Судами попередніх інстанцій не враховано того, що позивачем фактично обмежується конкуренція на ринку, враховуючи те, що з попереднім власником спірного кіоску позивач укладав договір користування торговим місцем, а ФОП Таран Л.В. безпідставно відмовлено.

13. Також, скаржники вказують, що не дослідження судами попередніх інстанцій зазначених обставин справи, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України). Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

14. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. При цьому зазначає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами справи, і зокрема, використання спірного кіоска ФОП Тараном М.А. підтверджується зверненнями останнього до адміністрації Великолепетиського ринку з пропозицією укласти договір оренди торгового місця. Факт знаходження спірного кіоску на території Великолепетиського ринку, окрім іншого, підтверджується перепискою між позивачем та ФОП Товстонос Л.І., ФОП Тараном М.А., ФОП Таран Л.В., актами перевірки та листами компетентних органів. Позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права землекористувача, який вправі вимагати усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою з боку відповідачів, шляхом демонтажу торгівельного металевого кіоску. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ФОП Сінькевич Т.В. на підставі Договору суборенди землі від 29.08.2016, укладеного з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , є суборендарем земельної ділянки площею 0,4893 га несільськогосподарського призначення (кадастровий № 6521255100:01:001:0170), наданої для здійснення підприємницької діяльності (будівництво та обслуговування комплексу нежитлових будівель Великолепетиського ринку) на території Великолепетиської селищної ради по вул. Пушкіна, 19 Великолепетиського району Херсонської області, строком до 04.05.2063.

16. Об`єкт, що передано в суборенду, знаходиться у володінні та користуванні орендарів з правом передачі в суборенду у відповідності до пункту 1 Договору оренди землі, укладеного між орендарями та Великолепетиською селищною радою 05.05.2015, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.05.2015 за №37434186, з урахуванням Додаткової угоди до Договору оренди землі від 19.07.2016, що зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2016 за № 63912712 (пункт 1.3 Договору суборенди).

17. За змістом пункту 2.2 Договору суборенди на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 16.02.2015 № НОМЕР_1, від 16.02.2015 № НОМЕР_2.

18. Речове право суборенди земельної ділянки ФОП Сінькевич Т.В. зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.09.2016 за № 16242501.

19. За таких обставин, ФОП Сінькевич Т.В. є законним користувачем земельною ділянкою площею 0,4893 га несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності на території Великолепетиської селищної ради по вул. Пушкіна,19, Херсонської області, строком до 04.05.2063. 20. 27.01.2017 до позивача звернулось із запитом Управління Держпродспоживслужби у Великолепетиському районі, відповідно до якого повідомлено про те, що ФОП Таран М.А., торгівельна точка якого знаходиться на території Великолепетиського ринку, відмовляється надавати декларацію товаровиробника на свіжу рибу і рибопродукти для проведення ветеринарної-санітарної експертизи на ринку, мотивуючи тим, що його торгівельна точка знаходиться не на території ринку. У зв`язку із зазначеним Управління Держпродспоживслужби у Великолепетиському районі просило надати письмову відповідь щодо приналежності земельної ділянки, на якій знаходиться торгівельна точка ФОП Тарана М.А., території КП "Великолепетиський ринок".

21. За результатами розгляду зазначеного запиту, ФОП Сінькевич Т.В. встановила, що торгівельна точка, де здійснює діяльність ФОП Таран М.А., знаходиться на території Великолепетиського ринку. В той же час, зазначений торгівельний кіоск встановлено та використовується ФОП Тараном М.А. та ФОП Таран Л.В. незаконно, без будь-яких правових підстав.

22. При цьому, судами з`ясовано, що раніше, у період з 07.11.2013 по 17.09.2016, торгівельне місце № "м-7" площею 17,0 кв. м було надано адміністрацією Великолепетиського ринку в користування ФОП Товстонос Л.І. на підставі Договору від 07.11.2013 з метою розміщення торгівельної точки. 23. 17.09.2016 ФОП Сінькевич Т.В. та ФОП Товстонос Л.І. укладено Додаткову угоду до Договору від 07.11.2013, відповідно до якої сторони домовились про розірвання Договору від 07.11.2013. Згідно акту приймання-передачі торгівельного місця від 17.09.2016, ФОП Товстонос Л.І. передала, а ФОП Сінькевич Т.В. прийняла відповідне торгівельне місце у належному стані.

24. Разом з тим, 16.02.2017 ФОП Сінькевич Т.В. звернулась до ФОП Товстонос Л.І. з вимогою звільнити торгівельне місце № "м-7". У відповідь ФОП Товстонос Л.І. повідомила про те, що належне їй майно та обладнання на зазначеній ділянці відсутні, оскільки після розірвання договору користування торгівельним місцем № "м-7", розташований на ньому торгівельний кіоск було продано ФОП Таран Л.В.

25. Придбання ФОП Таран Л.В. торгівельного кіоску (вагона), який було встановлено на торгівельне місце № "м-7", підтверджується розпискою Товстонос Л.І. від 17.09.2016.

26. Крім того, судами встановлено, що використання ФОП Тараном М.А. та ФОП Таран Л.В. торгівельного місця № "м-7", на якому розміщено придбаний у ФОП Товстонос Л.І. кіоск, підтверджується актом від 02.03.2017, яким встановлено, що у зазначеному кіоску відбувається реалізація рибної продукції, що належить ФОП Тарану М.А., та листом Великолепетиського відділення поліції, яким повідомлено, що за результатами проведеної перевірки підтверджено факт розміщення торгівельного кіоску, належного відповідачам, на території торгівельного місця № "м-7" Великолепетиського ринку, проте у порушенні кримінальної справи було відмовлено за відсутністю складу кримінального правопорушення.

27. Водночас, відповідачами не заперечується факт знаходження кіоску на земельній ділянці, що на підставі Договору суборенди належить позивачу. При цьому відповідачі вказують, що вони придбали кіоск, який вже було розміщено на земельній ділянці позивача, тому вони не здійснювали самовільного зайняття цієї земельної ділянки, а відсутність правовстановлюючих документів, пов`язана з необґрунтованою відмовою позивача укласти договір оренди торгового місця.

28. За встановлених обставин, суди дійшли висновку, що відповідачами не доведено належними та допустимими доказами правомірність розміщення та використання ними торгівельного кіоску на земельній ділянці, що перебуває у користуванні позивача, тому позивач вправі вимагати усунення перешкод у користуванні даною частиною земельної ділянки, шляхом знесення за рахунок відповідачів некапітальної споруди (торгівельного кіоску). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

29. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні в режимі відеоконференції представника відповідача-1 та відповідача-2 - адвоката Антипенка В.П., дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

30. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

32. Оцінюючи доводи відповідачів, викладені у касаційній скарзі, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд виходить з того, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (такий висновок було зроблено в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

33. Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

34. Щодо визначення подібності правовідносин Суд звертається до правової позиції, викладеної в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

35. Отже, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

36. Предметом позовних вимог у даній справі є усунення перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки під торгівельним місцем № "м-7" площею 17,0 кв. м, що знаходиться на території Великолепетиського ринку, загальна площа 0,4893 га, кадастровий № 6521255100:01:001:0170, шляхом звільнення самовільно зайнятої відповідачами частини земельної ділянки під розміщення торгового кіоску та знесення за рахунок відповідачів розташованої на зазначеній частині земельної ділянки некапітальної споруди (торгівельного кіоску), з підстав, передбачених положеннями статей 152, 212 Земельного кодексу України.

37. У касаційній скарзі відповідачі не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанції, вказують на неправильне застосування судами положень статті 212 Земельного кодексу України, без врахування правових висновків щодо застосування вказаної норми права, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, у яких зроблено висновок, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

38. Так, з постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 вбачається, що предметом розгляду у цій справі був спір за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного підприємства "Консул-Партнер" про зобов`язання повернути земельну ділянку площею 0,1 га та приведення її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідач, ставши власником нерухомого майна - будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, звертався до компетентного органу для одержання земельної ділянки у користування, проте, орган місцевого самоврядування не розглянув таке питання та не прийняв відповідне рішення у строки, встановлені законом, тому відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на момент перевірки не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України. Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, зробивши висновок, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право оформити земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення у строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі ж встановлення того, що суб`єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

39. У справі № 910/10932/17 розглядався спір за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та повернення її позивачу, з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд (прибудови ресторану). За результатами касаційного перегляду цієї справи, у постанові Верховного Суду від 24.07.2019, з посиланням на частину 2 статті 152, статтю 212 Земельного кодексу України, зроблено висновки, що саме по собі встановлення судами попередніх інстанцій наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття, оскільки у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо. Не дослідження судами вказаних обставин стало підставою для скасування судових рішень у цій справі з направленням справи № 910/10932/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

40. Суд звертає увагу на те, що у зазначених справах спір виник між законним розпорядником землі та власником нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці, у якого в силу законодавчих приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, виникає право оформити земельну ділянку в користування чи власність, у зв`язку з чим відсутність у такого власника переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у разі вжиття заходів для оформлення законного користування такою земельною ділянкою, не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

41. Разом з тим, у даній справі № 923/713/19 спір виник між позивачем, як законним користувачем земельної ділянки площею 0,4893 га, кадастровий №6521255100:01:001:0170, право якого виникло на підставі Договору суборенди землі від 29.08.2016, переданої йому у користування для здійснення підприємницької діяльності, та відповідачами, яким належить розташований на земельній ділянці позивача торгівельний кіоск (вагон), що не є капітальною спорудою (нерухомістю), розміщення якого на земельній ділянці не надає права користування земельною ділянкою, на відміну від нерухомості, якщо право на неї набуто відповідно до законодавства.

42. Таким чином, єдиною кваліфікуючою ознакою подібності у зазначених справах є норма права, на підставі якої заявлено про захист порушеного права, в той же час обставини, що характеризують зміст правовідносин учасників спору та впливають на застосування норм права є іншими, як і відмінним є правове регулювання розміщення на земельній ділянці об`єктів нерухомості, у справах на які посилаються скаржники, та малих архітектурних форм (кіоску), які не відносяться до нерухомого майна, що є предметом розгляду у даній справі, а отже, у Суду відсутні підстави для врахування висновків, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду.

43. Отже, колегія судів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та у постанові від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, де суд дійшов висновків про застосування норм права з огляду на конкретні обставини справи, правовідносини в яких не є подібними з даними правовідносинами.

44. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

45. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

46. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

47. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287, з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази щодо вжиття позивачами заходів для оформлення правомірного користування земельною ділянкою, на якій розміщено придбаний ними торгівельний кіоск (вагон), та щодо його розміщення не відповідачами, Суд зазначає таке.

48. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

49. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

50. Тобто, процесуальний закон пов`язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов`язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

51. З урахуванням того, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, щодо застосування судами норми права без урахування висновку про її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не підтвердилась, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України згідно з доводами касаційної скарги стало саме не дослідження судами зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановлених у справі судових рішень згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутні.

52. Посилання скаржників у касаційній скарзі на відсутність у справі належних доказів (пункт 9 цієї постанови), оскільки план-схема від 02.01.2017 завірена лише позивачем, а план території ринку, який повинен бути затверджений відповідно до Положення від 29.07.2009 № 868, позивач суду не надав, не спростовують встановлених судами обставин справи щодо розміщення та використання належного відповідачам кіоску (вагону) на території ринку без документів, які підтверджують право на таке розміщення. 52.1. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. 52.2. При цьому, факт такого використання, встановлюється на момент перевірки щодо суб`єкта, який здійснює таке використання, або власника, і якщо, це, як у даному випадку, пов`язано з придбанням кіоску, який розміщено на земельній ділянці, належній позивачу, проте, у осіб, яким належить кіоск, відсутні документи (рішення, правочин тощо) на право розміщення кіоску на земельній ділянці власника чи землекористувача, зазначене і є порушенням, визначеним у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". 52.3. Посилання скаржників, що між сторонами існує спір щодо права користування торговим місцем, оскільки, за доводами відповідачів, позивач безпідставно відмовляє їм в укладенні договору користування торговим місцем, не спростовує встановленого судами факту розміщення та використання належного відповідачам кіоску (вагона) на земельній ділянці позивача без його згоди, а порушене право землекористувача підлягає захисту у встановлений законом спосіб.

53. Щодо доводів скаржників, викладених у пункті 11 цієї постанови, а саме, не зазначення судом одного із способів захисту прав на земельні ділянки, визначених статтею 152 Земельного кодексу України, колегія судді звертає увагу на таке. 53.1. Згідно з положеннями частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. 53.2. Отже, захист прав на землю здійснюється, також, шляхом застосування інших, передбачених законом способів, і зокрема, Цивільним кодексом України. 53.3. Позивач, якому належить на праві користування (суборенди) земельна ділянка (право користування, як вид речових прав на чуже майно, стаття 395 Цивільного кодексу України), має право на захист цього права, відповідно до положень Глави 29 цього Кодексу (стаття 396 Цивільного кодексу України), а отже згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України (Глава 29), має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування майном, зокрема, шляхом пред`явлення негаторного позову. 53.4. При цьому, обрання способу захисту порушеного права є прерогативою виключно позивача, що становить зміст позовних вимог, а у разі їх задоволення - зазначається судом в резолютивній частині рішення. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається порушень в частині визначення способу захисту порушеного права.

54. Щодо доводів скарги про порушення судом першої інстанції частини 2 статті 237 ГПК України, про що зазначено у пункті 10 цієї постанови, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою пред`явлено до обох відповідачів і суд задовольнив такі вимоги стосовно обох відповідачів, при цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини та матеріали справи, що "не заперечується жодною із сторін", що між позивачем та відповідачами не укладалось будь-яких угод, які б давали право відповідачам встановлювати на земельній ділянці, що знаходиться на території Великолепетиського ринку, та експлуатувати (використовувати) належний відповідачам кіоск. 54.1. Водночас, слід зазначити, що негаторний позов може бути пред`явлено не лише до титульного власника чи користувача майна, яке перешкоджає позивачу у здійсненні його права землекористування, але й до інших осіб, які порушують права позивача, у тому числі й до осіб, які фактично володіють чи користуються таким майном.

55. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 12 цієї постанови, щодо обмеження конкуренції на ринку з боку позивача, колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки даний спір виник з приводу неправомірності розміщення та використання належного відповідачам торгівельного кіоску (вагона) на земельній ділянці позивача, а питання здійснення відповідачами торгівлі на ринку, як підприємницької діяльності, виходить за коло обставин, які підлягають доказуванню у даній справі.

56. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги спрямовані на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, який відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Висновки Верховного Суду

57. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Тарана Миколи Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Таран Любові Василівни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 у справі № 923/713/19.

58. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

59. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

60. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги відповідачів у частині пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України з підстав, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Щодо судових витрат

61. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників. Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 923/713/19 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Тарана Миколи Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Таран Любові Василівни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тарана Миколи Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Таран Любові Василівни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 у справі № 923/713/19 залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 у справі № 923/713/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Суховий В.Г. Судді Берднік І.С. Міщенко І.С.